Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 340/451/18

провадження № 61-10700св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону військової прокуратури Західного регіону України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), третя особа - Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону військової прокуратури Західного регіону України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов обґрунтований тим, що вироком Верховинського районного суду від 09 вересня 2016 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року, його засуджено за частиною 3 статті 426 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 5 років позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік та покладено обов'язки передбачені статтею 76 КК України. Постановою Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасовано указані рішення судів і закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Враховуючи вказане, позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконного засудження за період з 25 червня 2015 року до 17 травня 2018 року.

Таким чином, просив стягнути з відповідача 332 924,00 грн матеріальної шкоди, яка полягала в неотриманні грошового забезпечення, 41 250,00 грн коштів, сплачених за надання правової допомоги під час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження, що разом становить 374 174,00 грн. З урахуванням мінімальної заробітної плати, тривалості часу перебування позивача під слідством і судом, глибини душевних страждань, яких він зазнав під час слідства та суду, інших негативних наслідків морального характеру ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 300 000,000 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2018 року позов задоволено частково; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 374 174,00 грн; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00
грн; у задоволенні решти позову відмовлено за його безпідставністю.

Додатковим рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про внесення виправлень, заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат у зв'язку із наданням правничої допомоги, задоволено частково; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС Українина користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

Рішення судів першої інстанції мотивовані тим, що позивач будучи незаконно засудженим, кримінальне провадження відносно якого закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, має право на відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, сум, сплачених у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, а також моральної шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду".

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду України від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу ДКС Українина рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року задоволено частково; рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення; позов про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 41 250,00 грн шляхом списання ДКС Україникоштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України; позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 129 312,00 грн шляхом списання ДКС України коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Верховинського районного суду від 27 грудня 2018 року залишено без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив йому у стягненні матеріальної шкоди (втраченого заробітку), оскільки звільнення позивача відбулося одразу після внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення у єдиний реєстр досудових розслідувань. Отже, діяння які інкриміновані позивачу стали підставою для його звільнення тобто фактичного відсторонення від виконання службових обов'язків у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності. Посилається на те, що апеляційний суд зменшуючи розмір моральної шкоди формально послався на вимоги розумності і справедливості, належним чином не обгрунтувавши такі висновки. Апеляційний суд не врахував, що незаконні дії державних органів призвели до погіршення відносин з оточуючими людьми, що негативно вплинуло на психологічний стан, внесло негативні зміни до приватного життя та завдало значних душевних страждань.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду ДКС України, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно стягнув із відповідача витрати на правову допомогу, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Так позивач на підтвердження витрат на правову допомогу надав фіскальний чек, що суперечить вимогам статті 137 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

Вважає, що оскільки понесені витрати на правову допомогу були понесені позивачем у період 2015-2017 років, тобто до набрання чинності нової редакції ЦПК України, то вимоги про відшкодування таких витрат повинні бути заявлені безпосередньо у судових засіданнях. Зазначає, що моральна шкода не підлягає стягненню, оскільки матеріалами справи не доведено, що дії державних органів були незаконними. Також вважає, що суд помилково розрахував суму моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки такий розрахунок слід здійснювати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн).

Заперечення (відзив) на касаційні скаргі до суду касаційної інстанції не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 04 червня 2019 року та від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2019 року указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 25 червня 2015 відносно ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 368 КК України та 06 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 426 КК України.

Вироком Верховинського районного суду від 09 вересня 2016 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 426 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік та покладено на нього обов'язки передбачені статтею 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції. Запобіжній захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній - особисте зобов'язання.

Постановою Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасовано вирок Верховинського районного суду від 09 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 426 КК України закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно наказу начальника 31-го прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07 липня 2015 №133-ос, припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого сержанта ОСОБА_1, дільничного інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Шибени" ІІІ категорії (тип В), звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за пунктом "е" частини 8 статті 26 (через службову невідповідність осіб рядового, начальницького і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" без надання права носіння військової форми одягу.

Позивач не оскаржував наказ про звільнення його з військової служби, не звертався до суду з позовом про поновлення його на службі.

Установлено, що згаданий наказ винесено на підставі Висновку службового розслідування, який затверджено начальником Чернівецького прикордонного загону 06 липня 2015 року, у якому констатовано порушення вимог статей 11,16,30,37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статей 1-4,6 Дисциплінарного статуту Збройних сил України і рекомендовано дільничного інспектора прикордонної служби ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та оголосити дисциплінарне стягнення "звільнити з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю".

Відповідно до звіту про надані юридичні послуги згідно договору від 01 червня 2018 року адвокатське об'єднання "Поляк і партнери" з 14 вересня 2015 року до 17 травня 2018 року представляло інтереси позивача під час розгляду справи у Верховинському районному суді, Апеляційному суді Івано-Франківської області, готувало процесуальні документи в касаційну інстанцію. Згідно вказаного звіту та фіскального чеку від 27 липня 2018 року № 444001 ОСОБА_1 за договором від 23 липня 2015 року за надання юридичної допомоги адвокатським об'єднанням "Поляк і Партнери" в ході розгляду кримінального провадження сплачено 41 250,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Вважаючи, що наявні умови та підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд апеляцій виходив з того, що Державна казначейська служба України є належним відповідачем у цій справі та несе відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна з огляду на таке.

Частиною першою статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пунктів 1,1.1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених частини 8 статті 26 (через службову невідповідність осіб рядового, начальницького і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду; незаконного взяття і тримання під вартою.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у частини 8 статті 26 (через службову невідповідність осіб рядового, начальницького і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

У частинах п'ятій, шостій статті 4 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 13 Закону № 266/94-ВРвизначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частини 8 статті 26 (через службову невідповідність осіб рядового, начальницького і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з частиною 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У пункті 10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Однак в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, вирішити питання про залучення органів, дії яких призвели до завдання позивачу моральної шкоди, як співвідповідачів у порядку статті 51 ЦПК України (роз'яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання) та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов