Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 727/6486/17

провадження № 61-15489св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2019 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 20 червня 2017 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики, відповідно до якого надав відповідачу у позику кошти в сумі 15 400
доларів США з кінцевим строком повернення 01 серпня 2017 року. Вказував, що ОСОБА_2 свої обов'язки не виконав, грошові кошти не повернув.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у розмірі грошового еквіваленту 15 400 доларів США, виходячи з офіційного курсу Національного банку України, встановленого на день платежу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 червня 2017 року в розмірі 15 400 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи встановлено та доведено наявність між сторонами правовідносин позики та стягнення боргу, які підтверджено розпискою від 20 червня 2017 року.

Суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про відсутність договірних відносин між сторонами та те, що коштів у ОСОБА_1 він не позичав. При цьому суд не брав до уваги поданий позивачем аудіозапис розмови між ОСОБА_2, представником відповідача ОСОБА_4 та двома особами чоловічої статі, оскільки такий запис є неналежним доказом у справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не виконав взятих на себе за договором позики зобов'язань з повернення коштів, отже правильно стягнув суму грошового зобов'язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про неналежність аудіозапису розмови, як доказу, оскільки диск із записом не є первісним джерелом аудіозапису, з розмови неможливо ідентифікувати осіб, яким належав голос на записі та він не містить інформації щодо суми позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він був офіційно працевлаштований водієм автобуса у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

Вказує, що 12 травня 2017 року в м. Хмельницькому орієнтовно о 17 год 00 хв ОСОБА_1 передав йому запаковану передачу для доставки її в м. Київ особі на ім'я ОСОБА_6, яку поклав в тайник під переднім пасажирським сидінням. Під час зупинки в с. Вербка Летичівського району Хмельницької області в придорожньому кафе "Два гуся" невідома особа викрала передачу. Про крадіжку він відразу повідомив ОСОБА_1.

Стверджує, що розписка від 20 червня 2017 року була написана ним під тиском з боку ОСОБА_1 та його товариша ОСОБА_7, при цьому посилається на аудіозапис, який було зроблено після написання розписки в кафе в м. Чернівці.

Вважає, що договору позики між ним та позивачем укладено не було, оскільки кошти на його виконання не передавались, отже відсутні підстави для задоволення позову і стягнення коштів в сумі 15 400 доларів США.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розписки від 20 червня 2017 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 15 400 доларів США зі строком повернення 01 серпня 2017 року (а. с. 4).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13 травня 2017 року, 12 травня 2017 року близько 22 год 30 хв невстановлена особа під час проїзду у автобусі із сполученням Чернівці-Київ, перебуваючи в с. Вербка Летичівського району Хмельницької області таємно викрала з сейфу грошові кошти в сумі 15 400 доларів США, чим заподіяла ОСОБА_2 майнову шкоду на вказану суму (а. с. 137).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові

від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Заперечуючи проти існування боргу, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що не отримував від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 400 доларів США відповідно до розписки від 20 червня 2017 року.

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі, наданою позивачем розпискою, умови якої ОСОБА_2 не виконав, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу.

З такими висновками колегія суддів погоджується та вважає, що суди попередніх інстанцій повно дослідили усі обставини справи, встановили справжню правову природу відносин між сторонами, засвідченими розпискою, та дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача коштів, оскільки зібрані у справі докази в їх сукупності підтверджують укладення договору позики. При цьому ОСОБА_2 не доведено відсутність боргових зобов'язань та протиправність дій невідомих осіб щодо викрадення посилки, а наявний у матеріалах справи висновок за результатами проведення психофізіологічного опитування із застосуванням комп'ютерного поліграфа від 20 червня 2017 року не є належним та достатнім доказом на підтвердження доводів касаційної скарги.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій є правильними, а доводи касаційної скарги не спростовують наявність між сторонами боргових зобов'язань за договором позики.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначаючи про наявність між сторонами інших договірних правовідносин, ніж позикових, відповідач їх не довів, що є його процесуальним обов'язком.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, та закон, який їх регулює, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 у частині стягнення боргу за договором позики.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулька Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк