Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2020 року у справі №644/7785/19

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 644/7785/19

провадження № 61-13562св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20 лютого

2020 року у складі судді Зябрової О. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів:

Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_3, яка не була близьким родичем ОСОБА_1, проте

з 2014 року по 2016 рік вони підтримували близькі стосунки, деякий час мешкали разом з ОСОБА_3 у її квартирі АДРЕСА_1.

Родичі померлої за час їх сумісного проживання не приходили до неї, однак померла розповідала їй, що у неї є рідний брат, але між ними неприязні стосунки.

02 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримала повідомлення від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Панченко І. І.

(далі - приватний нотаріус Харківського МНО), яка повідомила їй, що ОСОБА_3 померла у лютому 2019 року та залишила заповіт на її користь.

04 вересня 2019 року позивач звернулася до нотаріальної контори та дізналась, що 28 квітня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до умов якого квартиру АДРЕСА_1 залишила їй.

Посилаючись на те, що причиною пропуску строку стала її необізнаність про смерть ОСОБА_3, яка не є її родичкою, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Надано ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано причини пропуску поважними.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 28 травня 2020 року надано ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини, тривалістю два місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, після смерті ОСОБА_3, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано причини пропуску поважними.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20 лютого 2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що наявні підстави для надання

ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини, тривалістю два місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, після смерті

ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, про існування заповіту вона дізналася лише 02 вересня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 07 вересня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме - суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених ЦПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених ЦПК України (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України)).

Крім того, при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини судам слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Даний документ відсутній в матеріалах справи. Таким чином, у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Разом з тим, оскільки пропуск строку ОСОБА_1 для прийняття спадщини був очевидним, тому вона за усною відмовою нотаріуса звернулася до суду з даним позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка за життя склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Харківської державної нотаріальної контори Грошевою О. Ю. 28 квітня 2014 року, відповідно до умов якого заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1.

11 березня 2019 року ОСОБА_2, який є братом померлої ОСОБА_3, звернувся із заявою до приватного нотаріуса Харківського МНО

Панченко І. І., в якій повідомив, що приймає спадщину після смерті своєї сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, як спадкоємець за законом другої черги (а. с.70).

04 вересня 2019 року позивач також звернулася із заявою до приватного нотаріуса Харківського МНО Панченко І. І. та просила не видавати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 спадкоємцю другої черги - ОСОБА_2, оскільки має намір звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Нотаріусом ОСОБА_1 усно було роз'яснено порядок звернення до суду та повідомлено, що строк, на який може бути відкладена нотаріальна дія не може перевищувати одного місяця.

Відповідно до довідки Громадської організації "Наркологічний центр "Кристал" (далі - ГО "Наркологічний центр "Кристал") від 20 вересня

2019 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є дочкою ОСОБА_1, з 22 лютого 2019 року по теперішній час знаходиться у стаціонарі зазначеного закладу, де проходить рекомендований річний курс психо-соціальної реабілітації.

03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою, в якій просила не видавати свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю другої черги - ОСОБА_2 до вирішення справи в суді за її позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

07 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Харківського МНО Панченко І. І. листом повідомлено ОСОБА_1 про те, що строк на який може бути відкладено вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог посилалась на те, що про заповіт, який померла ОСОБА_3 залишила на її користь, вона дізналась лише 02 вересня 2019 року від приватного нотаріуса. Причиною пропущення строку для прийняття нею спадщини стала її необізнаність про смерть ОСОБА_3, яка не є її близьким родичем. Разом з тим, її дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2,22 лютого 2019 року по теперішній час знаходиться у стаціонарі ГО "Наркологічний центр "Кристал", де проходить рекомендований річний курс психо-соціальної реабілітації.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12,

від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що законодавець встановив шестимісячний строк для прийняття спадщини, не маючи на меті безумовне позбавлення спадщини спадкоємців, які бажали її прийняти, але за певних обставин пропустили цей строк.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не проживала зі спадкодавцем на момент смерті, не є спадкоємцем за законом, а тому об'єктивно не могла знати про наявність на її ім'я заповіту, та врахувавши, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутня обґрунтована постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину, є безпідставними, оскільки предметом позову є не оскарження дій нотаріуса, а встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка залишила заповіт на користь позивача.

Відповідно частини 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Оскільки спадкоємець вчасно не подала заяву про прийняття спадщини, то поновлення її права на прийняття такої відбувається шляхом звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Разом з тим, позивач звернулася до нотаріальної контори та нотаріусом роз'яснено позивачу порядок звернення до суду, повідомлено строк, на який може бути відкладена нотаріальна дія.

Також доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попердніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, не зазначив того, у чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах, зокрема, якому саме конкретному висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, суперечать рішення судів.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20 лютого

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв