Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.11.2019 року у справі №2-4824/06

Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-4824/06

провадження № 61-27843св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,

відповідач - відкрите акціонерне товариство "Проскурів",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Проскурів" (далі - ВАТ "Проскурів") про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири.

Позов мотивований тим, що він 17 лютого 2006 року згідно договору купівлі - продажу придбав у відповідача однокімнатну квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 за 28
361 грн.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, чим створює йому перешкоди у оформлені права власності на дану квартиру, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, дійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 серпня 2006 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу двокімнатної квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, що укладений 17 лютого 2006 року між ВАТ "Проскурів" та ОСОБА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що сторонами був укладений договір купівлі-продажу квартири у простій письмовій формі, досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, тому даний договір підлягав визнанню дійсним відповідно до вимог частини 2 статті 220 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 04 липня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 липня 2017 року відповідача ВАТ "Проскурів" замінено правонаступником - ПАТ "Проскурів".

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу Агрофірми "Проскурів" задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 серпня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не досліджувався правовий зв'язок між Агрофірмою "Проскурів", як заявником апеляційної скарги, та ПАТ "Проскурів", як відповідачем у справі, щодо багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1. Вказаний багатоквартирний житловий будинок має перебувати у комунальній власності м. Хмельницького, проте Хмельницька міська рада до участі у справі не залучена.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів

У вересні 2017 року Агрофірма "Проскурів" подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що Агрофірма "Проскурів" є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1, включно із квартирою НОМЕР_1, яка була незаконно передана у приватну власність ОСОБА_1. Твердження заявника про те, що цей житловий будинок повинен бути безоплатно переданий у комунальну власність, не заслуговують на увагу, оскільки механізм такої передачі регулюється Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1253 від 13 серпня 2003 року, яким не встановлено імперативної вимоги до підприємства щодо передачі об'єкта у комунальну власність.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 2-4824/06 з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 17 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Проскурів" укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу двокімнатної квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 вартістю 28 361 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, чим створює йому перешкоди у оформлені права власності на дану квартиру, у зв'язку із чим просив визнати договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, дійсним.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною 2 статті 220 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У відповідності до положень частини 3 статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно статті 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року № 6-162цс12 зробив висновок про те, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною 3 статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов