Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №335/1943/17

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 355/1943/17-ц

провадження № 61-9756 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Департамент охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації,

третя особа - державна установа «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у складі судді Воробйова А. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа - державна установа «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України, про відшкодування майнової шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що відбірковою комісією Департаменту охорони здоров'я обласної державної адміністрації по відбору хворих з патологією органів дихання, які потребують реабілітаційного лікування в державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, прийнято рішення про видачу їй направлення на реабілітаційне лікування до зазначеного закладу охорони здоров'я. Термін лікування з 31 жовтня

2016 року по 23 листопада 2016 року.

Ураховуючи, що на лікуванні вона знаходилась лише до 04 листопада

2016 року, оскільки подальше реабілітаційне лікування було достроково припинено у зв'язку з протипоказаннями, вона понесла додаткові витрати на оплату проїзду у розмірі 303,30 грн.

Вважала, що час, який вона витратила на дорогу до м. Ужгород та повернення додому (4 дні) повинен бути їй компенсований, оскільки протягом цих днів вона вимушена була купувати їжу, очікувати потяги та маршрутні транспортні засоби в платних залах очікування.

Розмір завданої їй майнової шкоди, внаслідок неправомірних дій відповідача, визначила у розмірі 1 463,30 грн, що складається з розміру добових у

2016 році під час відряджень по Україні (1 160,00 грн) та витрат на оплату проїзду (303,30 грн).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність неправомірних дій відповідача, причинно-наслідкового-зв'язку між такими діями та завданою їй шкодою, а також вини відповідача у завданні їй майнової шкоди.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, зокрема щодо того які саме неправомірні дії вчинив відповідач, який причинний зв'язок між вказаними діями і завданою шкодою, відсутності вини відповідача, є законним та обгрунтованим.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 звернулися з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано наданих нею доказів неправомірних дій відповідача, що поїздка на реабілітаційне лікування не була добровільною, а здійснена за направленням фахівців у галузі медицини. Їй не було повідомлено, що її діагноз та супутні захворювання зумовлять ускладнення реабілітаційного лікування у державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, при цього голові комісії

ОСОБА_3, як фахівцю в галузі медицини, про це повинно було бути відомо. Зазначала, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права в частині відмови у задоволенні її клопотання про виклик свідка ОСОБА_3, а також щодо відмови у задоволенні клопотання про відвід судді, який, на її думку, був заінтересований у результаті розгляду справи на користь відповідача.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 вересня 2016 року на позаплановому засіданні відбіркової комісії Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації по відбору хворих з патологією органів дихання, які потребують реабілітаційного лікування, вирішено виділити ОСОБА_1 путівку на реабілітаційне лікування в державну установу «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, з 31 жовтня 2016 року на 24 дні у зв'язку з неодноразовими наполяганнями позивача.

Головою відбіркової комісії видано ОСОБА_1 направлення

№ 1623/2016 на стаціонарне лікування державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород з 31 жовтня 2016 року.

Встановлено, що ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я м. Ужгород з 31 жовтня 2016 року по

04 листопада 2016 року, та була виписана для подальшого реабілітаційного лікування за місцем проживання у зв'язку з противопоказаннями лікування у вказаному медичному центрі.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що неправомірними діями відповідача їй була завдана майнова шкода, яка полягала у тому, що передчасне закінчення курсу реабілітації зумовило у неї необхідність здачі проїзних документів, купівлі нових, а також вона витратила два дні на приїзд до м. Ужгорода та два дні на повернення додому, протягом яких вимушена була купувати їжу, очікувати транспортні засоби в платних залах очікування.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від

27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на позаплановому засіданні відбіркової комісії Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації по відбору хворих з патологією органів дихання, які потребують реабілітаційного лікування, яке відбулося 27 вересня 2016 року, пацієнтку ОСОБА_4 проінформовано та попереджено про протипоказання щодо лікування в державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я м. Ужгород. Незважаючи на такі застереження, пацієнтка ОСОБА_1 безапеляційно наполягала на видачі їй путівки.

Крім того, як убачається з неодноразових відповідей Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 повідомляли про те, що її профільний алергологічний діагноз (бронхіальна астма) не має протипоказань для направлення до державної установи «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, за винятком наявності у неї гіпертонічної хвороби ІІІ ст., однак вона багаторазово і в категоричній формі надавала комісії заяву про те, що вона як інвалід, потребує реабілітаційного лікування у цій установі, незважаючи на зауваження з боку комісії.

Рішення про надання ОСОБА_1 направлення на реабілітаційне лікування до зазначеного вище закладу охорони здоров'я було надане з метою забезпечення реалізації законних прав позивача, з урахуванням відсутності загрози для стану її здоров'я від санаторно-курортного лікування в державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород.

Підставою для передчасного закінчення курсу лікування у державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород стало встановлення у ОСОБА_1 під час проведення необхідних лабораторних і функціональних методів обстеження та консультацій суміжних спеціалістів, протипоказань для її подальшого лікування із застосуванням галоерозольтерапії, фізіотерапевтичних процедур, масажу.

Судами встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 попереджалася про можливі протипоказання щодо лікування її у зазначеному закладі охорони здоров'я, однак наполягаючи на забезпеченні реалізації її права на санаторно-курортне лікування, вона вимагала надання їй направлення саме до державної установи «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород.

Зазначене спростовує посилання в касаційній скарзі на не урахування судами неповідомлення відповідачем про наявність у неї протипоказань для лікування у зазначеній медичній установі.

Суди попередніх інстанцій відповідно до положень статті 212 ЦПК України 2004 року та статті 89 ЦПК України надали обгрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та дійшли правильного висновку про відсутність неправомірних дій відповідача при наданні ОСОБА_1 направлення на лікування до державної установи «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, причинно-наслідкового зв'язку між такими діями і завданою позивачу шкодою та вини відповідача у її завданні.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного відхилення клопотання ОСОБА_1 про виклик в судове засідання, як свідка, голови відбіркової комісії Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної адміністрації ОСОБА_3 для з'ясування обставин справи, є непереконливими з огляду на наявність у матеріалах справи письмових доказів щодо порядку надання позивачу направлення на лікування в державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, які завірені в установленому законом порядку.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо незаконної відмови у задоволенні судом першої інстанції заяви про відвід судді. З матеріалів справи убачається, що підставою заявленого відводу зазначено порушення суддею норм процесуального права, зокрема недотримання розумних строків розгляду справи, що викликало у ОСОБА_1 сумнів у його об'єктивності. Зазначену заяву про відвід розглянуто відповідно до вимог статті 24 ЦПК України 2004 року, та обгрунтовано відхилено за відсутності підстав, передбачених статтями 20, 21 ЦПК України 2004 року.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик