Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №127/15911/17
Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №127/15911/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 127/15911/17

провадження № 61-10565св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», Староміський відділ Державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року, у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк»), Староміського відділу Державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та ПАТ «Ідея Банк» 05 січня 2015 року був укладений кредитний договір № Р25.200.72501 згідно якого їй наданий кредит у сумі 50000,00 грн зі строком повернення до 05 січня 2020 року.

08 серпня 2016 року між позивачем та ПАТ «Ідея Банк» була укладена додаткова угода № Р25.200.72501/1 до кредитного договору № Р25.200.72501 від 05 січня 2015 року, в якій одним із пунктів була погоджена домовленість про дострокове припинення кредитного договору на таких умовах: позичальник зобов'язується повернути банку у строк до п'яти банківських днів від дати укладення додаткової угоди частину заборгованості, що виникла згідно кредитного договору в сумі 37000,00 грн; повернути банку у строк до 60 календарних днів від дати укладення додаткової угоди частину заборгованості, що виникла згідно кредитного договору в сумі 2000,00 грн.

ОСОБА_4 покладені на неї зобов'язання виконані в повному обсязі, тому банком здійснено прощення їй боргу за кредитним договором в сумі 40784,19 грн, до якого входить: заборгованість за кредитом, що становить 9590,94 грн; заборгованість за платою (комісією) за обслуговування кредитною заборгованістю, що становить 1414,45 грн; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, що становить 17671,80 грн; нараховану і несплачену неустойку (пеня, штраф, інші нарахування) за порушення умов Кредитного договору, що становить 12107,00 грн.

Однак, незважаючи на те, що вона в повному обсязі виконала умови додаткової угоди, з неї, на підставі виконавчого напису нотаріуса від 18 липня 2016 року № 376 незаконно стягується на користь ПАТ «Ідея Банк» додаткова заборгованість, що складає 69352,96 грн.

Вважаючи, що цей виконавчий напис вчинений з численним порушенням законодавства, ОСОБА_4 просила визнати його таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виконавчий напис, оспорений позивачем, вчинений у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню з підстав, зазначених позивачем.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволений.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 18 липня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 376, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4, у розмірі 69352,96 грн, за період з 05 грудня 2015 року до 25 травня 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що виконавчий напис не відповідає вимогам закону, оскільки банк не надав доказів отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за договором. Незважаючи на те, що строк договору не закінчився, стягнута вся сума заборгованості. Крім того, недотримано строк позовної давності.

21 лютого 2018 року ПАТ «Ідея Банк» подало касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом без порушень норм чинного законодавства України, зокрема ПАТ «Ідея Банк» надало нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості.

Судом апеляційної інстанції зроблені неправильні висновки про те, що нотаріусом неперевірено факт одержання боржником вимог про усунення порушень кредитних зобов'язань, оскільки для вчинення виконавчого напису обов'язковою умовою є лише надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не одержання.

Крім того, оскільки позивачем не було виконано вимогу про усунення порушень кредитних зобов'язань від 25 травня 2016 року банком правомірно стягнуто заборгованість за платежами, строк виплати яких ще не настав.

Також, позивач не виконала вимоги додаткової вимоги, тому прощення боргу не відбулося.

05 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження.

19 квітня 2018 року позивач ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права правильні, а тому підстав для його скасування немає.

14 травня 2018 року ухвалою колегії суддів Верховного Суду вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ПАТ «Ідея Банк» підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судом першої інстанції установлено, що 05 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк» укладений кредитний договір № Р25.200.72501, відповідно до якого ОСОБА_4 наданий кредит у сумі 50000,00 грн зі строком повернення кредитних коштів до 05 січня 2020 року.

Як вбачається із довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501, станом на 25 травня 2016 року загальна заборгованість складає 68052,96 грн.

25 травня 2016 року ПАТ «Ідея Банк» направило ОСОБА_4 вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань вих. 12.4/Р25.200.72501, з якої вбачається, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банк буде змушений здійснити стягнення заборгованості у безспірному порядку, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом або іншим способом на власний вибір банку.

18 липня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. за заявою ПАТ «Ідея Банк» вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 376, яким запропонував задовольнити вимоги ПАТ «Ідея Банк» за період з 05 грудня 2015 року по 25 травня 2016 року включно у розмірі: 45764,35 грн - основний борг; 2826,59 грн - прострочений борг; 12047,21 грн прострочені проценти; 252,25 грн - строкові проценти; 1474,45 грн - нарахована комісія; 5688,11 грн - пеня; 1300,00 грн - оплата за вчинення виконавчого напису, а всього на суму 69352,96 грн.

08 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк» укладена додаткова угода № Р25.200.72501/1 до кредитного договору № Р25.200.72501 від 05 січня 2015 року, в якій одним із пунктів була погоджена домовленість про дострокове припинення кредитного договору на таких умовах: позичальник зобов'язується повернути банку у строк до п'яти банківських днів від дати укладення додаткової угоди частину заборгованості, що виникла згідно кредитного договору в сумі 37000,00 грн; повернути банку у строк до 60 календарних днів від дати укладення додаткової угоди частину заборгованості, що виникла згідно кредитного договору в сумі 2000,00 грн.

Покладені на ОСОБА_4 згідно укладеної додаткової угоди зобов'язання виконані нею у повному обсязі, що підтверджується наданими до справи копіями квитанцій, а тому вона вважає, що банком здійснено прощення їй боргу за кредитним договором в сумі 40784,19 грн та закриття кредиту.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, установивши, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису ПАТ «Ідея Банк» нотаріусом здійснена перевірка наявності певних умов, за яких може бути вчинена зазначена нотаріальна дія, а також перевірка всіх пред'явлених для вчинення виконавчого напису документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 18 липня 2016 року указана відповідачем заборгованість є безспірною.

ПАТ «Ідея Банк» надало всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості відповідно до договору: оригінал кредитного договору від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501, заяву про вчинення виконавчого напису, довідку про ненадходження платежів, вимога про усунення порушення кредитних зобов'язань, довідку - розрахунок заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501 станом на 25 травня 2016 року, довідку - розрахунок заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501 станом на 29 червня 2016 року, виписку/особового рахунку з 01 січня 2000 року по 28 червня 2016 року.

Боржник належним чином повідомлений про порушення кредитних зобов'язань та обов'язку ліквідувати допущені порушення не менш ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. від 18 липня 2016 року, оспорений позивачем, не відповідає вищезазначеним нормам, оскільки нотаріусом не перевірено факт одержання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за договором.

Із висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; резолютивної частини із зазначенням висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Не дослідивши та не встановивши нові докази, апеляційний суд переоцінив докази, які належним чином були оцінені судом першої інстанції, та, не навівши мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували висновки місцевого суду, помилково зробив висновок про те, що нотаріусом не перевірено факт одержання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за договором, оскільки згідно підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку напису однією з обов'язкових умов є надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не одержання, що мало місце в даному випадку.

Доводи суду апеляційної інстанції про те, що оскільки строк кредитного договору не закінчився, не можна стягувати всю суму заборгованості є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на час вчинення виконавчого напису нотаріуса, якщо споживач затримав сплату частини кредиту та/або відсотків більше, ніж на один календарний місяць, кредитодавець згідно договору про надання кредиту одержує право, у разі невиконання споживачем вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань протягом 30 календарних днів, на вимогу повернення кредиту, строк сплати яких не настав. Оскільки ОСОБА_4 у встановлений договором термін не сплатила кредит і нараховані відсотки та комісію за ним вона допустила заборгованість, що підтверджує довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Доводи суду апеляційної інстанції щодо недотримання строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2015 року № Р25.200.72501, починаючи з 01 жовтня 2015 року ОСОБА_4 не виконувала кредитні зобов'язання та допустила прострочення платежів. Отже, строк протягом якого нотаріус мав право на вчинення виконавчого напису ще не сплив, оскільки напис був вчинений нотаріусом 18 липня 2016 року, тобто у межах строків позовної давності.

При цьому, суд апеляційної інстанції не встановив факт порушення місцевим судом порядку дослідження доказів, не зазначив, які норми права суд порушив при вирішенні спору, в чому полягала невідповідність висновків суду обставинам справи та чи була ця невідповідність взагалі, у зв'язку з чим помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ПАТ «Ідея Банк», слід задовольнити, постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року скасувати, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року залишити в силі.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик