Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.09.2023 року у справі №756/19574/21
Постанова КЦС ВП від 25.09.2023 року у справі №756/19574/21

Постанова

Іменем України

25 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 756/19574/21

провадження № 61-3062св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у складі судді Ткач М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

28 травня 2008 року між нею та відповідачем було укладено договір споживчого кредитування № 053-2008-1767, за умовами якого вона отримала в користування кредитні кошти в сумі 98 917,00 дол. США з базовою ставкою 13,45 % річних на строк до 10 травня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором вона передала за договором іпотеки в іпотеку банку земельну ділянку, кадастровий номер 3224555300:01:001:0026, та розміщений на ній житловий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

19 липня 2021 року позивачка подала до банку заяву про реструктуризацію заборгованості в порядку Закону України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон № 1381-IX), який надає позичальнику право на проведення реструктуризації зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, оскільки кредитні правовідносини, які існують між сторонами, підпадають під дію зазначеного Закону.

Проте листом від 13 вересня 2021 року № 2642 відповідач відмовив їй у проведенні реструктуризації, посилаючись на те, що у власності позичальника було наявне інше нерухоме майно - житловий будинок, який було відчужено 25 червня 2021 року дочці ОСОБА_2 .

Зазначену відмову позивачка вважала неправомірною, вказуючи на те, що її зобов`язання як позичальника за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1769 повністю відповідають критеріям, зазначеним у пункті 7 розділу IV Закону № 1381-IX, на час подання заяви про реструктуризацію. Зокрема, у її власності відсутнє житлове нерухоме майно, крім предмета іпотеки. Відповідно до положень зазначеного закону зобов`язання підлягають обов`язковій реструктуризації, а тому відмова відповідача є незаконною.

З урахуванням наведеного позивачка просила:

- визнати протиправним рішення відповідача, оформлене листом від 13 вересня 2021 року № 2642, про відмову провести реструктуризацію за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 за заявою позивачки від 19 липня 2021 року;

- зобов`язати АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію за вказаним кредитним договором з урахуванням положень пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, позов задоволено.

Визнано протиправним рішення АТ «Універсал Банк», оформлене листом від 13 вересня 2021 року № 2642, про відмову провести реструктуризацію за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 за заявою ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року.

Зобов`язано АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію за вказаним кредитним договором з урахуванням положень пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії банку щодо відмови у проведенні реструктуризації позбавили позивачку її гарантованого законом права на проведення реструктуризації зобов`язання за кредитним договором в іноземній валюти, тому права позивачки підлягають поновленню шляхом визнання протиправною відмови у проведенні реструктуризації та зобов`язання провести реструктуризацію відповідно до Закону № 1381-IX.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2023 року АТ «Універсал Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права, а саме пункт 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про споживче кредитування»; норми Закону № 1381-ІХ; статті 13 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відмови кредиторів (банків) у проведенні реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону № 1381-ІХ у зв`язку із вчиненням такими позичальниками / іпотекодавцями фраудаторних правочинів.

Тобто однією з основних умов для застосування до спірних правовідносин норм Закону № 1381-ІХ є наявність придбання повністю або частково іпотечного майна за рахунок кредитних коштів. Проте, ані умовами кредитного договору від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, ані умовами договору іпотеки від 28 травня 2008 року, не передбачено, що кредитні кошти, надані позичальнику, надаються саме на придбання іпотечного майна.

Таким чином, Закон № 1381-ІХ не підлягає для застосування до спірних правовідносин, а отже, й заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 не підлягає обов`язковій реструктуризації, до спірних правовідносин норми Закону № 1381-ІХ не підлягають застосуванню.

Крім того, після ухвалення рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 рокуу справі № 756/19574/21 між сторонами укладено додаткову угоду від 09 вересня 2022 року до кредитного договору від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, що призвело до відсутності предмета спору у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц; у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17; у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо відмови банку у реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону № 1381-IX, у зв`язку з вчиненням таким позичальником фраудаторних правочинів.

У квітні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шипов К. Ю., у якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що доводи касаційної скарги про фраудаторний характер укладеного між позивачем та її дочкою (фінансовим поручителем) ОСОБА_2 договору дарування від 25 червня 2021 року, а також посилання на позиції Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів перевірялись судами попередніх інстанцій та були відхилені як необґрунтовані, оскільки предметом такого договору виступало вільне від іпотеки та інших обтяжень майно, яке позивач набула в порядку спадкування і перехід права на яке відбувся від неї до поручителя за кредитним договором, тобто в межах кола осіб, що несуть відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язання повернення позики.

Також судами було враховано що норми абзацу другого підпункту 2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не містять заборон відчуження майна чи інших обмежень, а виключно декларують параметри, яким має відповідати позичальник для отримання права на проведення реструктуризації. Вказаним законом встановлюються вичерпні підстави для відмови у задоволенні клопотання про реструктуризацію, серед яких зазначена заявником підстава відсутня.

06 грудня 2022 року відповідач під виглядом «додаткових пояснень» подав до суду фактично заяву про зміну підстав апеляційної скарги поза межами строків на вчинення відповідної процесуальної дії, а тому така заява (додаткові пояснення) не могли бути прийняті судом до уваги відповідно до статей 126 364 ЦПК України, так само як не можуть розглядатись Верховним Судом згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Крім того, додаткова угода від 09 вересня 2022 року не може бути прийнята до справи як доказ, оскільки така угода була в розпорядженні відповідача з дня її підписання, проте не була подана до суду разом з апеляційною скаргою та без обґрунтованого клопотання про поновлення строків була покладена в основу вказаних додаткових пояснень (фактично заяви про зміну підстав апеляційної скарги) і на цей час як додаток до касаційної скарги, а отже, не підлягає долученню до справи і дослідженню як доказ.

Сама додаткова угода, з підписанням якої заявник пов`язує відсутність спору, не містить тверджень позивачки про відмову від позову у справі № 757/19574/21, а направлена на можливість додержання графіку платежів, недопущення прострочення та виконання позивачкою своїх обов`язків, є вимушеною мірою, на яку позивачка погодилася поки справа перебуває в суді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк» на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 28 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 053-2008-1767. Сума кредиту - 98 917,00 дол. США, строк кредитування до 10 травня 2028 року включно, цільове призначення - на споживчі потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір іпотеки нерухомого майна - житлового будинку від 28 травня 2008 року, за умовами якого в іпотеку передано земельну ділянку загальною площею 0,0604 га та житловий будинок, який розташований на зазначеній земельній ділянці, загальною площею 246,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

До кредитного договору також укладалися додаткові угоди, за якими текст кредитного договору викладався у нових редакціях.

19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, наданий в іноземній валюті, зобов`язання за яким забезпечено договором іпотеки та предметом іпотеки за яким виступає земельна ділянка та житловий будинок.

На обґрунтування заяви зазначено підстави для проведення реструктуризації, а саме: договір № 053-20081767 укладено на кредитування в іноземній валюті; станом на дату подання заяви є непогашене грошове зобов`язання; станом на 01 січня 2014 року прострочена заборгованість за кредитним договором була відсутня; зобов`язання за кредитним договором забезпечені іпотекою житлового будинку та розташованою під ним земельною ділянкою, що не перевищує нормативи відведення; предмет іпотеки використовується як місце постійного проживання; на дату подання заяви інших об`єктів житлової нерухомості позичальник не має.

До заяви додано копію паспорта, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, копію кредитного договору, виписку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , довідку про склад сім`ї ОСОБА_1 , довідку про доходи ОСОБА_1 та інші документи.

Згідно з листом від 13 вересня 2021 року № 2642 АТ «Універсал Банк» прийняло рішення про відмову в реструктуризації згідно із Законом № 1381-ІХ. Відмова мотивована тим, що окрім майна, яке є предметом іпотеки, що забезпечує виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, у власності позичальника було інше житлове нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 81,8 кв. м та земельна ділянка, площею 0,077 га, кадастровий № 3224955300:01:001:0027, для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , проте згідно з інформаційною довідкою від 08 липня 2021 року № 264984201 та договором дарування від 25 червня 2021 року зазначене майно 25 червня 2021 року було відчужене на дочку ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , тоді як звернення про реструктуризацію боргу надіслано до банку 19 липня 2021 року (т. 1, а. с. 9).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

23 квітня 2021 року набув чинності Закон № 1381-ІХ. Також розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно з статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:

- у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;

- у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

- у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

Відповідно до підпункту 12 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації.

Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити усі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.

Норма Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, є нормою імперативною.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22)).

Як встановлено судами попередніх інстанцій на час подання позивачкою заяви про реструктуризацію заборгованості (19 липня 2021 року) на праві власності у неї перебувала лише квартира, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , інше житлове нерухоме майно у позивачки було відсутнє, оскільки 25 червня 2021 року на підставі договору дарування вона відчужила житловий будинок загальною площею 81,8 кв. м та земельну ділянку, площею 0,077 га, кадастровий № 3224955300:01:001:0027, для будівництва та обслуговування житлового будинку, які знаходяться на АДРЕСА_2 .

Отже, враховуючи, що заяву про реструктуризацію позивачка подала відповідачу 19 липня 2021 року і на момент підписання цієї заяви вона мала у власності лише один об`єкт житлової нерухомості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нею було дотримано усіх вимог пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим її заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 підлягала реструктуризації відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач, відмовивши позивачці у реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, яка підлягала реструктуризації відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», допустив протиправну та незаконну бездіяльність, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Апеляційний суд правильно зазначив, що при прийнятті рішення щодо заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року про реструктуризацію заборгованості за кредитом АТ «Універсал Банк» повинен був досліджувати обставини про наявність у власності нерухомого майна позичальника, які виникли на час подання заяви.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц; у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, Верховний Суд відхиляє.

У постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК України і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний.

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зазначено, що «з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора».

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17 зазначено, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі

№ 317/3272/16-ц вказано, що «згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17 зроблено висновок, що суд апеляційної інстанції з`ясувавши, що при укладенні 28 квітня 2017 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів за договорами позики з відповідача, апеляційний суд обґрунтовано визнав недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 зазначено, що «правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення».

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі

№ 127/23910/14-ц вказано, що «часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від°04°липня 2023°року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21) зазначено, що «у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить). Тому порівняння сторін справи теж не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35))».

Отже, зміст висновків Верховного Суду у зазначених заявником постановах свідчить, що вони не підлягають врахуванню у спірних правовідносинах у цій справі, оскільки стосуються неподібних правовідносин, не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

У питанні реструктуризації заборгованості суд у кожній окремій справі, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, перевіряє виконання умов пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

У цій справі йдеться також про порядок застосування указаної норми матеріального права.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у правовідносинах щодо відмови банку у реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону

№ 1381-IX, у зв`язку з вчиненням таким позичальником фраудаторних правочинів, то Верховний Суд виходить з такого.

У постанові від 22 червня 2023 року у справі № 593/1509/21 (провадження № 61-8079св22) Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі з подібними правовідносинами, виходив з того, що «на момент подання позивачкою заяви про реструктуризацію заборгованості (16 липня 2021 року) на праві власності у неї перебувала лише квартира загальною площею 76,5 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , інше житлове нерухоме майно у позивачки було відсутнє, оскільки 13 липня 2021 року вона відчужила на підставі договору дарування 1/15 житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 128,5 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1. Отже враховуючи, що заяву про реструктуризацію позивачкою надано відповідачу 16 липня 2021 року і на момент підписання цієї заяви вона мала у власності лише один об`єкт житлової нерухомості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нею було дотримано усіх вимог пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим її заборгованість за кредитним договором № 014/09-02/1246/05 від 21 жовтня 2005 року підлягала реструктуризації відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач, відмовивши позивачці у реструктуризації заборгованості за кредитним договором № 014/09-02/1246/05 від 21 жовтня 2005 року, яка підлягала реструктуризації відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», допустив протиправну та незаконну бездіяльність, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню».

Отже, Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо відмови банку у реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону

№ 1381-IX, у зв`язку з вчиненням таким позичальником правочинів з відчуження належного йому іншого житлового нерухомого майна і судові рішення у цій справі відповідають такому висновку.

Відповідно Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що позивачка вчинила фраудаторний правочин.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справі відсутні докази, що вказують на завдання шкоди відповідачу вчиненням договору дарування чи на можливість завдання такої шкоди.

Крім того, у справі встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до договору дарування було відчужене поручителю за кредитним договором, а тому відповідач не втратив права задовольнити свої вимоги за кредитним договором, в тому числі і за рахунок зазначеного майна.

Доводи касаційної скарги про те, що предмет іпотеки не придбавався за рахунок кредитних коштів, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин норм Закону №°1381-ІХ, Верховний Суд відхиляє, оскільки за законом достатньо однієї додаткової підстави для реструктуризаціїзаборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак