Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №236/15/17

Постанова

Іменем України

24 травня 2018 року

м. Київ

справа № 236/15/17

провадження № 61-28450св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Департамент державної виконавчої служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року у складі судді Саржевської І. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 рокуу складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірута О. А., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент державної виконавчої служби України, про стягнення індексації заборгованості по заробітній платі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 працював на

ВАТ «Содовий завод» з 23 квітня 1996 року по 05 квітня 1999 року.

З 1997 року працівникам почали нерегулярно виплачувати заробітну плату.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 04 липня

2012 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 2 918,80 грн.

24 січня 2013 року ОСОБА_4 отримав лист Фонду державного майна України в Донецькій області, в якому зазначено, що станом на 01 січня

2013 року в Реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі 100 % статутного капіталу

ВАТ «Содовий завод».

Постановою господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Слов?янського міськрайонного управління юстиції винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень. Всі виконавчі документи, згідно акта передачі виконавчих документів від 21 березня 2013 року, передані арбітражному керуючому ВАТ «Содовий завод».

У травні 2016 року ОСОБА_4 виплачена заборгованість із заробітної плати у сумі 2 918,80 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від

26 вересня 2016 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_4 стягнуто індексацію заробітної плати у розмірі 7 828,22 грн.

ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на свою користь індексацію заробітної плати у сумі 7 828,22 грн.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодним законом не передбачена субсидіарна відповідальність Державної казначейської служби України за неможливість виконання підприємством грошового зобов'язання. Між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов'язань, вони не знаходились у трудових відносинах. Державна казначейська служба України не є правонаступником товариства. Відсутні правові підстави для субсидіарної відповідальності Державної казначейської служби України та стягнення з неї індексації заробітної плати, не виплаченої позивачеві при звільненні з

ВАТ «Содовий завод».

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

30 серпня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд державного майна України на підставі положень статті 619 ЦК України несе субсидіарну відповідальність перед ОСОБА_4 за невиплату заробітної плати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент державної виконавчої служби України, про стягнення індексації заборгованості по заробітній платі.

Відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент державної виконавчої служби України, про стягнення індексації заборгованості по заробітній платі.

Витребувано із Краснолиманського міського суду Донецької області цивільну справу № 236/15/17.

Копії касаційної скарги та додані до неї матеріали надіслано особам, які беруть участь у справі, та роз'яснено їх право подати заперечення на касаційну скаргу до 20 жовтня 2017 року.

28 вересня 2017 року цивільна справа № 236/15/17 надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 травня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_4 та матеріали цивільної справи № 236/15/17 надійшли до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ВАТ «Содовий завод» з 23 квітня 1996 року по 05 квітня 1999 року.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 04 липня

2012 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 2 918,80 грн.

24 січня 2013 року ОСОБА_4 отримав лист Фонду державного майна України в Донецькій області, в якому зазначено, що станом на 01 січня

2013 року в Реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі 100 % статутного капіталу

ВАТ «Содовий завод».

Постановою господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Слов?янського міськрайонного управління юстиції винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень. Всі виконавчі документи, згідно акта передачі виконавчих документів від 21 березня 2013 року, передані арбітражному керуючому ВАТ «Содовий завод».

У травні 2016 року ОСОБА_4 виплачена заборгованість із заробітної плати у сумі 2 918,80 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від

26 вересня 2016 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_4 стягнуто індексацію заробітної плати у розмірі 7 828,22 грн.

Засновником ВАТ «Содовий завод» є держава в особі Фонду Державного майна України.

ОСОБА_4 у трудових відносинах із Державною казначейською службою та Фондом державного майна України не перебував.

За змістом частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Результат аналізу наведених положень законодавства дає підстави дійти висновку про те, що стаття 176 ЦК України закріплює загальне правило про розмежування відповідальності публічно-правових утворень за своїми зобов'язаннями та створених ними юридичних осіб. ЦК України передбачає загальне правило, згідно з яким держава, інші публічно-правові утворення (АРК, територіальні громади) не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Ця норма направлена на конкретизацію положень частини третьої статті 96 ЦК України.

При цьому згідно зі статями 1, 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. До повноваження Фонду державного майна України належить погодження мирових угод, планів санації і переліків ліквідаційних мас та змін і доповнень до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації.

За змістом частини другої статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що ВАТ «Содовий завод» є акціонерним товариством, яке самостійно відповідає за своїми зобов?язаннями, між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов?язань, а тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що Державна казначейська служба України не несе поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність перед позивачем є правильним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня

2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська