Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.05.2018 року у справі №295/2124/17

Постанова

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 295/2124/17

провадження № 61-23873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицького Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 01 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № ZRJ0A80000136568, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 18 955
доларів США зі сплатою 16,92 % річних на строк до 30 серпня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позичальник передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 01 лютого 2017 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 121 812,70 доларів США, з яких: 18 786,01 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 1 495,87 доларів США -за процентами, 6 368,88

доларів США - за комісією, 95 161,94 доларів США - за пенею. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18 786,01 доларів США та понесені судові витрати.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року у складі судді Гумен Н. В. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року № ZRJ0А80000136568 у розмірі 508 537,29 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань. Позивачем не пропущена погоджена сторонами п'ятирічна позовна давність, яку необхідно обчмслювати від дня закінчення строку дії кредитно-заставного договору (з 31 серпня 2013 року). Крім того, державною виконавчою службою проводилося дії з приводу примусового виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 березня 2012 року, яким в рахунок погашення кредитної заборгованості було звернено стягнення на переданий позичальником в заставу транспортний засіб. Однак заборгованість за тілом кредиту не була погашена, оскільки отримані від реалізації заставного майна кошти були спрямовані на погашення процентів.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звернувшись 03 лютого 2012 року до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк скористався своїм правом на зміну строку виконання зобов'язання в повному обсязі. Рішення суду засвідчує такі зміни. Тому ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустило встановлену договором п'ятирічну позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки отриманих від реалізації предмета застави грошових коштів було достатньо лише для погашення процентів, то ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом, в якому просило стягнути тіло кредиту. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє договірних правовідносин сторін та не змінює строк виконання основного зобов'язання. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що банк не пропустив погоджену сторонами п'ятирічну позовну давність, яку необхідно обчислювати від дня закінчення строку дії кредитно-заставного договору (з 31 серпня 2013 року). Крім того, предмет застави був реалізований лише 16 січня 2014 року, що свідчить про переривання перебігу позовної давності.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду міста Житомира.

30 травня 2018 року справа № 295/2124/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 01 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № ZRJ0A80000136568, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 18 955 доларів США зі сплатою 16,92 % річних на строк до 30 серпня 2013 року.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 01 лютого 2017 року склала 121 812,70 доларів США, з яких: 18 786,01
доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 1 495,87 доларів США -за процентами, 6 368,88 доларів США - за комісією, 95 161,94 доларів США - за пенею.

При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з позичальника лише заборгованість за тілом кредиту.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України "Про заставу").

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором позичальник передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 22 лютого 2012 року у справі № 2-262/2012 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. Передано ПАТ "ПриватБанк" в заклад шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставне майно, а саме: автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2. В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року № ZRJOA80000136568, яка утворилася станом на 03 червня 2010 року, в сумі 245 777 грн звернено стягнення на вказаний предмет застави шляхом його безпосереднього продажу іншій особі-покупцю з правом укладання банком договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 зі зняттям транспортного засобу з обліку в органах Державної автомобільної інспекції України та наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Крім того, заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 березня 2012 року у справі № 2/0417/1964/2012 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, яке набрало законної сили 13 березня 2012 року, звернено стягнення на рухоме майно, а саме: автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, для задоволення грошових вимог ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року № ZRJOA80000136568 в розмірі 412 313,88 грн.

Зазначена у вказаному рішенні суду заборгованість складалася з усього тіла кредиту, нарахованих на той час процентів та неустойки.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до Частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що пред'явивши 03 лютого 2012 року позов про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення всієї заборгованості за кредитним договором, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Під час примусового виконання заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 березня 2012 року державний виконавець реалізував вищевказаний транспортний засіб.

Вартість реалізованого заставного майна становила 7 300 доларів США, про що свідчить меморіальний ордер від 16 січня 2014 року. Одержані кошти банк спрямував на погашення заборгованості за процентами.

В суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності до заявленихПАТ КБ "Приватбанк" в цій справі позовних вимог.

За змістом статей 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з пунктом 13.11 кредитного договору від 01 вересня 2008 року № ZRJ0A80000136568 термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 та 5 статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вищевказаних норм матеріального права та встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем пропущена встановлена кредитним договором п'ятирічна позовна давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

Апеляційним судом безспірно встановлено, що пред'явивши 03 лютого 2012 року позов про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення усієї заборгованості за кредитним договором, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, про що свідчитьзаочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 березня 2012 року у справі № 2/0417/1964/2012. Звернувшись до суду з цим позовом 24 лютого 2017 року, ПАТ КБ "Приватбанк" пропустило погоджену сторонами позовну давність, перебіг якої закінчився 04 лютого 2017 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що грошових коштів від реалізації предмета застави було недостатньо для погашення тіла кредиту, а тому ПАТ КБ "Приватбанк" вимушене було звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, є неспроможними, оскільки банк міг скористатися таким правом, однак в межах п'ятирічної позовної давності, перебіг якої розпочався після зміни строку кредитування.

Посилання заявника на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє договірних правовідносин сторін та не змінює строк виконання основного зобов'язання, не заслуговують на увагу, оскільки звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Аргументи касаційної скарги про те, що предмет застави був реалізований лише 16 січня 2014 року, що свідчить про переривання перебігу позовної давності, також є неспроможними. Продаж належного відповідачу автомобіля у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду не перериває перебігу позовної давності, оскільки не є вчиненням боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов