Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №2-1382/11

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1382/11

провадження № 61-24710св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач 1- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач 2 - ОСОБА_2 ,

відповідачі 2: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року в складі судді Борис О. Н. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2008 року позивач на своєму автомобілі «КІА Маджентіс», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по головній дорозі, одночасно до перехрестя по другорядній дорозі - вулиці Електрозаводська і об`їзної дороги у місті Кривому Розі, наблизився автомобіль «Фольксваген Пассат» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який належав ОСОБА_2 , який в порушення пункту 16.11 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) не надав переваги у русі його автомобілю, що рухався по головній дорозі, через що відбулося зіткнення обох автомобілів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) автомобілі були пошкоджені, а позивач отримав легкі тілесні ушкодження і проходив медичне лікування. При цьому, внаслідок пошкодження автомобіля йому спричинено матеріальну шкоду в сумі 64 449,71 грн.

Посилаючись на те, що вина відповідача ОСОБА_3 встановлена постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2008 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року, а також враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 , в порушення діючого законодавства передала в управління автомобіль своєму сину, який на той час знаходився під наглядом лікаря - нарколога через вживання психоактивних речовин, позивач, уточнивши позовні вимоги просив суд стягнути з відповідачів солідарно: завдану матеріальну шкоду в сумі 74 966,00 грн, яка складається з: 64 449,71 грн - вартості збитків пошкодженого автомобіля; 600,00 грн - витрат на проведення оцінки; 170,40 грн - витрат на медикаменти; 730,00 грн - вартості евакуатора; 15,98 грн - витрат на направлення телеграм відповідачам про проведення оцінки; 250,00 грн - витрат за оформлення довіреності на правову допомогу; 9000,00 грн - витрат на правову допомогу адвоката; моральну шкоду в розмірі 10 0000,00 грн; судові витрати по справі.

У вересні 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказала, що є матір`ю ОСОБА_3 , а також була власником автомобіля «Фольксваген Пассат» реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував її син під час ДТП. Вважає, що у події ДТП винен ОСОБА_1 , що був водієм автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 і рухаючись по головній дорозі порушив ПДР України, маючи технічну можливість запобігти ДТП. Вказані обставини підтверджені висновком експертного дослідження, проведеним за заявою позивачки ОСОБА_2 . Враховуючи, що її автомобіль був майже новим, а після аварії його прийшлося продати, позивачка зазнала у зв`язку з цим моральних страждань.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що під час ДТП вона була в автомобілі «Фольксваген Пассат» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та внаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження, у зв`язку з чим вона зазнала моральних страждань.

Посилаючись на вину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, кожен з позивачів просили суд стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку моральну шкоду в розмірі по 50 000,00 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року прийнято цивільну справу № 212/7939/13-ц за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок скоєного правопорушення ДТП і об`єднано її із цивільною справою № 2-1382/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, присвоївши їм єдиний номер 2-1382/11.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 16 січня 2017 року за заявою позивача ОСОБА_4 , пред`явлені нею позовні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 65 795,69 грн та моральну шкоду в сумі 2 500,00 грн, а також 752,16 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди внаслідок ДТП - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 114,70 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючі з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 65 795,69 грн, суд першої інстанції виходив з того, що саме ОСОБА_3 керував транспортним засобом під час зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки, при цьому є винним у такому зіткненні. Вина ОСОБА_3 у події ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача ОСОБА_1 отримав механічні ушкодження, доведена належними та допустимим доказами, а саме Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2008 року, що була залишена без змін Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення збитків у вигляді послуг адвоката в сумі 9000 грн та 250 грн вартості довіреності за представництво в суді, суд виходив з того, що дані витрати не є збитками в розумінні цивільного законодавства, а віднесені до різновиду судових витрат, а саме витрат сторін на правову допомогу, відповідно до 79 ЦПК України, а витрати на лікування в розмірі 170,40 грн не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2500, 00 грн, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, оцінюючи розмір завданої шкоди за своїм внутрішнім переконанням, суд вважав достатнім визначити розмір моральної шкоди у даній сумі.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди внаслідок ДТП, та стягуючи з ОСОБА_3 моральну шкоди в сумі 2000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням належного їй автомобіля «Фольксваген Пассат» є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутня вина останнього у завданій шкоді в розумінні статті 1188 ЦК України, однак підлягає стягненню з винної особи ОСОБА_2 . Суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, оцінюючи розмір завданої шкоди за своїм внутрішнім переконанням, суд вважав достатнім визначити розмір моральної шкоди у сумі 2000, 00 грн.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду від 04 липня 2017 року - змінено.

Доповнено резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду від 04 липня 2017 року абзацом наступного змісту.

Зобов`язано ОСОБА_1 після отримання відшкодування шкоди повернути ОСОБА_3 замінені з автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 деталі: фару передню ліву 1 шт., бампер передній 1 шт., панель радіатора 1 шт., капот автомобіля 1 шт., фару передню праву 1 шт., двері передні ліві 1 шт., ручку наружну лівої двері 1 шт., крило переднє ліве 1 шт., подушку безпеки водія 1 шт., подушку безпеки пасажира 1 шт., панель приборів 1 шт., крило переднє праве 1 шт., усилювач переднього бампера 1 шт., обліцовку радіатора 1 шт., молдінг декоративний лівий 1 шт., протитуманну фару ліву 1 шт., радіатор охолодження двигуна 1 шт., обліцовку лівої стійки 1 шт., обліцовку правої стійки1 шт.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не вирішив питання щодо повернення ОСОБА_3 замінених з автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 деталей після відшкодування шкоди, відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд погодився з висновками суду, та зазначив, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 березня 2018 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, не передаючи справу на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було враховано, що дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини позивача ОСОБА_1 , що підтверджується висновком експерта, а постанова суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не доводить його вини у вчиненні ДТП, оскільки адміністративна справа була закрита з причин спливу строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим вважає, що на нього безпідставно покладено обов`язок з відшкодування шкоди за відсутності доказів його вини.

Також зазначає, що відповідно до узагальненого науково-консультативного висновку Науково-Консультативної Ради при Вищому Адміністративному суді України поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд.

Заявник не погоджується з розміром оціненого матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_1 внаслідок пошкодження його автомобіля, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують, що особа яка здійснила оцінку цього збитку є суб`єктом оціночної діяльності, що свідчить про неналежність висновку, як доказу.

Також не погоджується з вимогами позивачів про стягнення моральної шкоди, вважаючи її недоведеною.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2018 року визначено суддю - доповідача Білоконь О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Справа надійшла до Верховного суду 27 вересня 2018 року.

Розпорядженням від 14 квітня 2020 року № 1077/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 липня 2008 року о 14.30 год. на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг по вулиці Електрозаводська і Об`їзної дороги у місті Кривому Розі сталося зіткнення автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , що рухався по головній дорозі та автомобіля «Фольксваген Пассат» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався по другорядній дорозі. За наслідками ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження.

Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2008 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року, встановлено вину водія ОСОБА_3 у події ДТП внаслідок порушення ним вимог п. 16.1 ПДР України, що знаходиться у причинному зв`язку з ДТП. Проте провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_3 закрито внаслідок спливу строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 12,101 т.1).

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач за первісним позовом ОСОБА_1 на момент ДТП був власником автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.11).

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на момент ДТП, власником автомобіля «Фольксваген Пассат» реєстраційний номер НОМЕР_2 була ОСОБА_2 , внесено запис щодо осіб, які мали право керування, а саме: син власниці - ОСОБА_3 (т.1 а.с.26-27).

Актом судово-медичного обстеження ОСОБА_1 від 23 вересня 2008 року встановлено наявність у нього ушкоджень у вигляді забою м`яких тканин лобної області праворуч, струсу головного мозку, які виникли від дії тупого твердого предмету який міг мати як обмежену так і необмежену травмуючою поверхнею, які по своєму характеру відносяться до легких тілесних ушкоджень (т.1 а.с.13-14).

Згідно Звіту № 061 про експертну оцінку від 01 вересня 2008 року сума матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого автомобіля «КІА Маджентіс» реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням експлуатації, складає 64 449,71 грн (т.1 а.с. 28-47).

Згідно висновок експертного автотехнічного дослідження обставин ДТП за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 № 23 від 25 червня 2012 року, проведеного за заявою ОСОБА_2 , у даній дорожній обстановці, для забезпечення безпеки руху, з технічної точки зору водії повинні були діяти: водій ОСОБА_3 - згідно вимог пунктів 16.3, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 «Уступи дорогу» ПДР України; водій ОСОБА_1 - згідно вимог пункту 12.3 ПДР України. Водій ОСОБА_1 при заданих вихідних даних, мав технічну можливість, попередити зіткнення с автомобілем під керуванням водія ОСОБА_3 ; в заданій дорожній обстановці, з технічної точки зору, дії водія ОСОБА_1 не відповідають вимогам пункту 12.3 ПДР України, що знаходиться у причинному зв`язку з даним ДТП.

Ухвалами Жовтневого районного суду Кривого Рогу від 01 жовтня 2015 року було призначено по даній справі судову автотехнічну експертизу та судову автотоварознавчу експертизу.

Експертизи проведенні не були у зв`язку з їх неоплатою з боку ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Встановивши, що в результаті винних дій ОСОБА_3 - ОСОБА_1 спричинена шкода внаслідок пошкодження його автомобіля у розмірі 65 795 грн, суди дійшли вірного висновку про стягнення її з ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що на ОСОБА_3 безпідставно покладено обов`язок з відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю доказів його вини, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2008 року, що була залишена без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року.

Частинами четвертими статті 61 ЦПК України (в редакції 2004 року) та статті 82 ЦПК України (в редакції 2017 року) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто постанова Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2008 року, що була залишена без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року, мають преюдиціальне значення, а на спростування даних рішень судів ОСОБА_3 належних та допустимих доказів не надано.

Посилання ОСОБА_3 на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини позивача ОСОБА_1 , що підтверджується висновком експертного автомеханічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 № 23 від 25 червня 2012 року, є безпідставними, оскільки судами надано оцінку даному висновку та правомірно не були враховані, як доказ вини ОСОБА_1 , у зв`язку з однобокості та необ`єктивності проведеного дослідження, оскільки експерту на вирішення ставились питання лише щодо невідповідності дій водія ОСОБА_1 та їх причинного зв`язку із подією ДТП, тоді як питання щодо невідповідності дій другого водія - ОСОБА_3 та наявності причинного зв`язку у його діях з подією ДТП перед експертом не ставилось.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними та обґрунтованими.

Також колегія суддів бере до уваги, те що ОСОБА_3 не скористався можливістю проведення автотехнічної експертизи щодо причин та обставин ДТП в рамках даної цивільної справи за участю обох водіїв та наданими ними вихідними даними, призначеної за ухвалою суду від 01 жовтня 2015 року, відмовившись оплатити її вартість.

Виходячи з вищезазначеного, вина ОСОБА_3 у спричиненні ДТП є доведеною належними та допустимими доказами, дослідженими судами попередніх інстанцій під час вирішення справи. ОСОБА_3 не надано жодного доказу, на спростування даних фактів.

Доводи касаційної скарги, щодо незгоди з розміром матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 , внаслідок пошкодження його автомобіля, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_3 не надано доказів на спростування розміру матеріальних збитків, завданих позивачу, а також колегія суддів бере до уваги те, що ОСОБА_3 відмовився від реалізації свого права на проведення судової автотоварознавчої експертизи, призначеної за ухвалою суду від 01 жовтня 2015 року, відмовившись сплатити її вартість.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачам у зв`язку з відсутністю доведеності вини ОСОБА_3 , є неприйнятними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Оскільки вина ОСОБА_3 у заподіянні шкоди є доведеною, а також враховуючи завданні ОСОБА_1 моральні стражданнями, які він переніс з вини відповідача через пошкодження свого автомобіля та тілесними ушкодженнями у вигляді забою м`яких тканин лобної області праворуч, струсу головного мозку, а також враховуючи завдані ОСОБА_2 моральні стражданнями, які вона перенесла з вини ОСОБА_3 через пошкодження свого автомобіля, яким він керував на момент ДТП, то висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 2500,00 грн, а також на користь ОСОБА_2 - моральної шкоди в сумі 2000,00 грн є правильним та обґрунтованим, та не підлягає скасуванню.

Інші доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуванні рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко