Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №299/3977/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 299/3977/17

провадження № 61-5094св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2018 року в складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. У вказаному будинку без встановлених законом підстав проживає ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю, який у добровільному порядку не бажає виселитися, що створює їй перешкоди у користуванні майном.

Посилаючись на приписи статей 386, 391 ЦК України, статті 116, 150, 155 ЖК Української РСР, ОСОБА_1 просила суд виселити ОСОБА_2 із спірного будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання йому іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з набуттям позивачем права власності на будинок, автоматично припинилося право користування таким будинком усіх інших осіб, які не є членами його сім'ї, а тому позивач вправі ставити питання про їх виселення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, посилаючись на те, що у зв'язку з набуттям позивачем права власності на будинок, автоматично припинилося право користування таким будинком усіх інших осіб, які не є членами його сім'ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що до 15 квітня 2015 року спірний будинок належав його бабі - ОСОБА_3, і 15 серпня 2013 року вона склала заповіт, за яким заповіла йому все своє майно. ОСОБА_2 зазначав, що він разом із своєю сім'єю вселився в указаний будинок ще за її життя та з її дозволу, і проживає в ньому на даний час. Проте після її смерті з'ясувалося, що 20 жовтня 2013 року вона склала новий заповіт, згідно якого заповіла своє майно ОСОБА_4 Позивачка, звертаючись до суду, навмисно замовчала той факт, що в спірному будинку, крім відповідача, проживає його дружина та троє малолітніх дітей. Таким чином вважає, що спір виник між позивачем і всіма членами сім'ї відповідача, які проживають у спірному будинку, що належить позивачці, а тому справа стосується безпосередньо житлових прав відповідача, його дружини та їхніх дітей.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що припинення права власності особи на будинок автоматично припиняє право інших осіб на користування цим будинком. Виселення в судовому порядку особи, яка без відповідних правових підстав зайняла житлове приміщення, в жодному разі не може розцінюватися як розлучення з сім'єю в непередбачений законом спосіб.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 61-5094св19 з Виноградівського районного суду Закарпатської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2019 року справу № 61-5094св19 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дата реєстрації - 08 серпня 2017 року.

Підставою для набуття права власності ОСОБА_1 є рішення апеляційного суду Закарпатської області у справі № 299/2431/15-ц від 06 лютого 2017 року.

Згідно акту комісії Великоком'ятівської сільської ради від 05 січня 2016 року даний будинок зайнятий гр. ОСОБА_2.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 у добровільному порядку не бажає виселитися з вказаного будинку, що створює їй перешкоди у користуванні майном.

В свою чергу, заперечуючи проти позову ОСОБА_2 посилався на те, що вказаний будинок належав на праві власності його бабі, він вселився в нього разом із своєю сім'єю за її життя та за її згодою.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний будинок належав ОСОБА_3, яка за життя склала заповіт на усе належне їй майно на ім'я своєї онуки ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

На час розгляду справи ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дата реєстрації - 08 серпня 2017 року.

Доказів того, що відповідач ОСОБА_2 вселився у спірне житло за життя попереднього власника - його баби ОСОБА_3, та за її згоди, матеріали справи не містять.

Вперше його фактичне проживання у спірному будинку зафіксовано лише актом комісії Великоком'ятівської сільської ради від 05 січня 2016 року.

Згідно з копією паспорта відповідача, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи відсутність доказів вселення відповідача в будинок за згодою попереднього власника, а також його реєстрацію за іншою адресою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для користування відповідачем належним позивачу житловим будинком.

При цьому, апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи відповідача про незалучення судом всіх відповідачів по справі, оскільки в даному випадку позивачем пред'явлено вимогу про виселення виключно ОСОБА_2, і вимоги по справі стосуються виключно відповідача.

Виселення в судовому порядку особи, яка без відповідних правових підстав зайняла житлове приміщення, в жодному разі не може розцінюватися як розлучення з сім'єю в непередбачений законом способом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов