Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.10.2019 року у справі №452/3519/15

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 452/3519/15

провадження № 61-14973св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Крайник Н. П., Берези В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта") про стягнення компенсації за прострочення грошового зобов'язання.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року стягнуто з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь ОСОБА_1 42 570 грн страхового відшкодування. Цим рішенням встановлено, зокрема, порушення страховою компанією вимог чинного законодавства, що спричинило прострочення виплати позивачу страхового відшкодування, яке він мав право отримати не пізніше, як через 90 днів після подання заяви про страхове відшкодування, а саме - в травні 2013 року, однак отримав лише 12 жовтня 2015 року.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ "НАСК "Оранта" пеню у розмірі 17 691,60 грн; втрати від інфляції у розмірі 31 799,79 грн; три проценти річних від простроченої суми у сумі 3 100,03 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь позивача 42 797,66 грн компенсації за прострочення грошового зобов'язання.

В іншій частині позовних вимог про стягнення компенсації за прострочення грошового зобов'язання в сумі 9 793,76 грн відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Отже, встановивши порушення страховиком зобов'язання зі сплати страхового відшкодування, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації за прострочення грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та пені (з урахуванням строку позовної давності).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 36.5 України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у виді пені, оскільки для цього немає визначених у вказаній статті умов настання такого виду відповідальності. Є безпідставними і вимоги про стягнення з відповідача, як із страховика забезпеченого транспортного засобу, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки страховик не допустив прострочення виконання грошового зобов'язання по виплаті позивачу страхового відшкодування за пошкодження в ДТП транспортного засобу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення судового рішення апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції ухвалене згідно із законом і ґрунтується, зокрема, на обставинах, що були встановлені рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року, яким встановлено порушення страховою компанією вимог чинного законодавства, що спричинило прострочення виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування.

Апеляційним судом залишено поза увагою, що це рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року не було оскаржене, набрало законної сили, а тому встановлені цим судовим рішенням обставини не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо яких встановлено ці обставини.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року позов ОСОБА_1 до ВАТ НАСК "Оранта" про визнання дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком та стягнення страхового відшкодування задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ НАСК "Оранта" на користь ОСОБА_1 42 570 грн страхового відшкодування.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що про ДТП, яка сталася 23 грудня 2012 року, ОСОБА_1 повідомив відповідача 09 січня 2013 року, заяву про страхове відшкодування подав 10 липня 2014 року.

Виплата страхового відшкодування здійснена відповідачем в порядку примусового виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року на підставі виконавчого листа, виданого 31 серпня 2015 року, згідно із постановами про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 21 жовтня 2015 року головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві кошти в сумі 42 752,10 грн перераховано стягувачу 07 жовтня 2015 року згідно із платіжним дорученням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині 3 статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ВАТ НАСК "Оранта" про визнання дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком та стягнення страхового відшкодування було встановлено, що про ДТП, яка сталася 23 грудня 2012 року, ОСОБА_1 повідомив страхову компанію 09 січня 2013 року, заяву про страхове відшкодування зі всіма необхідними документами подав 10 липня 2014 року. При цьому, як встановив суд при ухваленні вказаного рішення, викладена у заяві від 10 липня 2014 року вимога про стягнення страхового відшкодування підлягала задоволенню, оскільки були відсутні обставини, які б перешкоджали страховику переконатися, що подія від
23.12.2012 року є страховим випадком чи визначити розмір збитків, які підлягають відшкодуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина 3 статті 61 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Пунктом 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут та надалі у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) встановлено, що страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у Пунктом 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого Пунктом 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

При таких обставинах суд першої інстанції, приймаючи до уваги, що позивач звернувся до відповідача з заявою про страхове відшкодування 10 липня 2014 року, дійшов правильного висновку, що у страхової компанії з поданням страхувальником такої заяви виник обов'язок виплатити страхове відшкодування ОСОБА_1 не пізніше 90 днів з дня такого звернення, а саме - до 10 жовтня 2014 року.

Установлено, що виплата страхового відшкодування була здійснена відповідачем в порядку примусового виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року на підставі виконавчого листа, виданого 31 серпня 2015 року.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 21 жовтня 2015 року головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві кошти в сумі 42 752,10 грн перераховано стягувачу 07 жовтня 2015 року згідно із платіжним дорученням. Рішення суду виконано фактично та повно згідно із виконавчим документом.

Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, оцінивши наявні докази, керуючись вказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 15 жовтня 2014 року по 07 жовтня 2015 року в сумі 1 249,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 22 107,58 грн. за цей же період.

Також місцевий суд, приймаючи до уваги приписи статті 992 ЦК України, пункту
36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та проаналізувавши положення статті 266, частини 2 статті 258 ЦК України, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України в межах строку позовної давності в загальній сумі 19 441,08 грн.

Апеляційний суд вказане до уваги не прийняв та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 510,84 грн.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасувати, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 березня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_1 510 (п'ятсот десять) грн 84 коп судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило