Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №752/25074/17

Постанова

Іменем України

23 липня 2020 року

м. Київ

справа № 752/25074/17

провадження № 61-40542св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Стромкомплект",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хан Ірини Миколаївни, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Стромкомплект" (далі - ТОВ НВФ "Стромкомплект") про визнання договорів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 жовтня 1987 року до 31 жовтня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

З березня 2015 року його стосунки з ОСОБА_2 суттєво погіршилися, сторони перестали вести спільне господарство та фактично припинили шлюбні відносини.

У червні 2015 року він вирішив придбати для себе за належні йому особисто кошти декілька квартир та машиномісць у новобудові на АДРЕСА_1, з метою їх подальшої здачі в оренду.

З огляду на значну кількість об'єктів нерухомості, які він мав намір придбати, з міркувань оптимізації оподаткування власного доходу від здачі в оренду та можливого продажу цього та іншого належного йому нерухомого майна, вирішив деякі з об'єктів, які мав намір купити, оформити на свою дружину ОСОБА_2 та дочку ОСОБА_3

26 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), від імені якої він діяв на підставі довіреності від 28 грудня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С., було укладено попередній договір купівлі-продажу машиномісць, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1324.

30 червня 2015 року він уклав від імені ОСОБА_2 з ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" договори купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108, № 227БВ108, а з ТОВ НВФ "Стромкомплект" - договори про участь у будівництві об'єкта нерухомості № 34-Ф-ГС та № 35-Ф-ГС.

Укладення указаних договорів від імені ОСОБА_2 відбулось формально, він діяв виключно у власних інтересах, оскільки саме він мав намір придбати вказані об'єкти нерухомості, погоджував усі істотні умови договорів та сплатив свої особисті грошові кошти, що є підставою для визнання вищевказаних договорів частково недійсними в частині покупця та інвестора згідно зі статтями 203, 215, 655 ЦК України та визнання його покупцем та інвестором за цими договорами.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:

- визнати частково недійсним у частині покупця попередній договір, укладений 26 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1324, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1;

- визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108, укладений 30 червня 2015 року між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1;

- визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу цінних паперів № 227БВ108, укладений 30 червня 2015 року між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1;

- визнати частково недійсним у частині інвестора договір № 34-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості, укладений 30 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, визнавши інвестором за вказаним договором ОСОБА_1;

- визнати частково недійсним у частині інвестора договір № 35-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості, укладений 30 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, визначивши інвестором за вказаним договором ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним у частині покупця попередній договір купівлі продажу, укладений 26 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О. В., зареєстрований в реєстрі за №1324, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1.

Визнано частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108, укладений 30 червня 2015 року між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1.

Визнано частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу цінних паперів № 227БВ108, укладений 30 червня 2015 року між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_1

Визнано частково недійсним у частині інвестора договір № 34-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості, укладений 30 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, визнавши інвестором за вказаним договором ОСОБА_1

Визнано частково недійсним у частині інвестора договір № 35-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості, укладений 30 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" та ОСОБА_2, визначивши інвестором за вказаним договором ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що обов'язки покупця за договорами купівлі-продажу виконав ОСОБА_1 і він же скористався правами покупця, а відповідачка була формально зазначена у договорах. Сторони договорів купівлі-продажу приховали справжнього покупця, оскільки об'єкти нерухомості та цінні папери були придбані позивачем за його кошти, отримані у позику.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договори купівлі-продажу недійсними в частині зазначення в них покупцем ОСОБА_2 замість ОСОБА_1, суд врахував пояснення свідків, а також докази, надані позивачем на підтвердження його фінансової можливості придбати зазначені об'єкти нерухомості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

ОСОБА_1, усупереч вимог статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він саме за свої особисті кошти та у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї, придбав спірні квартири та машиномісця.

Позивач не довів існування обставин, які б указували на наявність підстав для визнання договорів частково недійсними в частині покупця та інвестора з огляду на положення статей 203, 215, 655 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в особі представника - адвоката Хан І. М., просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене без всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Суд неправильно застосував положення статей 203, 215, 217, 655 ЦК України, не врахував, що дійсним покупцем за договором купівлі-продажу є особа, яка сплачує за майно особисті кошти та приймає це майно, а тому, враховуючи встановлення судом першої інстанції обставин щодо наявності у ОСОБА_1 особистих грошових коштів, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

На порушення вимог статей 356, 365, 367 ЦПК України апеляційний суд прийняв до уваги документи, додані ОСОБА_2 до апеляційної скарги, які не були подані до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Хан І. М. на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, витребувано справу № 752/25074/17 із суду першої інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

Із 08 жовтня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року.

28 грудня 2011 року ОСОБА_2 видала на ім'я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С., зареєстровану в реєстрі за № 2266, згідно з якою уповноважила ОСОБА_1 бути її представником у всіх без винятку установах, з усіх питань, що її стосується (т. 1, а. с. 36-37).

Вказана довіреність ОСОБА_2 не скасована.

06 червня 2015 року між ТОВ НВФ "Стромкомплект" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), від імені якої діяв ОСОБА_1 на підставі довіреності від 28 грудня 2011 року, було укладено попередній договір купівлі-продажу машиномісць.

Указаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О. В. та зареєстрований у реєстрі за №
1324.

Відповідно до пункту 1.1 указаного договору купівлі-продажу машиномісць сторони зобов'язалися в строк до 26 червня 2016 року на умовах і в порядку, встановлених цим попереднім договором, укласти договори купівлі-продажу машиномісць за будівельним номером: № 64, проектною площею 21,69 кв. м, № 65, проектною площею 15,67 кв. м, № 52, проектною площею 22,40 кв. м, розташованих на першому поверсі (рівні) підземного паркінгу на АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 2.2 попереднього договору загальна вартість машиномісць на момент його укладення становила 1 687 500 грн, у тому числі ПДВ - 281 250 грн, що за курсом, встановленим АТ "Укрбудінвестбанк", еквівалентно 75 000 доларів США.

Пунктом 2.3 указаного договору передбачено, що визначена у пункті 2.2 попереднього договору вартість об'єкта нерухомості сплачується покупцем авансом, протягом двох робочих днів з моменту укладення попереднього договору, та заліковується в якості повної оплати вартості об'єкту нерухомості за основним договором.

Відповідно до квитанції від 26 червня 2015 року № 40719 ОСОБА_1 вніс готівку у розмірі 1 689 187,50 грн на поповнення поточного рахунку відповідача ОСОБА_2 та цього ж дня ці кошти платіжним дорученням на суму 1 687 500 грн перераховано як аванс за машиномісця № 52, № 64, № 65 згідно з попереднім договором від 26 червня 2015 року, що не оспорюється сторонами.

У вказаній квитанції платником зазначено ОСОБА_2 ч/з ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 38).

30 червня 2015 року між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, в особі її представника - ОСОБА_1, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 28 грудня 2011 року, було укладено договори купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108 № 227БВ108.

Також 30 червня 2015 року між ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від 28 грудня 2011 року, та ТОВ НВФ "Стромкомплект" було укладено договори про участь у будівництві об'єкта нерухомості № 34-Ф-ГС та № 35-Ф-ГС.

Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу цінних паперів від 30 червня 2015 року № 226БВ108, довіритель продає за участю повіреного, а покупець купує такі цінні папери: облігації цільові забезпечені у кількості 6 317 шт., договірна вартість одного цінного паперу складає 332,04 грн, загальна договірна вартість цінних паперів (сума договору) складає 2 097 496,68 грн, номер лоту 187.

Відповідно до пункту 2.1 цього договору загальна вартість цінних паперів на дату підписання цього договору становить 2 097 496,68 грн.

Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу цінних паперів від 30 червня 2015 року № 227БВ108, довіритель продає за участю повіреного, а покупець купує такі цінні папери: облігації цільові забезпечені у кількості 5 806 шт., договірна вартість одного цінного паперу складає 332,04 грн., загальна договірна вартість цінних паперів (сума договору) складає 1 927 824,24 грн, номер лоту 188.

Відповідно до пункту 2.1 указаного договору загальна вартість цінних паперів на дату підписання цього договору складає 1 927 824,24 грн.

Як вбачається з квитанції від 30 червня 2015 року № 43477, ОСОБА_1 вніс готівку в розмірі 4 030 477 грн на поповнення поточного рахунку відповідача ОСОБА_2 та ці кошти цього ж дня було перераховано як безготівкову оплату вартості іменних цільових облігацій за договором купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108 платіжним дорученням від 30 червня 2015 року № 43478 на суму 2 097 496,68 грн та за договором купівлі-продажу цінних паперів № 227БВ108 платіжним дорученням від 30 червня 2015 року № 43479 на суму 1927824,24 грн відповідно.

У зазначених квитанціях платником зазначено ОСОБА_2

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме він, за свої особисті кошти та у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї придбав спірні квартири, машиномісця та цінні папери.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 316 ЦК України визначено право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання спірних договорів недійсними в частині продавця.

Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частини 1 , 3 статті 238 ЦК України).

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суди встановили та підтверджується матеріалами справи, що згідно з попереднім договором купівлі-продажу від 26 червня 2015 року, договорами про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року № 34-Ф-ГС та № 35-Ф-ГС, договорами купівлі-продажу цінних паперів від 30 червня 2015 року № 226БВ108 та № 227БВ108 ОСОБА_2 є покупцем. Указані вище правочини від імені ОСОБА_2 вчинені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 28 грудня 2011 року.

Також встановлено, що грошові кошти в розмірі 1 689 187,50 грн у вигляді авансу за машиномісця № 52, № 64, № 65 згідно з попереднім договором від 26 червня 2015 року та грошові кошти в розмірі 4 030 477 грн на виконання вимог договорів купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108 та № 227БВ108 були сплачені позивачем від імені ОСОБА_2.

Незважаючи на те, що позивач ототожнює недійсність оспорюваних правочинів в частині покупця особистою домовленістю з продавцями за вказаними договорами щодо істотних умов укладених угод та сплатою ним грошових коштів, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідно до вимог статей 203, 215, 655 ЦК України.

Верховний Суд зауважує, що такі дії позивачем вчинені на підставі довіреності від 28 грудня 2011 року, що узгоджується з вимогами статей 237, 238, 239 ЦК України.

Про участь позивача під час укладення оспорюваних правочинів саме як особи, яка представляє інтереси сторони правочину - ОСОБА_2, зазначено в усіх оспорюваних позивачем правочинах.

У той же час судами не встановлено, що кошти, сплачені на виконання оспорюваних договорів, належали саме позивачу, а тому підстави для переведення на нього прав покупця за спірним договором відсутні.

Таким чином, доводи про визнання оспорюваних правочинів недійсними, зазначені позивачем, з огляду на характер правовідносин сторін у справі, є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, урахувавши, що оспорювані договори були укладені на підставі довіреності, питання про правомірність якої позивач не порушував, і позивач не надав допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що нерухоме майно та цінні папери за цими договорами були придбані за його кошти, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог.

Порушень апеляційним судом норм процесуального права під час розгляду справи не встановлено.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хан Ірини Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець