Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №263/9598/18

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 263/9598/18

провадження № 61-10096св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року у складі судді Музики О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів Баркова В. М., Мироненко І. П., Принцевської В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради,про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області із зазначеним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 у розмірі ?4 частини його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року по 2014 рік вони з відповідачем перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька - ОСОБА_3 , батьком якої є відповідач. Дитина від народження має тяжке генетичне захворювання - атопічний дерматит у формі дитячої екземи.

Спільне життя між сторонами не склалось та вони припинили спільне проживання.

Донька проживає разом із позивачем та знаходиться на її повному матеріальному утриманні, із батьком ніколи не зустрічалась та про його існування не знає.

Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини, не цікавиться станом її здоров`я, не виявляє бажання побачитись із нею, а також перешкоджає її вивезенню за межі України для здійснення необхідного лікування.

Посилаючись на наведені обставини, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року,позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 16 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання ОСОБА_3 Покладено на виконавчий комітет Маріупольської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_3 .

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване відсутністю підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, так як це є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків. Позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, місцевий суд посилався на передбачене нормами СК України право дитини на достатній рівень життя та обов`язок обох батьків утримувати своїх дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

20 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2019 року визначено склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до обґрунтувань незаконності прийнятих оскаржуваних судових рішень в частині, що стосується відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. У зв`язку з цим судові рішення щодо вирішення позовних вимог в частині стягнення аліментів не є предметом перегляду Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги факти невиконання відповідачем своїх обов`язків по вихованню дитини, які, зокрема, підтверджуються висновком, наданим органом опіки і піклування Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року, а також не заперечуються самим відповідачем, який під час розгляду справи в апеляційному суді підтвердив ту обставину, що утриманням дитини він свідомо ніколи не займався та жодної участі у її житті не бере.

Заявник стверджує, що ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків позбавляє її можливості встановити дочці інвалідність, оскільки визначений законодавством порядок її встановлення вимагає згоду на це обох батьків.

ОСОБА_1 звертає увагу, що відповідач не з`явився до органу опіки та піклування, куди він був викликаний для участі у засіданні, та, будучи належним чином повідомлений про дату та час судових засідань судами першої та апеляційної інстанції, участі у розгляді судами справи не брав, з`явився лише один раз до апеляційного суду на останнє судове засідання. Зазначене, на переконання позивача, свідчить про відсутність у ОСОБА_2 наміру займатись вихованням дитини.

Крім цього, позивач вказує на відсутність її згоди на розгляд справи в заочному порядку та зазначає, що ухваливши рішення в заочному порядку місцевий суд позбавив її можливості надати додаткові докази та клопотання.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на момент звернення до суду з позовом проживають окремо.

Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 13 червня 2018 року ОСОБА_1 , разом із своїми дітьми зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 14 серпня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Малолітня ОСОБА_3 має захворювання еритродермії ОСОБА_4 , целіакії, атопічного дерматиту, про що свідчить консультативний висновок спеціаліста та виписка із медичної картки стаціонарного хворого.

Відповідно до довідки-характеристики, виданої Центральним відділом поліції ГУНП в Донецькій області, ОСОБА_1 за час проживання на території обслуговування ПС № 27 зарекомендувала себе з позитивної сторони, спиртними напоями не зловживає, конфліктів у побуті не допускає.

Згідно з висновком виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За положенням пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Із наведеного слідує, що суд може позбавити одного із батьків батьківських прав відносно дитини в разі, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та це не суперечить інтересам дитини.

Позбавлення особи батьківських прав є крайнім заходом та тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, та може бути застосований судом лише у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, обґрунтовано виходив з того, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено. Подані ОСОБА_1 докази, досліджені місцевим судом, не свідчать про небажання батька піклуватись про свою дочку та брати участь у її вихованні.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на підтвердження ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції факту його свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Так, із технічного запису судового засідання, проведеного апеляційним судом 02 травня 2019 року, вбачається, що відповідач та його представник заперечували проти заявленого ОСОБА_1 позову в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Зазначали, що позивач перешкоджає відповідачу у його спробах побачитись із дочкою.

Висновок виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року, згідно з яким органом опіки та піклування визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України).

Місцевий суд обґрунтовано не погодився із зазначеним висновком, оскільки він не містить мотивованих підстав позбавлення відповідача батьківських прав з вичерпного переліку, передбаченого статтею 164 СК України, та не встановлює обставин ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи і вимог цивільного процесуального законодавства, а також враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків, а позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав.

Довід ОСОБА_1 щодо неможливості встановлення дочці інвалідності за відсутності згоди відповідача є необґрунтованим, оскільки приписами Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2013 року, на яке посилається заявник у касаційній скарзі, згоду обох батьків не віднесено до переліку документів, які необхідно подати лікарсько-консультативній комісії для встановлення інвалідності дітям.

Аргумент касаційної скарги щодо відсутності згоди позивача на ухвалення місцевим судом заочного рішення колегією суддів не приймається, оскільки розгляд судом першої інстанції справи в заочному порядку не зумовив для ОСОБА_1 окремого порядку оскарження ухваленого рішення та не обмежив її у реалізації права на подання доказів та особистих пояснень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк