Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 366/2026/18

провадження № 61-18442св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року у складі судді Тетервак Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2014 року їй було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 12 листопада 2014 року їй вручено повідомлення про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

18 листопада 2014 року Прокуратурою Київської області направлено до суду обвинувальний акт по обвинуваченню її у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

Вказувала, що ухвалою Іванківського районного суду Київської області

від 18 грудня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, її та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею їх на поруки трудового колективу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 18 грудня 2014 року і ухвалу Апеляційного суду від 03 лютого 2015 року та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

30 грудня 2015 року Іванківським районним судом Київської області постановлено ухвалу, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 04 березня 2014 року № 12014110000000058 було повернуто прокурору Київської області. 21 березня 2016 року Прокуратурою Київської області було складено та направлено до суду обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_3

13 січня 2017 року Іванківським районним судом Київської області винесено вирок, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано невинуватими та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року вирок суд першої інстанції залишено без змін.

Вважала, що внаслідок незаконних дії органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури їй завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, порушенні

її нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Вказувала, що згідно з консультаційним висновком спеціаліста № 124-ц орієнтовний розмір компенсації завданих їй моральних страждань становить 405 мінімальних заробітних плат, а тому,

з урахуванням розміру мінімальної зарплати у 2018 році в сумі 3 723,00 грн, розмір завданої їй моральної шкоди становить 1 507 815 грн.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 , посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просила суд стягнути за рахунок Державного бюджету України на її користь моральну шкоду

у розмірі 1 507 815 грн.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 29 листопада

2018 року залучено до участі у справі третіми особами: Прокуратуру Київської області та Головне управління Національної поліції в Київській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 березня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь

ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, 122 859,00 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного притягнення її до кримінальної відповідальності, тому наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував період перебування позивача під слідством і судом (33 місяці) та виходив з розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законодавством на 2018 рік.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України, першого заступника прокурора Київської області та Головного управління Національної поліції в Київській області задоволено частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня

2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури, відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 під час судового провадження давала показання на підтвердження своєї вини,

у зв`язку з чим перешкоджала з`ясуванню істини у справі, така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована матеріалами кримінального провадження. Даних про те, що самообмова стала наслідком застосування до ОСОБА_4 насильства, погроз та інших незаконних заходів, позивач суду не надала і таких доказів матеріали справи

не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та постанову апеляційного суду, ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру моральної шкоди є незаконними, оскільки судом першої інстанції не врахований консультаційний висновок спеціаліста

№ 124-ц, у якому зазначено, що орієнтовний розмір компенсації завданих їй моральних страждань становить 405 мінімальних заробітних плат, а тому,

з урахуванням розміру мінімальної зарплати у 2018 році в сумі 3 723,00 грн, розмір завданої їй моральної шкоди становить 1 507 815 грн. Також судом першої інстанції не врахований висновок щодо розрахунку моральної шкоди, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження

№ 14-298цс18).

Вважає, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки апеляційний суд посилається на скасовані незаконні судові рішення, зокрема, на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 03 лютого 2015 року, на підставі яких суд, дійшов помилкового висновку про те, що нею визнано вину у вчиненні злочину.

Зазначає, що безпідставним є посилання апеляційного суду на частину четверту статті 1176 ЦК України та на те, що вона під час судового провадження давала покази на підтвердженні своєї вини, чим перешкоджала з`ясуванню істини у справі шляхом самообмови і сприяла незаконному притягненню до кримінальної відповідальності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року Головне управління Національної поліції в

Київській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Також у листопаді 2019 року Прокуратура Київської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 березня 2014 року до Єдиного реєстру досудового розслідування внесено відомості за № 12014110000000058 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

28 липня 2014 року старший слідчий в особливо важливих справах СУ ГУ МВС України в Київській області капітан міліції Козак С. В. повідомив ОСОБА_4 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України (а.с. 21-27, т. 1).

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня

2014 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 364 КК України, у зв`язку з передачею

її на поруки трудовому колективу Управління Держземагентства

в Іванківському районі Київської області на строк один рік, а кримінальне провадження № 12014110000000058 щодо неї закрито.

Цією ж ухвалою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, у зв`язку з передачею її на поруки

трудовому колективу Управління Держземагентства в Іванівському районі Київської області на строк один рік, а кримінальне провадження

№ 12014110000000058 щодо неї закрито.

Зі змісту вказаної ухвали суду вбачається, що у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях визнала повністю і дала детальні пояснення про обставини їх скоєння. Щиро розкаялась у вчиненому (а.с. 28-35, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Іванівського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року - без змін (а.с. 36-39, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково. За доводами касаційної скарги та

у порядку частини другої статті 433 КПК України ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. Зі змісту ухвали суду касаційної інстанції вбачається, що ОСОБА_1 та її захисник просили залишити касаційну скаргу прокурора з доповненнями без задоволення,

а судові рішення - без змін (а.с. 40-45, т. 1).

У справі встановлено, що ухвалою Іванківського районного суду Київської області 30 грудня 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014110000000058 від 04 березня 2014 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, було повернуто прокурору Київської області (а.с. 46-49,

т. 1).

Вироком Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, за недоведеністю, що в її діях є склад даного кримінального правопорушення, та виправдано.

ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, за недоведеністю, що в її діях є склад даного кримінального правопорушення, та виправдано.

ОСОБА_3 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, за недоведеністю, що в її діях є склад даного кримінального правопорушення, та виправдано. Запобіжний захід обвинуваченим не обирався (а.с. 50-59, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишено без змін (а.с. 60-98, т. 1).

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2018 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційні скарги прокурорів Пухи І. Ю. та Яковенко І. П. - без задоволення (а.с. 69-76, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просила суд на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду» стягнути за рахунок Державного бюджету України на її користь моральну шкоду у розмірі 1 507 815,00 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття

і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди

в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

При визначенні розміру морального відшкодування на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідно виходити з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зазначений висновок містяться у постанові Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі справа № 739/58/17 (провадження

№ 61-7489св18).

Відшкодування моральної шкоди необхідно визначати виходячи

з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування

під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц(провадження № 14-298цс18).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги

ОСОБА_1 , вказаного не врахував та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував період перебування позивача під слідством і судом (33 місяці) та помилково виходив з розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законодавством на 2018 рік.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних ОСОБА_1 , посилався на те, що позивач під час судового провадження давала показання на підтвердженні своєї вини, у зв`язку з чим перешкоджала з`ясуванню істини у справі й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована матеріалами кримінального провадження.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_1 не надала суду належних доказів на підтвердження того, що така самообмова стала наслідком застосування до неї насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Проте вказаний висновок апеляційного суду є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка

у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані

з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Тобто, самообмова має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Разом з тим апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1176 ЦК України, не врахував, що належних і допустимих доказів того, що вона як підозрювана, обвинувачена чи підсудна надавала завідомо неправдиві показання з метою переконати органи попереднього слідства

і суд у тому, що саме нею здійснено злочин, який вона у дійсності

не вчиняла, та що такими діями вона перешкоджала з`ясуванню істини

у справі, відповідачами не надано, і такі відомості не зафіксовані

у матеріалах справи.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2018 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційні скарги прокурорів Пухи І . Ю. та Яковенко І. П. - без задоволення (а.с. 69-76, т. 1).

Крім того, у виправдувальному вироку Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року обставин щодо самообмови ОСОБА_1 не зазначено.

При цьому позивач зазначала, що вона надавала покази під час розгляду кримінального провадження, які не змінювала і під час нового розгляду кримінального провадження, за результатами якого судом постановлено виправдувальний вирок.

Обставини самообмови зі сторони ОСОБА_1 , які б перешкоджали органу слідства з`ясувати істину та виконати слідством свій обов`язок щодо всебічного, повного та об`єктивного розслідування справи, суди не встановили.

Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, такі органи відповідачами у цій справі залучені не були.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19).

Суди першої та апеляційної інстанції вказаного не врахували.

Ураховуючи зазначене, рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними й обґрунтованими.

Відповідно до пункту першого частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня

2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк