Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2020 року у справі №1512/11500/2012

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 1512/11500/2012

провадження № 61-6510св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», Одеська міська рада, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_1, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, департамент міського господарства Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у складі судді Коваленко О. Б. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Гайворонського С. П., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» (далі - КП «ОМБТІ та РОН», ОМБТІ), Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним рішення Одеської міської ради та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, зобов'язання КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію та здійснити реєстрацію, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсною угоди про землекористування, визначення порядку землекористування та виділення в натурі частини житлового будинку.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є співвласником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року. ЇЇ право власності на 1/6 частини вказаного будинку виникло з часу відкриття спадщини 23 липня 1984 року. Належним їй майном, а саме житловою кімнатою літ. «3-3» площею 15,4 кв.м вона користується постійно з дня народження і до цього часу, житловою кімнатою літера «3-2» площею 9,1 кв.м, кухнею літ. «3-1» площею 9,9 кв.м, верандою літ. «VI» площею 6,6 кв.м (згідно з технічним паспортом від 25травня 2006 року) - з часу створення цього майна і до цього часу. Житлова кімната літ. «3-2», кухня літ. «3-1», веранда літ. «VI» безпосередньо межують з житловою кімнатою літера «3-3» площею 15,4 кв.м і пов'язані з цією кімнатою спільними проходами таким чином, що доступ до зазначеної житлової кімнати без використання цих приміщень є неможливим. Житлова кімната літ. «3-2», кухня літ. «3-1», веранда літ. «VI» належать їй, збудовані за її власні кошти особисто та залученими силами. Співвласниками будинку АДРЕСА_1 є вона, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Київська районна адміністрація міста Одеси розпорядженням від 01 листопада 2001 року № 2057 прийняла в експлуатацію на ім'я одного із співвласників будинку ОСОБА_2 самовільно зведені приміщення а саме: прибудову літ. «а4» загальною площею 14,4 кв.м (так зазначено в розпорядженні), житлову кімнату літ. «3-2» загальною площею 9,1 кв.м, кухню літ. «3-1» загальною площею 9,9 кв.м, гараж літ. «В», сарай «Г», з яких прибудову літ. «а4» загальною площею 14,4 кв.м. (відповідно до технічного паспорта від 25 травня 2006 року - це веранда літ. «VI» площею 6,6 кв.м), житлову кімнату літ. «3-2» загальною площею 9,1 кв.м, кухню літ. «3-1» загальною площею 9,9 кв.м збудувала вона. Тому зазначеним розпорядженням істотно порушені її права. Їй стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі вказаного розпорядження отримала свідоцтво № 017309 про право власності на домоволодіння, видане 14 лютого 2002 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міськради. На виконання вимог закону вона звернулася в ОМБТІ із заявою про реєстрацію права власності на 1/6 частини вищезазначеного будинку на підставі згаданого рішення апеляційного суду, але рішенням відповідача (ОМБТІ) від 21 березня 2007 року в реєстрації права власності на 1/6 частини будівлі їй відмовлено, оскільки існує суперечність між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкт нерухомості. Вказані обставини порушують її право на реєстрацію права власності на 1/6 частини спірного будинку та перешкоджають у визнанні права власності на збудовані нею приміщення. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 03 квітня 2002 року укладено договір дарування 3/4 частини спірного житлового будинку, а 04 листопада 2002 року - угоду про порядок користування земельною ділянкою. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одержали державні акти на право приватної власності на всю земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, що порушує її право землекористування. Земельна ділянка, надана для будівництва, має площу 1 363 кв.м, порядок користування нею, який десятиліттями склався між співвласниками, відповідачі не визнають, чинять перешкоди в користуванні, в тому числі частиною ділянки, що безпосередньо прилягає до належної їй будівлі.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила:

визнати розпорядження Київської районної адміністрації міста Одеси від 01 листопада 2001 року № 2057 в частині суб'єкта права власності відносно прийняття в експлуатацію об'єктів добудов: житлової кімнати літ. «3-2» площею 9,1 кв.м, кухні літ. «3-1» площею 9,9 кв.м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14.4 кв.м на ім'я ОСОБА_2 частково недійсним;

визнати свідоцтво про право власності від 14 лютого 2002 року № 017309, видане ОСОБА_2 Управлінням житлового комунального господарства виконкому Одеської міськради, недійсним у частині права на 1/6 частку будинку 5в (житлової кімнати літ. «3-3» площею 15,4 кв.м) по АДРЕСА_1, а також житлової кімнати літ. «3-2» площею 9,1 кв.м, кухні літ. «3-1» площею 9,9 кв.м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14,4 кв.м (за технічним паспортом від 25 травня 2006 року - це веранда під літ. «VI» площею 6.6 кв.м) та зобов'язати КП «ОБТІ та РОН» внести відповідні зміни до запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

визнати за нею право власності на самовільно збудовані та прийняті в експлуатацію об'єкти добудов: житлову кімнату літ. «3-2» площею 9,1 кв.м, кухню літ. «3-1» площею 9.9 кв.м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14,4 кв.м, горище та покрівлю, що знаходяться безпосередньо над зазначеними приміщеннями будинку та над житловою кімнатою літ. «3-3» площею 15,4 кв.м у зазначеному будинку, а також на частину огорожі № 1-3 з боку тупикового проїзду від точки «7» до точки «2» та від точки «7» до точки «8»;

зобов'язати Територіальний орган державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати реєстрацію прав власності на житлову кімнату літ. «3-3» площею 15,4 кв.м, житлову кімнату літ. «3-2» площею 9,1 кв.м, кухню літ. «3-1» площею 9,9 кв.м, прибудову літ. «а4» площею 14,4 кв.м, які розташовані в домоволодінні по АДРЕСА_1, на ім 'я ОСОБА_2 та зареєструвати зазначене нерухоме майно її на ім'я;

визнати недійсним договір дарування частини зазначеного житлового будинку від 03 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;

скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 жовтня 2003 року площею 0,0530 га, яка розташована по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV;

скасувати запис у Реєстрі прав власності на земельну ділянку площею 0,0530 га, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року;

скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року площею 0,0831 га, яка розташована по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV;

скасувати запис у Реєстрі прав власності на земельну ділянку площею 0,0831 га, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року;

визнати недійсним рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV у частині надання дозволу на передачу в приватну власність шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки, зазначеної у державному акті на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім'я ОСОБА_3, та у державному акті на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім'я ОСОБА_2;

визнати недійсною угоду про порядок користування земельною ділянкою від 04 листопада 2002 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;

визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 пропорційно розміру частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову (на час виникнення останньої) та згідно з варіантом, запропонованим судовими експертами у висновку від 01 липня 2001 року № 087/2011;

стягнути з ОСОБА_2та ОСОБА_3 солідарно на її користь компенсацію вартості надлишку площі земельної ділянки, яка за висновками експертів має бути надана у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в сумі 134 228 грн;

виділити їй в натурі житлову кімнату літ. «3-3» площею 15,4 кв.м, припинивши право спільної часткової власності на вказаний будинок;

стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на її користь компенсацію вартості площі в житловому будинку, недостатньої у відношенні до ідеальної долі, що належить їй як співвласнику (1/6), яка за висновками експертів має бути надана у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в сумі 11 660 грн.

У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 і просив знести приміщення літ. «3-1» - кухня площею 9,9 кв.м; літ. «3-2» - житлова кімната площею 9,1 кв.м; літ. «3-4» - веранда площею 6,6 кв.м, які знаходяться у будинку за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вказані прибудови негативно впливають на несучі конструкції всього будинку.

У квітні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, який уточнили в ході розгляду справи і остаточно просили:

визначити порядок користування для ОСОБА_1 домоволодінням літ «а4», розташованим за адресою: АДРЕСА_1, згідно з її ідеальною часткою в розмірі 1/6 з урахуванням прибудов, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року № 013/2014;

визначити порядок користування для ОСОБА_1 земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою відповідно до того ж висновку будівельно-технічної експертизи;

стягнути з ОСОБА_1 судовий збір та витрати на проведення судових експертиз.

Свої вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивували тим, що вони визнають власність ОСОБА_1 на 1/6 частини вказаного будинку, однак заперечують обставини виникнення у неї права власності на приміщення: літ. «3-1» - кухня площею 9,9 кв.м; літ. «3-2» - житлова кімната площею 9,1 кв.м; літ. «3-4» - веранда площею 6,6 кв.м. Необхідно визначити порядок користування частиною будинку та земельною ділянкою виключно пропорційно частці ОСОБА_1 у праві власності, а саме - у розмірі 1/6 частини. Вони як співвласники заперечують проти збільшення частки ОСОБА_1 у спільному майні за рахунок визнання за нею права власності на спірні приміщення.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Скасовано частково, у розмірі 1/6 частини, свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1 14 лютого 2002 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на приміщення, які складаються з: 3-1 - кухня 9,9 кв.м, 3-2 - житлова кімната 9,1 кв.м («а-1»), 3-4 - веранда 6,6 кв.м («а-4») у розмірі 1/6 частини, що складає 4,27 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Скасовано в частині запис у Реєстрі права власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 березня 2004 року площею 0,0831 га та державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року площею 0,0831 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, який виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року, в розмірі 112,71 кв.м, в межах: від границі огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем до перетинання з кордоном огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального забору із суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9 ); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А» , розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з кордоном огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року №013/2014.

Визнано недійсним в частині рішення Одеської міської ради від 17 березня 2002 року про надання дозволу на передачу в приватну власність шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки, зазначеної у державному акті на право власності на землю на ім'я ОСОБА_2, в межах: від границі огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального забору із суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем до перетину з кордоном огороджувального забору із суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального забору із суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9 ); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А» , розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з кордоном огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року.

Встановлено порядок користування для ОСОБА_1 частиною домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 3-1 кухня площею 9,9 кв.м; 3-2 житлова кімната площею 9,1 кв.м («а-1»); 3-4 веранда площею 6,6 кв.м («а-4»).

Встановлено порядок користування для ОСОБА_1 частиною земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а саме: від границі огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем до перетину з кордоном огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального забору з суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9 ); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А» , розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з кордоном огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року.

Визнано недійсною угоду про порядок користування земельною ділянкою від 04 листопада 2002 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму компенсації вартості надлишкової площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 134 228 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про знесення самовільно збудованих приміщень відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні кімнати були прибудовані за життя власника домоволодіння та користувача земельної ділянки ОСОБА_5, який у встановлений законом спосіб отримав земельну ділянку під будівництво житлового будинку. Інші особи, крім нього, не можуть набути право на збудоване нерухоме майно на його земельній ділянки. Також інші особи не мали права вчиняти будівельні робити (на час спорудження прибудованих кімнат). ОСОБА_1 не надала суду документ, що підтверджує вилучення спірної земельної ділянки у ОСОБА_5 та виділення цієї ділянки їй під будівництво. Видачою державного акта ОСОБА_2 було порушено право ОСОБА_1 на користування 1/6 частиною спірної земельної ділянки. Належність частини спірної земельної ділянки ОСОБА_3 не порушує прав ОСОБА_1 на користування її частиною ділянки та домоволодіння. Спірні правовідносини виникли між спадкоємницями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, отже позовні вимоги до ОСОБА_3 підлягають задоволенню тільки в частині порушення права ОСОБА_1 на її частину у домоволодінні та права користування земельною ділянкою з боку самого ОСОБА_3 Право ОСОБА_3 на частину домоволодіння, яке виникло внаслідок укладення 03 квітня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування частини домоволодіння, не обмежує право ОСОБА_1, тому її позовні вимоги про скасування зазначеного договору дарування задоволенню не підлягають. Право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою порушено видачею державного акта про право власності на землю на ім'я ОСОБА_6 в частині встановленого порядку користування земельною ділянкою для ОСОБА_1 Згідно з описом меж до держаного акта на земельну ділянку площею 0,0530 га, виданого 30 жовтня 2003 року на ім'я ОСОБА_3, належність йому земельної ділянки не порушує право ОСОБА_1 на користування ділянкою та домоволодінням. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладена угода про порядок користування земельною ділянкою від 04 листопада 2002 року, яка суперечить порядку користування ділянкою, запропонованому експертом.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року залишено без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками і мотивами ухваленого місцевим судом рішення.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що апеляційний суд не навів мотивів, з яких він виходив при визнанні прибудованих спірних кімнат спадковим майном, оскільки такі висновки спростовуються відомостями, що містяться у технічних паспортах. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову щодо виділу ОСОБА_1 частки з домоволодіння, суди не звернули уваги на висновок судової будівельно-технічної експертизи, в якому зазначено про технічну можливість виділу частини об'єкта нерухомості, що належить ОСОБА_1, в окремий об'єкт, та дійшли помилкового висновку, визначивши порядок користування спірним житловим приміщенням. Також суд не навів мотивів щодо відмови у визнанні розпорядження Київської районної адміністрації від 01 листопада 2001 року недійсним у частині суб'єкта - особи, на ім'я якої приймаються добудови в експлуатацію, не врахував заяву ОСОБА_2 від 10 жовтня 2001 року, в якій вона просила орган місцевого самоврядування прийняти в експлуатацію прибудову літ. «а4» і гараж «В».

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «ОМБТІ та РОН», Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на домоволодіння, визнання недійсним рішення Одеської міської ради та скасування державних актів на земельну ділянку, зобов'язання КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію та здійснити реєстрацію, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсної угоди про землекористування, визначення землекористування та виділення в натурі частини житлового будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, департамент міського господарства Одеської міської ради про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання знести збудовані приміщення в частинах відмови у виділенні ОСОБА_1 ідеальної частки з домоволодіння, стягнення суми компенсації вартості надлишкової площі земельної ділянки скасовано.

Ухвалено в цих частинах нове рішення.

Виділено в натурі ОСОБА_7 частку майна відповідно до її ідеальної частини в розмірі 1/6 частини від кімнат: 3-1 - кухня площею 9,9 кв.м; 3-2 - житлова кімната площею 9,1 кв.м; 3-4 - веранда площею 6,6 кв.м, що складає 4,27 кв.м домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 розмір грошової компенсації, яка належить ОСОБА_1, за різницю у площі земельної ділянки в сумі 221 643 грн.

В іншій частині рішенняКиївського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «ОМБТІ та РОН», Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на домоволодіння, визнання недійсним рішення Одеської міської ради та скасування державних актів на земельну ділянку, зобов'язання КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію та здійснити реєстрацію, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсної угоди про землекористування, визначення землекористування та виділення в натурі частини житлового будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_1, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, департамент міського господарства Одеської міської ради про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання знести збудовані приміщення залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником 1/6 частини спірного домоволодіння на підставі судового рішення та має право на виділення цієї частки в натурі згідно з висновком експертизи, яким також визначено розмір грошової компенсації, що належить ОСОБА_1, за різницю у площі земельної ділянки, в розмірі 221 643 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року в частині відмови у визнанні за нею права власності на самовільно збудовані добудови: житлову кімнату літ. «3-2» площею 9,1 кв.м, кухню літ. «3-2» площею 9,9 кв.м, прибудову літ. «а4» площею 6,6 кв.м, горище приміщення та покрівлю, що знаходяться безпосередньо над зазначеними самовільно збудованими приміщеннями та над житловою кімнатою літ. «3-3» площею 15.4 кв.м у будинку АДРЕСА_1, а також на частину огорожі «1-3», з боку тупикового проїзду від точки «7» до точки «2» та від точки «7» до точки «8»; в частині відмови у виділенні їй в натурі 1/6 частини будинку без урахування прибудов та припиненні права спільної часткової власності; в частині визначення порядку користування земельною ділянкою; в частині відмови у стягненні компенсації вартості площі в житловому будинку, недостатньої відносно ідеальної долі, що належить їй; в частині суми, стягнутої з ОСОБА_2 на її користь як компенсацію вартості надлишкової площі земельної ділянки; в частині відмови у визнанні частково недійсним розпорядженняКиївської районної адміністрації міста Одеси від 01 листопада 2001 року № 2057 щодо суб'єкта права власності відносно прийняття в експлуатацію добудов: житлової кімнати літ. «3-3», кухні літ. «3-1» та прибудови літ. «а4».Також просила скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 до неї відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, який вправі встановлювати обставини, вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, не скористався таким правом та не виконав обов'язків щодо перевірки законності й обґрунтованості рішення місцевого суду. Апеляційний суд не виправив помилки, допущені судом першої інстанції, щодо виділення їй в натурі саме ідеальної частки спадкового майна з урахуванням прибудованих кімнат, які були введені в експлуатацію пізніше, а також не виконав приписів процесуального законодавства тане розглянув її вимогу про виділення в натурі належної їй 1/6 частки спадкового домоволодіння та припинення права спільної часткової власності на спірний будинок, не зазначив у резолютивній частині рішення своїх висновків по суті цієї вимоги. При новому розгляді справи апеляційний суд проігнорував висновки і мотиви, зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції. Місцевий суд прийняв до розгляду заяву відповідачів у справі під назвою: «Уточнення позову шляхом зменшення позовних вимог», однакза змістом ці «уточнення» є окремим, іншим позовом з іншим предметом спору, а саме: про визнання порядку користування земельною ділянкою та будинком, однак суд на порушення норм процесуального законодавства прийняв окремий позов до спільного провадження. Апеляційний суд не дослідив наявних у справі доказів у їх сукупності, погодився з помилковим, безпідставним висновком суду першої інстанції щодо строку зведення прибудови «а4» (вона ж Літера «VI») та дійшов необґрунтованого висновку про те, що на час смерті ОСОБА_5 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 були збудовані спірні кімнати, але вони не могли бути прийняті спадкоємцями, оскільки були самочинно збудовані та не увійшли до складу спадщини.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

У травні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано заперечення на касаційну скаргу, яке мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Суди належним чином вивчили всі докази у справі та вирішили спірпо суті заявлених вимог. За позивачемвизнано право на спірне нерухоме майно в тій частині, на яку вона має право згідно звимогамизаконодавства. Доводи заявника є необгрунтованими, надуманими та такими, що направлені на незаконне збільшення її частки у спільному майні. Апеляційний суд ухваливрішення про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та виділив їй в натурі частину домоволодіння, яка відповідає її частці. Виділення їй частини домоволодіння у заявленому неюрозмірі є неприпустимим, оскільки в такому разі частка у співвласності ОСОБА_1 збільшиться з 1/6 до 1/3 частини. Таке збільшення відбудеться за рахунок зменшення часток інших співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі ОСОБА_2 фактично буде позбавлена своєї власності. Позовні вимоги, що були заявлені у цій справі, безпосередньо стосувалися спірного будинку та не виходили за межі предмета спору. З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 1512/11500/2012 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 86 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК Української РСР 1963 року), передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу

частину (частини) цього ж будинку (стаття 101 ЦК Української РСР 1963 року).

Згідно з частино першою статті 105 ЦК Української РСР 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Судами встановлено, що 15 грудня 1959 року було прийнято в експлуатацію домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 119 кв.м на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору на право забудови від 27 грудня 1955 року.

Згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку на праві особистої власності від 27 грудня 1955 року ОСОБА_5 надано під будівництво земельну ділянку площею 1 400 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

У подальшому сел. Чубаївка було приєднано до міста Одеси та змінено адресу на: АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_5 до вказаного будинку прибудовані приміщення: 3-1 кухня площею 9,9 кв.м; 3-2 житлова кімната площею 9,1 кв.м; 3-4 веранда площею 6,6 кв.м, що підтверджено технічним паспортом на будинок від 1980 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 01 липня 1988 року його дочка ОСОБА_2 прийняла спадщину у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який складається з будинку житловою площею 62,9 кв.м та надвірних споруд: літ. «Б» - вбиральня, літ. «І» - мощення, літ. 1-3 - огорожа, що розташовані на земельній ділянці площею 1 363 кв.м, яка належала ОСОБА_5 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку на праві особистої власності, затвердженого Першою Одеською нотаріальною конторою 27 грудня 1955 року, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації у книзі № 5.

У свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначено, що на земельній ділянці наявні самовільно збудовані прибудови: літ. «а2» - веранда, літ. «а4» - прибудова, літ. «В» - сарай, літ. «Г» - літня кухня, літ. «Д» - душ, які не увійшли до складу спадщини.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 01 жовтня 2001 року № 2057 прийнято в експлуатацію самовільні прибудови: літ. «а4» площею 14,4 кв.м, житлова кімната літ. 3-2 площею 9,1 кв.м, кухня літ. 3-1 площею 9,9 кв.м, літ. «В» - гараж, літ. «Е» - сарай на ім'я ОСОБА_2

Стосовно будівель літ. «В» - гараж, літ. «Е» - сарай позовні вимоги не заявлено.

14 лютого 2002 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності № 017309 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

03 квітня 2002 року ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_3 3/4 частини вищевказаного домоволодіння.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право

постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

30 жовтня 2003 року ОСОБА_3 отримав держаний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0530 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV.

14 липня 2004 року ОСОБА_2 отримала держаний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0831 га, що розташована за тією ж адресою, на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV.

Угодою від 04 листопада 2002 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановлено порядок користування вказаними земельними ділянками.

Апеляційним судом установлено, що належність ОСОБА_3 частини спірної земельної ділянки не порушує прав ОСОБА_1 на користування її частиною земельної ділянки та домоволодінням.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року визнано частково недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений 10 квітня 1985 року нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори за № 5-550, в частині розпорядження 1/6 частиною домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадкування за заповітом, посвідчене 01 червня 1988 року за № 4- 3314 нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, про право ОСОБА_2 на спадщину у вигляді домоволодіння 5в відносно 1/6 його частини після смерті ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини спірного домоволодіння.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2010 року, проведеної Приватним підприємством «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень імені Скибинського С. С.», встановлено, що 1/6 частина домоволодіння, яка належить ОСОБА_1, без урахування прибудованих кімнат, складає 18,32 кв.м.

Згаданим рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 перебували у шлюбі з 1931 року по день смерті дружини у ІНФОРМАЦІЯ_5. Під час шлюбу в них народилося троє дітей: перша дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1, рано померла; син - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер у ІНФОРМАЦІЯ_6 та дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. Спірне домоволодіння належало ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на праві спільної власності, по 1/2 частині кожному з подружжя. Після смерті ОСОБА_9 спадкоємцями її частини домоволодіння стали ОСОБА_5, ОСОБА_2, та онука - ОСОБА_1, донька померлого ОСОБА_10, яка набула право на 1/6 частину домоволодіння.

Отже, ОСОБА_1 є власником 1/6 частини спірного домоволодіння та має право на виділення їй цієї частки в натурі.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року № 013/2014, проведеної Приватним підприємством «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень імені Скибинського С. С.», визначено, що 1/6 частина від кімнат: літ. 3-1 кухня площею 9,9 кв.м; літ. 3-2 житлова кімната площею 9,1 кв.м; літ. 3-4 веранда площею 6,6 кв.м складає - 4,27 кв.м.

Зазначеним висновком експертизи встановлено один можливий варіант порядку користування домоволодінням для ОСОБА_1 з урахуванням прибудованих кімнат відповідно до її ідеальної частки у співвласності, а саме: літ а-1: 3-1 - кухня площею 9,9 кв.м, 3-2 - житлова кімната площею 9,1 кв.м; літ. а-4: 3-4 - веранда площею 6,6 кв.м.

Експертизою також визначено, що запропонований варіант користування домоволодінням з урахуванням прибудов є більшим, ніж ідеальна частка ОСОБА_1

Таким чином, установивши, що нерухоме майно, яке введене в експлуатацію розпорядженням від 01 жовтня 2001 року, не є спадковим майном, що підтверджується відомостями, які містяться в технічному паспорті, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання цього розпорядження частково недійсним та вимог, пов'язаних з наслідками його недійсності.

Апеляційним судом виконані вимоги суду касаційної інстанції, яким було скасовано попереднє рішення цього суду, в указаній частині.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року розмір грошової компенсації, яка належить ОСОБА_1, за різницю у площі земельної ділянки, складає 221 643 грн.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року в редакції чинній на момент розгляду справи (далі - ЦПК України 2004 року) суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 рокуцивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 рокупередбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції, якою було направлено справу на новий апеляційний розгляд, то вони спростовуються встановленими апеляційним судом вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства.

Доводи заявника про те, що апеляційним судом не розглянута позовна вимога про виділення їй в натурі 1/6 частини спірного домоволодіння, не заслуговують на увагу, оскільки така вимога судом апеляційної інстанції розглянута і вирішена з наведенням відповідного висновку в резолютивній частині рішення.

Виділення позивачу частини спірного домоволодіння в обсязі заявлених нею вимог є неможливим також з огляду на те, що це призведе до суттєвого збільшення її частки у праві спільної власності та відповідного зменшення часток інших співвласників і суперечитиме рішенню Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року, яким за нею визнано право власності саме на 1/6 частину домоволодіння.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судами не вирішено її вимогу про визнання права власності на самочинно збудовані прибудови, які прийняті в експлуатацію у 2001 році, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, якими відмовлено в задоволенні цієї вимоги. Вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки судами встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного заявником розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 01 жовтня 2001 року № 2057, яким самовільні прибудови прийнято в експлуатацію на ім'я ОСОБА_2 Отже право власності ОСОБА_2 на спірні прибудови було набуте нею до визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року.

Порядок користування земельною ділянкою для ОСОБА_1 судом встановлено відповідно до єдиного варіанту, запропонованого висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року, яким з огляду на встановлені обставини справи враховано інтереси усіх сторін.

Спільний розгляд судом первісного позову, а також зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 здійснений з дотриманням вимог статей 123, 126 ЦПК України 2004 року в межах заявлених позивачами вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Інші доводи заявника не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та висновків апеляційного суду по суті вирішення спору і не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права. Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний