Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.04.2020 року у справі №335/236/18

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 335/236/18

провадження № 61-6717св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - державний реєстратор Лагно Марина Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Макарова В. О. від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В. від 25 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний реєстратор Лагно М. Ю. про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування права власності, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що починаючи з жовтня 2015 року вона здійснювала догляд за ОСОБА_3,1924 року народження. Остання не мала близьких родичів та потребувала сторонньої допомоги, оскільки була важко хвора. 11 грудня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я позивачки, який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамович М. О., та згідно якого ОСОБА_3 заповідала позивачці все належне їй на момент смерті майно, яке складалося з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв'язку із чим позивач звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення спадщини, але дізналася, що вказана квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2, на підставі інвестиційного договору № 41 від 12 листопада 2007 року та акту приймання-передачі до інвестиційного договору. Право власності зареєстровано за відповідачем згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором відділу державної реєстрації Запорізької державної районної адміністрації Запорізької області. Вважає, що інвестиційний договір № 41 від 12 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є недійсним, а рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, таким, що підлягає скасуванню, оскільки померла ОСОБА_3 жодного разу не згадувала про будь-які договори укладені з відповідачем, на її думку відповідач підробив підпис ОСОБА_3 чи іншим чином незаконно заволодів майном, що мало перейти їй у власність в порядку спадкування за заповітом.

Посилаючись на вищевикладене, просила суд визнати недійсним інвестиційний договір № 41 від 12 листопада 2007 року, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, скасувати право власності на зазначену квартиру за відповідачем; визнати за нею право власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира не входить до складу спадкового майна, яке охоплюється заповітом, оскільки на момент складання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2, заповідачка втратила право на неї за інвестиційним договором від 12 листопада 2007 року. ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру з підстав не заборонених законом, відповідно до інвестиційного договору, право власності зареєстровано у встановленому законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2019 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 824/1751/14-а (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 335/236/18 з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2005 року належала на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1.

12 листопада 2007 року між ОСОБА_2, як інвестором, та ОСОБА_3, як замовником, у простій письмовій формі був укладений інвестиційний договір № 41, згідно пункту 3.1 якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка виступала об'єктом інвестування.

Відповідно до пункту 4.3 вказаного договору, на момент його підписання ОСОБА_2 здійснив з ОСОБА_3 повний розрахунок.

06 грудня 2007 року сторонами підписано акт приймання-передачі № 1 до інвестиційного договору № 41 від 12 листопада 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв вказану квартиру.

Державна реєстрація права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_2 проведена 16 травня 2017 року

Також суд установив, що 11 грудня 2015 року, ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом запорізького міського нотаріального округу Абрамович М. О., та зареєстрований в реєстрі за № 755, згідно якого ОСОБА_3 заповідала позивачці все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 6, частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтею 6, частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним у разі недотримання умов, передбачених частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України, а саме: відсутність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності, відсутність волевиявлення учасника правочину та його невідповідність внутрішній волі учасника правочину, невідповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, відсутність спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Звертаючись до суду з цим позовом позивачка вказувала на те, що відповідач підробив підпис ОСОБА_3 в оспорюваному інвестиційному договорі, за яким набув право власності на спірну квартиру, яка повинна була перейти їй у власність в порядку спадкування за заповітом складеним ОСОБА_3 на її ім'я.

Колегія суддів суду касаційної інстанції виходить із безпідставності позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладаючи спірний договір ОСОБА_3 діяла проти своєї волі, волевиявлення на укладення якого вона мала у момент досягнення згоди з усіх істотних умов було добровільним, а відтак відсутні підстави для визнання інвестиційного договору недійсним у порядку, визначеному частиною 3 статті 203 та частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набути правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вбачається, що право власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстровано на підставі спірного інвестиційного договору.

За умовами інвестиційного договору, укладеного в простій письмовій формі 12 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та відповідачем, ОСОБА_3 передала відповідачу, а останній прийняв вищевказану квартиру. Договір не містить жодної умови про те, які дії чи послуги відповідач надав позивачу внаслідок чого змінювався об'єкт нерухомості - ремонт, створення нового об'єкт нерухомості тощо.

Спірна квартира, яка була збудована і введена в експлуатацію задовго до укладення зазначеного договору, належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2005 року, отриманого в порядку приватизації.

Відповідно до інвестиційного договору відповідач є інвестором, ОСОБА_3 - замовником. Пунктом 6.2.5 інвестиційного договору передбачено, що інвестор зобов'язується самостійно оформити за собою право власності на об'єкт інвестування.

6 грудня 2007 року сторони за договором уклали акт приймання -передачі, де зазначено, що інвестор прийняв квартиру, загальною площею 52,56 кв. м.

На підставі зазначених договору та акту відповідач зареєстрував за собою право власності на квартиру 16 травня 2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Цивільний кодекс України (стаття 331) визначає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації іншого речового права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Постанова КМУ №1127 від 25 грудня 2015 року) містить наступне положення:

Під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів.. про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства можна дійти висновку, що в результаті реконструкції створюється нова річ - новий об'єкт нерухомості, який вводиться в експлуатацію та право власності на який підлягає державній реєстрації.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира була реконструйована внаслідок чого утворено новий об'єкт, що б давало б право державному реєстратору реєструвати право власності за відповідачем на підставі спірного інвестиційного договору.

З урахуванням наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності є законними та обґрунтованими.

У зв'язку з цим, висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира не охоплена заповітом, а за таких підстав права позивача не порушені, є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вищевказаних нормах права.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності у порядку спадкування за заповітом слід відмовити з тих підстав, що позивач не позбавлена права на спадкування за заповітом та отримання свідоцтва про право власності на квартиру за заповітом у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судом судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до порушення прав позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний реєстратор Лагно Марина Юріївна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за громадянином ОСОБА_2, номер запису про право власності 20413645.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М.

Коротун