Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2018 року у справі №121/22757/17

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 127/22757/17

провадження № 61-37775св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Державний навчальний заклад «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2018 року у складі суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» (далі - ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 1986 року ОСОБА_4 на підставі наказу №102-к була прийнята на посаду майстра виробничого навчання середнього професійного технічного училища №15. В подальшому зазначений навчальний заклад був реорганізований в ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну».

27 грудня 2016 року адміністрацією цього навчального закладу був виданий наказ №234-к «Про звільнення у зв'язку із скороченням ОСОБА_4.».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року у цивільній справі №127/1618/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року, вищенаведений наказ був визнаний незаконним та скасований. ОСОБА_4 була поновлена на посаді майстра виробничого навчання з 04 січня 2017 року. Стягнуто із навчального закладу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судовий збір на користь держави.

07 липня 2017 року навчальним закладом видано наказ №125-к «Про попередження про звільнення у зв'язку із скороченням майстрів виробничого навчання», відповідно до якого ОСОБА_4 персонально попереджено про наступне звільнення 07 вересня 2017 року, а 28 вересня 2017 року адміністрацією Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» був виданий наказ №187-к «Про звільнення у зв'язку із скороченням ОСОБА_4.».

Зазначала, що відповідач неправомірно без згоди первинної профспілкової організації Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» вільної профспілки освіти і науки України та Конфедерації вільних профспілок Вінницької області звільнив її з роботи, чим порушив положення частину другу статті 43 та статтю 252 КЗпП України.

Виходячи з наведеного, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2017 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 29 625,05 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячного заробітку просила допустити до негайного виконання.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» від 28 вересня 2017 року №187-к «Про звільнення у зв'язку із скороченням ОСОБА_4.».

Поновлено ОСОБА_4 на попередньому місті роботи на посаді майстра виробничого навчання ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» з 28 вересня 2017 року.

Стягнуто з Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2017 року по 06 лютого 2018 року у розмірі 29 625,05 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді майстра виробничого навчання Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» з 28 вересня 2017 року та стягнення з Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячного заробітку допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2018 року стягнуто з ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» на користь ОСОБА_4 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 6509,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення позивача, передбаченого чинними нормами КЗпП України, оскільки на звільнення останньої не було надано згоди профспілковими організаціями.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2018 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2018 року скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що листи профспілкової організації вільної профспілки працівників освіти і науки України ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» та Конфедерації вільних профспілок Вінницької області не містять ознак належного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника та за своїм змістом, процедурою прийняття і оформленням не є рішенням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору в розумінні статті 43 КЗпП України та статей 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

У червні 2018 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалену у справі постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позиція суду апеляційної інстанції не узгоджується з діючим трудовим законодавством, а саме: статтею 252 КЗпП України, якою передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки. Так, апеляційний суд погодився з позицією ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну», який отримавши від первинної профспілкової організації та Конфедерації вільних профспілок Вінницької областікатегоричні відмову у наданні згоди на звільнення скаржника, вже ж таки прийняв наказ про звільнення із мотивуванням того, що зазначені відмови профспілок не обґрунтовані належним чином.

Крім того, висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У вересні 2018 року ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

03 жовтня 2018 року ухвалою колегії суддів Верховного Суду вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом правильно скасовано рішення суду першої інстанції.

Судами установлено, що 06 квітня 1986 року ОСОБА_4 на підставі наказу №102-к була прийнята на посаду майстра виробничого навчання середнього професійного технічного училища №15. В подальшому зазначений навчальний заклад був реорганізований в ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну».

Наказом ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» №96-к від 09 червня 2017 року створено комісію з підготовки та проведення консультацій щодо скорочення майстрів виробничого навчання у разі ненабору навчальних груп.

09 червня 2017 року ОСОБА_4 попереджено про скорочення працівників та відповідно до вимог статтею 32, 40, 42 КЗпП України запропоновано посаду майстра виробничого навчання (кваліфікація «перукар (перукар-модельєр), візажист»). Із вказаним попередженням ОСОБА_4 ознайомилась 09 червня 2017 року, що підтверджується її підписом, при цьому зазначила, що вважає попередження незаконним та у зв'язку з відсутністю досвіду роботи та належної кваліфікації не може працювати на цій посаді (а.с. 34).

07 липня 2017 року Державним навчальним закладом «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» видано наказ №125-к «Про попередження про звільнення у зв'язку із скороченням майстрів виробничого навчання», відповідно до якого ОСОБА_4 персонально попереджено про наступне звільнення 07 вересня 2017 року. Із зазначеним наказом ОСОБА_4 ознайомилась 07 липня 2017 року, про що свідчить її підпис в наказі (а.с. 4).

Листом Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» №277 від 07 липня 2017 року ОСОБА_4 було повідомлено про вакантні посади у навчальному закладі станом на 07 липня 2017 року, який вона отримала 07 липня 2017 року про що свідчить її підпис (а.с. 59).

Крім того, листом Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» №276 від 07 липня 2017 року ОСОБА_4 було запропоновано посаду вихователя, при цьому остання зазначила, що ознайомиться з посадовими інструкціями вихователя, режимом роботи і вказала, що дасть обґрунтовану відповідь в разі ненабору учнів за професією кравців-закрійників (а.с. 58).

Також, з матеріалів справи вбачається, що листом Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» №309 від 21 серпня 2017 року ОСОБА_4 було повторно запропоновано посаду майстра виробничого навчання (кваліфікація «перукар (перукар-модельєр), візажист»), однак ОСОБА_4 відмовилась від запропонованої посади з тих лише підстав, що вона має недостатньо досвіду, її кваліфікація не відповідає даній посаді, крім того на даній посаді створюються дуже важкі психологічні умови (а.с. 65).

Листом №310 від 21 серпня 2018 року ОСОБА_4 було запропоновано посаду вихователя, при цьому остання відмовилась, оскільки вказала, що дана посада є декретним місцем і суттєво погіршує її становище (а.с. 66).

Наказом Державного навчального закладу «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» №187-к від 28 вересня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з посади майстра виробничого навчання у зв'язку із скороченням майстрів виробничого навчання за кваліфікацією «кравець, закрійник» та відмовою від переведення на іншу роботи відповідно до пункту першого статті 40 КЗпП України. Із вказаним наказом остання ознайомилась 28 вересня 2017 року, про що свідчить її підпис.

28 серпня 2017 року на адресу Конфедерації Вільних профспілок Вінницької області та Первинної профспілкової організації ДНЗ було надіслано подання №316 про надання згоди на вивільнення майстра виробничого навчання ОСОБА_4 відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України з правовим підтвердженням причин скорочення.

Від первинної профспілкової організації вільної профспілки працівників освіти і науки України ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» (повідомлення від 27 вересня 2017 року) та Конфедерації вільних профспілок Вінницької області (повідомлення №31 від 14 вересня 2017 року) надійшла відмова у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 (а.с. 74-75, 76).

Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною третьою статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено того, що звільнення позивача з роботи є таким, що не відповідає нормам чинного трудового законодавства, при цьому надані останньою повідомлення профспілкового комітету про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не є підставою для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, адже вони не аргументовані та не містять посилань на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з дотриманням норм матеріального права і без порушень норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача суперечить вимогам статей 43, 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», з підстав ненадання профспілковими організаціями згоди на її звільнення, є необґрунтованими оскільки листи профспілкової організації вільної профспілки працівників освіти і науки України ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну» та Конфедерації вільних профспілок Вінницької області не містять ознак належного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника та за своїм змістом, процедурою прийняття і оформленням не є рішенням виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору.

Крім того, в основу вказаних листів профспілкових організацій фактично покладено лише пояснювальну записку позивача, й не враховано позицію роботодавця та обставин, що склалися в організації навчального процесу. Також у зазначених листах не було посилання на норми закону.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей не спростовують висновків суду апеляційної інстанції оскільки з урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулось з дотриманням норм трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника, оскільки позивача було повідомлено про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці, їй неодноразово пропонувались вакантні посаді, проте згоди на зайняття запропонованих посад вона не надала, а також розглядалось питання щодо наявності у ОСОБА_4 переважного права на залишення на роботі при скорочення чисельності штату, при цьому скороченні посади майстра виробничого навчання ОСОБА_4 зумовлено змінами в організації навчального процесу ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технології та дизайну», зокрема тим, що на відповідну спеціальність не було набрано студентів, відтак утримання посади майстра виробничого навчання для бюджетної організації є недоцільним.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик