Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №1521/3260/12

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 1521/3260/12

провадження № 61-8396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_6, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області,

позивач за першим зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідачі за першим зустрічним позовом: ОСОБА_1, Таїровська селищна рада,

позивач за другим зустрічним позовом - ОСОБА_6, відповідач за другим зустрічним позовом - ОСОБА_1,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області у складі судді Курочки В. М. від 02 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі суддів: Дрішлюка А. І., Сєвєрова Є. С., Процик М. В., від 27 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому зазначила, що 25 квітня 2003 року придбала на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. 12 червня 2003 року Таїровська селищна рада Овідіопольського району видала їй державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. В серпні 2006 року виконком Таїровської селищної ради відмовив їй в наданні дозволу на будівництво жилого будинку на земельній ділянці і вона дізналась, що рішенням Таїровської селищної ради від 16 вересня 2004 року № 446 частина належної їй земельної ділянки площею 0,0967 га була передана безоплатно для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у власність ОСОБА_2. Також ОСОБА_2. Таїровською селищною радою були видані державні акти на право власності на зазначену частину земельної ділянки. 17 березня 2006 року ОСОБА_2. продала на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частину земельної ділянки площею 0,05 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_6

Посилаючись на порушення відповідачами її законних прав та інтересів власника земельної ділянки ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати недійсним державний акт, бланк серії НОМЕР_1, реєстраційний номер 010452900136, виданий 08 листопада 2004 року ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати недійсним державний акт, бланк серії НОМЕР_3, реєстраційний номер 010452900136, виданий 08 листопада 2004 року ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати недійсним, укладений 17 березня 2006 року між ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу частини земельної ділянки площею 0,05 га, яка розташована за № АДРЕСА_1, та призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради Овідіопольського району від 31 серпня 2006 року № 283 про відмову їй у наданні дозволу на будівництво жилого будинку на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

- визнати незаконною та скасувати реєстрацію Таїровською селищною радою договору купівлі-продажу, укладеного 17 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 частини земельної ділянки, площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2. і ОСОБА_6 на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

У березні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, у якому зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу 17.03.2006 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Встановлену нею огорожу земельної ділянки ОСОБА_1 у вересні 2006 року демонтувала, встановила свою огорожу, самочинно розпочала будівництво жилого будинку, чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

З наведених підстав та з урахуванням уточнення позову ОСОБА_6 просила зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати у користуванні земельною ділянкою, знести огорожу, самочинно збудовану будівлю.

У вересні 2009 року ОСОБА_2. звернулася до суду з зустрічним позовом, у якому зазначила, що 08.11.2004 року в установленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, встановила огорожу навколо неї. У жовтні 2006 року її огорожа була знесена ОСОБА_1 і остання встановила свою огорожу земельної ділянки.

Посилаючись, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку неправомірно, без дотримання встановленого порядку отримання правовстановлюючих документів, без розроблення технічної документації, без присвоєння кадастрового номера, ні попередньому власнику, ні ОСОБА_1, що вона, тобто ОСОБА_2 оформила документацію на земельну ділянку у відповідності до чинного законодавства, що ОСОБА_1 самочинно розпочала будівництво жилого будинку на цій земельній ділянці, відповідач просила визнати ОСОБА_1 незаконним володільцем земельної ділянки, зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, визнати незаконним та скасувати рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району від 02.11.2001 року № 524 про передачу ОСОБА_10 у власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1

Справа слухалася судами різних інстанцій неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2016 року позов ОСОБА_11 задоволено частково.

Визнано недійсним, виданий на підставі рішення 13-ї сесії ІV скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 16 вересня 2004 року №446-ІV, державний акт, бланк серії ЯА №163422, зареєстрований 8 листопада 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452900136, на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним, виданий на підставі рішення 13-ї сесії ІV скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 16 вересня 2004 року №446-ІV, державний акт, бланк серії НОМЕР_4, зареєстрований 08 листопада 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452900136, на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні вимог зустрічних позовів мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку площею 0,15 га за № АДРЕСА_1 на підставі укладеного 25 квітня 2003 року з ОСОБА_12 договору купівлі-продажу. Вказаний договір 15 травня 2003 року був зареєстрований Таїровською селищною радою Одеської області, а 12 червня 2003 року ОСОБА_1 видано Державний акт серії НОМЕР_5 про право власності на спірну земельну ділянку. Вказаний договір, державний акт та його реєстрація на момент прийняття рішення судом є чинними та не були визнані недійсними. Районний суд виходив із презумпції, встановленої частиною третьою статті 61 ЦПК України у попередній редакції, зокрема, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так, постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, визнано незаконним та скасовано рішення 13 сесії Таїровської селищної ради від 16 вересня 2004 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність громадян земельних ділянок загальною площею 17,2423 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), розташованих в межах населеного пункту ж/м «Червоний хутір» с. Мізікевича та передачу у власність громадян земельних ділянок для вказаних цілей» - в частині відведення і передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0967 га по АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що Таїровська селищна рада порушила право власності ОСОБА_1 на цю частину земельної ділянки, розпорядилася земельною ділянкою, яка не належала до комунальної власності. Крім того, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року визнано незаконним та нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району від 23 березня 2004 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадян у власність» в частині дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що земельна ділянка на момент прийняття цього рішення залишалася у власності ОСОБА_1 і Таїровська селищна рада не вправі була нею розпоряджатися. Таким чином, відповідачі за первісним позовом не могли набути права власності на спірну земельну ділянку, а частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0967 га, право на яку реєструвалось за ОСОБА_2 без вилучення її в установленому законом порядку.

Рішення суду першої інстанції в частині вимог позову ОСОБА_1, які залишилися без задоволення, мотивовано тим, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 203, 215, 216 ЦК України. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. В справі, що розглядається, механізм віндикації не було застосовано, втім він дозволить юридично повернути спірну земельну ділянку позивачу, тому належним способом поновлення всіх прав власника буде пред'явлення саме віндікаційного позову до відповідачів, а не визнання всіх правочинів укладених ними недійсними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_6 відхилено.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційних скарг не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити, рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не вірно відмовили у задоволенні її вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частини спірної земельної ділянки, яка на підставі недійсного державного акта, виданого ОСОБА_4, відчужена останньою на користь ОСОБА_6 Факт задоволення її позовних вимог у порядку адміністративного судочинства про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання спірної ділянки ОСОБА_4 є підставою для визнання недійсним указаного договору купівлі-продажу. Крім того, суди помилково, на думку скаржника, відмовили у визнанні недійсним державного акта на землю, виданого ОСОБА_6, а також безпідставно залишили без задоволення інші вимоги позивача, яка є законним власником спірної земельної ділянки і тому, на її думку, позов підлягає задоволенню в повному обсязі з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 Остання набула у власність спірну земельну ділянку, на думку скаржника, незаконно, оскільки попереднім власникам цієї ділянки вона була видана із порушенням вимог земельного законодавства. Указано, що вона зверталась до компетентних органів про виділення їй земельної ділянки і у передбаченому законом порядку отримала земельну ділянку у власність. У зв'язку із чим, суди попередніх інстанцій безпідставно не задовольнили вимоги її зустрічного позову. Крім того, апеляційний суд, на думку скаржника, помилково відмовив у задоволенні клопотання про призначення у даній справі експертизи.

Заперечення учасників справи щодо доводів касаційних скарг

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9, подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на те, що доводи її скарги є безпідставними та не відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу указаний заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на те, що указані останньою обставини справи не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами. У відзиві на касаційну скаргу указаний заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та задовольнити її касаційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року, зареєстрованого Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного договору 12 червня 2003 року ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на землю. Рішенням виконкому Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 283 від 31 серпня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу на будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці.

Рішенням 13 сесії ІV скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 16 вересня 2004 року № 446 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність громадян земельних ділянок загальною площею 17, 2432 га для будівництва та обслуговування житлових будинків і ОСОБА_3 (ОСОБА_3) передано у власність земельну ділянку площею 0, 967 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

08 листопада 2004 року ОСОБА_2 видано державний акт, бланк серії НОМЕР_1 на право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 березня 2006 року ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_4, продав, а ОСОБА_6 купила частину земельної ділянки площею 0, 05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Договір купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року, за яким ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку, ніким оспорений не був, недійсним не визнавався, а у встановленому законом порядку частина належної ОСОБА_1. земельної ділянки площею 0, 967 га у неї не вилучалася до її передачі у власність ОСОБА_2 (ОСОБА_2).

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, за участю третіх ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ОСОБА_6 і визнано нечинним рішення ХІІІ сесії Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 446-ІV від 16 вересня 2004 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність громадян земельних ділянок загальною площею 17, 2423 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), розташованих у межах населеного пункту жилмасиву «Червоний хутір» с. Мізікевича Овідіопольського району Одеської області та передачу у власність громадянам земельних ділянок для вказаних цілей» - у частині відведення і передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 967 га по АДРЕСА_1

Указана постанова прийнята у зв'язку з тим, що Таїровська селищна рада порушила право власності ОСОБА_1 на цю частину земельної ділянки, розпорядилася земельною ділянкою, яка не належала до земель комунальної власності.

Крім того, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року визнано незаконним та нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність» в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки земельна ділянка на момент прийняття цього рішення залишалася у власності ОСОБА_1 і Таїровська селищна рада не вправі була нею розпоряджатися.

Судами установлено, що станом на момент подання позовів у даній справі і станом на момент розгляду справи судами ОСОБА_1 є титульним власником земельної ділянки площею 0,15 га на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року, який недійсним не визнавався.

У встановленому законом порядку належна ОСОБА_1. земельна ділянка в останньої, зокрема, для передачі у власність ОСОБА_2 (ОСОБА_2), не вилучалася.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із частиною першою статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою посвідчуються державними актами.

Стаття 131 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлювала, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України.

За змістом статті 140 ЗК України однією з підстав припинення права власності на землю є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано статтею 149 ЗК України.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) відшкодування заподіяних збитків; е) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із статтею 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судами установлено порушення прав ОСОБА_1 через вибуття частини її земельної ділянки у власність відповідачів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що є законним власником спірної земельної ділянки, тому її позов підлягає задоволенню в повному обсязі з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України.

За змістом статті 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все , що вона одержала від на виконання правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

ОСОБА_1 не була стороною договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_9 від імені ОСОБА_2, і ОСОБА_6 частини земельної ділянки площею 0, 05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Аналіз правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, дає підстави стверджувати, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача, оскільки такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову за умови існування підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, що дає право витребувати у набувача це майно.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що державні акти ОСОБА_3 (ОСОБА_3. на право власності на спірну земельну ділянку, були видані на підставі незаконного рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1

Судами також правильно зазначено, що решта позовних вимог ОСОБА_1 не підлягає задоволенню через обрання останньою невірного спосіб захисту свого порушеного права.

Відмова у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_6 судами вірно обґрунтована необхідністю захисту порушеного права позивача за первісним позовом, як титульного власника земельної ділянки, що виключає можливість задоволення вимог позивачів за зустрічними позовами, які згідно з матеріалами даної справи набули права на частину спірної ділянки за рішенням органу місцевого самоврядування, яке скасовано адміністративним судом.

Доводи касаційних скарг щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, зокрема обставинами, що установлені судовими рішеннями в адміністративних справах, які набрали законної сили і ухвалені щодо учасників даної справи, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що не проведення відповідної експертизи вплинуло на правильність рішень судів першої та апеляційної інстанцій спростовуються матеріалами справи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року, постановленій у справі, що переглядається в касаційному порядку, дійсно зазначено, що при розгляді справи не було дотримано вимог статті 214 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, а відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові.

За змістом статті 143 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, у необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, при новому розгляді справи дійшов обґрунтованого висновку про те, що для правильного вирішення спору достатньо фактичних даних та доказів на їх підтвердження, зібраних у справі, тому не вбачав необхідності призначення відповідної експертизи, а її не призначення не вплинуло на правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційних скарг в їх сукупності зводяться до незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій у відповідних частинах, невірного розуміння скаржниками вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів попередніх інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С. П. Штелик