Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 359/2309/17

провадження № 61-26508св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО УКРАЇНА",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2017 року у складі судді Журавського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Лівінського С. В., Фінагєєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО УКРАЇНА" (далі - ТОВ "АМАКО УКРАЇНА") звернулося до суду із позовом про відшкодування збитків.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 12 січня 2016 року у с. Проліски Бориспільського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля марки "Mitsubishi", д/н НОМЕР_1, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Динамо" Київ" (далі - ТОВ "ФК "Динамо Київ") під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля марки "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, який належить ТОВ "АМАКО УКРАЇНА". У результаті ДТП автомобіль марки "Skoda Fabia" зазнав пошкодження.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 05 травня 2016 року, винним у порушенні правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний ОСОБА_1.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля марки "Mitsubishi", була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант "). У зв'язку з цим 13 липня 2016 року ТОВ "АМАКО УКРАЇНА" звернулось до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" із заявою про страхове відшкодування. 01 березня 2017 року на поточний рахунок позивача зараховано суму страхового відшкодування у розмірі 12 639,28 грн. Однак залишилися невідшкодованими збитки, що зазнав позивач у результаті пошкодження транспортного засобу, у розмірі 20 560,50 грн. Зважаючи на те, що безпосереднім винуватцем ДТП, що призвела до пошкодження автомобіля, належного ТОВ "АМАКО УКРАЇНА", є ОСОБА_1, він є особою, яка завдала шкоди, і повинен її відшкодувати.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2017 року позовні вимоги ТОВ "АМАКО УКРАЇНА" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 збитки, заподіяні в результаті ДТП, у розмірі 20 560,50 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 у добровільному порядку відшкодував ТОВ "АМАКО УКРАЇНА" різницю між розміром завданої ним шкоди та розміром страхового відшкодування, з огляду на що у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування завданих збитків. До зазначеного висновку суд дійшов, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем не доведено факт виплати страхового відшкодування в іншому, ніж було заявлено, розмірі та не доведено наявність підстав для відмови у задоволенні вимог до безпосереднього завдавача шкоди з покладенням відповідальності на іншу особу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивач відновив пошкоджений у ДТП транспортний засіб, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість стягнення відшкодування шкоди на підставі звіту з визначення матеріального збитку. Окрім цього, суди не взяли до уваги, що у справі відсутні докази отримання позивачем страхової виплати саме у розмірі 12 639,28 грн. Відповідач не визнав розміру зазначеної страхової виплати, при цьому йому відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів сплати зазначеної суми. Також суди не взяли до уваги, що шкоду завдано під час виконання відповідачем трудових обов'язків, що виключає можливість стягнення з нього суми відшкодування майнової шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 січня 2016 року у с.

Проліски Бориспільського району Київської області сталася ДТП за участю транспортних засобів - автомобіля "Mitsubishi", д/н НОМЕР_1, що належить ТОВ
"ФК "Динамо Київ", під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, який належить ТОВ "АМАКО УКРАЇНА", під керуванням водія ОСОБА_2. У результаті ДТП пошкоджений належний позивачу автомобіль.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 05 травня 2016 року, винним у порушенні правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний ОСОБА_1. На час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля марки "Mitsubishi", була застрахована у ТДВ "СК "Альфа-Гарант".

У зв'язку з цим 13 липня 2016 року ТОВ "АМАКО УКРАЇНА" звернулось до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" із заявою про страхове відшкодування. 01 березня 2017 року ТДВ "СК "Альфа-Гарант" здійснило виплату страхового відшкодування на користь ТОВ "АМАКО УКРАЇНА" у розмірі 12 639,28 грн.

Відповідно до звіту від 23 листопада 2016 року №046/16 із визначення вартості майнового збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту становила 33 199,78 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

При цьому пунктом 32.7 частини 1 статті 32 Закону України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт "е").

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7 частини 1 статті 32 Закону України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статті 22, абзацу 3 пункту 3 частини 1 статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6,8.6,8.6.1,8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18) (пункти 68, 69, 70): стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає помилковим посилання суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, на аналогічний правовий висновок Верховного Суду України, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

З урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля марки "Mitsubishi", була застрахована у ТДВ "СК "Альфа-Гарант", майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, виникла саме внаслідок статтею 27 Закону України "Про страхування"одавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо недоведеного розміру виплаченого страхового відшкодування, суд першої інстанції навів посилання на правовий висновок Верховного Суду України, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного правового висновку, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що для правильного вирішення справи необхідним є встановлення суми страхового відшкодування, яке сплачено на користь позивача ТДВ "СК "Альфа-Гарант", проте відповідні докази у матеріалах справи відсутні, як і відсутні відповідні результати оцінки відповідного доказу, з якого суди дійшли висновку про те, що страхова виплата складала 12 639,28 грн.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову; не дослідили повно та всебічно наявні у справі докази, не встановили обставини сплати ТДВ "СК "Альфа-Гарант" на користь позивача страхової виплати, її розміру, підстав, відповідного розрахунку, що унеможливило встановлення обставин, за яких у потерпілої особи виникло право на пред'явлення вимог до безпосереднього завдавача шкоди.

Враховуючи зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суди не дослідили зібрані докази, не надали їм оцінки та не здійснили їх системний аналіз, безпідставно відмовили у забезпеченні доказів, отримання яких судом має значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко