Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №465/2084/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 465/2084/22

провадження № 61-16188св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права спільної сумісної власності

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року у складі судді Мартьянової С. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період із січня 2006 року до 03 липня 2010 року її з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 .

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що з січня 2006 року позивач і ОСОБА_3 стали жити однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, неодноразово виїжджали разом за кордон на відпочинок.

З листопада 2007 року у зв`язку із станом здоров`я спадкодавець мав нерегулярні заробітки, і фактично сім`я утримувалася з доходів позивача.

У березні 2008 року ОСОБА_3 продав належну йому квартиру за 10 000,00 грн, і того ж дня позивач і ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 20 000,00 грн. Різницю між вартістю проданої і купленої квартири сплачено зі спільного бюджету подружжя. Позивач вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

03 липня 2010 року між позивачем і ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилась спадщина, до якої увійшла квартира АДРЕСА_1 . В грудні 2021 року позивач і відповідач, яка дочкою спадкодавця, подали заяви про прийняття спадщини як спадкоємці за законом першої черги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Франківський районний суд м. Львова рішенням від 17 червня 2024 року позов задовольнив. Встановив факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з січня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду мотивоване доведеністю позовних вимог. Позивач і ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з січня 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а придбана у цей час квартира є їх спільною сумісною власністю.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц та постанові Верховного Суду у справі від 18 травня 2023 року № 344/5528/22.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суд проігнорував докази, що підтверджують особистий характер майна спадкодавця. Спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_3 , оскільки придбана частково за кошти, які він отримав від продажу належної йому квартири, а інша частина коштів були його особистими.

Позивач не надала доказів на підтвердження спільного проживання, ведення спільного господарства, придбання майна в інтересах сім`ї, а також доказів участі у придбанні спірної квартири. Поїздка за кордон, фотосвітлини не можуть бути доказом спільного проживання позивача і ОСОБА_3 . Допитані в суді свідки є друзями ОСОБА_1 , що ставить під сумнів їх свідчення. Відсутність записів у трудовій книжці ОСОБА_3 не вказує на відсутність у нього доходу.

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю рішень судів попередній інстанцій.

Проживання позивача і ОСОБА_3 підтверджується показаннями свідків, актом ЛКП «Ліхтар», у якому зазначено про їх спільне проживання на АДРЕСА_2 . Твердження відповідача про те, що спадкодавець мав заощадження, працював і придбав спірну квартиру за власні кошти, не заслуговують на увагу та є його припущенням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі й витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

10 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулись дружина, ОСОБА_1 , і його дочка, ОСОБА_2 .

До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 03 липня 2010 року.

21 березня 2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .

Того ж дня, 21 березня 2008 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_8 пояснила, що її брат ОСОБА_3 жив з ОСОБА_9 . Вперше разом із нею прийшов у 2007 році на весілля доньки і представив її як дружину. У ОСОБА_10 була квартира, але він хотів придбати більшу та зі слів ОСОБА_10 , йому було замало коштів. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 жили добре, разом купляли речі. ОСОБА_10 звав доньку до нього, а вона не приїжджала.

Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_10 і ОСОБА_9 з 2005 року жили як чоловік і жінка. Свідок часто приходив до них в гості. ОСОБА_10 робив ремонт у своїй квартирі, а жив у ОСОБА_9 , в подальшому вони купили квартиру на АДРЕСА_4 . У відпустку їздили разом, проводили разом вихідні і свята. Припускає, що квартиру купували за спільні кошти.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 пояснила, що знає лише позивача ОСОБА_9 , відповідача ніколи не бачила. В 2006 році ОСОБА_9 прийшла до неї в гості з ОСОБА_10 , з того часу почали дружити, а потім почали жити. Квартира на АДРЕСА_5 була малою і потребувала ремонту. На нову квартиру не вистачало коштів. ОСОБА_9 свої віддала майже половину. ОСОБА_10 хворів, доглядала його ОСОБА_9 . Спілкувались часто, в гостях були раз на тиждень. Відпустки проводили всі разом.

На фотосвітлинах зображені позивач і ОСОБА_10 у м. Познань, 2006 рік. Відповідач впізнала свого батька на фотосвітлинах.

Із закордонних паспортів позивача і ОСОБА_3 відомо, що вони спільно подорожували.

Згідно з актом від 11 травня 2022 року ЛКП «Львівський ліхтар» вбачається, що комісія в складі головного інженера ОСОБА_13 , майстрів дільниць ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , провели обстеження квартири АДРЕСА_1 зі слів свідків: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , у квартирі з квітня 2008 року проживала та проживає без реєстрації до цього часу ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 із січня 1998 року до листопада 2007 року працював експедитором-менеджером у ПМП «Леся» (трудова книжка ОСОБА_3 ).

Згідно з довідкою Пенсійного фонду України на ім`я ОСОБА_3 немає індивідуальних відомостей про особу.

ОСОБА_1 з 01 лютого 2002 року працювала на посаді спеціаліста відділення громадянства (з міграційно-паспортної та імміграційного контролю) імміграційної служби Залізничного РВ ЛМУ УМВСУ у Л/о.; 10 червня 2007 року переведена на посаду спеціаліста 1-ої категорії сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації.

Розмір заробітної плати ОСОБА_1 за 2006 рік - 9 639,26 грн; за 2007 рік - 17 123,97 грн; за 2008 рік - 18 087,81 грн. (довідка Пенсійного фонду України).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`ю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 07 квітня 2025 рокуу справі № 753/21898/20).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази), тощо.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Задовольняючи позов суди не з`ясували в повному обсязі всіх обставин справи, які б свідчили про наявність між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 усталених відносин, які притаманні подружжю.

Крім того, визнаючи спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності позивача і спадкодавця, суди не надали оцінки тій обставині, що спірна квартира придбана в день продажу належної ОСОБА_3 на праві особистої власності квартири, що може вказувати про придбання майна частково за його особисті кошти.

Переглядаючи справу, апеляційний суд наведеного не врахував, усупереч нормам процесуального права не встановив фактичних обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов