Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №554/108/18

Постанова

Іменем України

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 554/108/18

провадження № 61-41514св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавська місцева прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Полтавський РВП ГУНП в Полтавській області), Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури.

Позов обґрунтовано тим, що в провадженні Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого статтею 345 КК України.

Позивач неодноразово направляв ряд звернень (близько трьохсот) до різних установ (Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Національне антикорупційне бюро України, Генеральна прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Національна поліція України, Міністерство внутрішніх справ України, народним депутатам України та ін.) з метою вчинення відповідними органами повного, швидкого й неупередженого досудового розслідування кримінального провадження порушеного за статтею 345 КК України, в якому його визнано потерпілим, оскільки з моменту порушення вказаного провадження минуло понад два роки.

Однак, 22 травня 2017 року заступником начальника СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області підполковником поліції Нездійминога В. М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року, порушеного за ознаками злочину, склад якого передбачений частиною другою статті 345 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, в зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

14 червня 2017 року слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави було закрито провадження у справі № 554/4303/17 за скаргою ОСОБА_1 на постанову від 22 травня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, у зв`язку зі скасуванням постанови про закриття кримінального провадження прокурором Полтавської місцевої прокуратури м. Полтави.

Крім того, в ході досудового розслідування 06 червня 2017 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Тобто, 06 червня 2017 року повторно старшим слідчим СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Дорошенко Т. С. було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за частиною другою статті 345 КК України, аналогічного змісту з постановою про закриття кримінального провадження від 22 травня 2017 року.

В подальшому слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави ухвалою від 14 червня 2017 року було скасовано зазначену постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року, порушеного за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, винесену старшим слідчим СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Дорошенко Т. С. 06 червня 2017 року.

Станом на 05 січня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за ознаками злочину, відповідальність за який передбачено статтею 345 КК України, слідчим не складено, прокурором не затверджено, підозрюваному ОСОБА_2 не вручено, а справа до суду не направлена. Також, не вручено обвинувальні акти іншим особам, які завдавали тілесні ушкодження та чинили опір, створюючи перепони працівникам міліції ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позивач зазначає, що в результаті вказаної протиправної бездіяльності відповідачів йому завдано моральної шкоди, що виразилася у позбавленні його права на проведення повноцінного досудового розслідування щодо фактів вчинення проти нього кримінального правопорушення та порушення його конституційних прав і свобод.

Моральні збитки полягають у стресах, моральних стражданнях та психоемоційних навантаженнях від протиправної системної бездіяльності Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області та працівників Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області.

У зв`язку з відсутності відповідного належного контролю Полтавською місцевою прокуратурою Полтавської області та системної протиправної бездіяльності працівників Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, позивач був вимушений відстоювати у судових засіданнях свої порушені права та інтереси, направляти велику кількість звернень та листів, у зв`язку з чим йому завдано моральних збитків на суму 10 000 000 (десять мільйонів) грн, які він просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави України в особі Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області, Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджували б отримання ним моральної шкоди, спричиненої правоохоронними органами. При цьому суд зазначив, що скасування постанови про закриття провадження у справі не свідчить про протиправність дій працівників поліції та прокуратури, оскільки вони діяли в межах своїх процесуальних повноважень та вказане не свідчать про наявність їх вини та завдання цим шкоди позивачеві. Також суд вказав, що постанова про закриття кримінального провадження була скасована не з підстав неправомірності, а з підстав передчасності її висновку та необхідністю проведення додаткових слідчих дій.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щосуд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, дав об`єктивну оцінку зібраним у справі доказам та з дотриманням норм процесуального права і вірним застосуванням норм матеріального права ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Октябрського Районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватизазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Заявник зазначає, що незаконність дій працівників поліції підтверджуються ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2017 року, якою було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року. Вважає, що ним доведено факт заподіяння відповідачем моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили, відзиву на касаційну скаргу не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

13 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що в провадженні Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області перебували матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 345 КК України.

06 червня 2017 року старшим слідчим СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Дорошенко Т. С. було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за частиною другою статті 345 КК України.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2017 року було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року, порушеного за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, винесену старшим слідчим СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Дорошенко Т. С. 06 червня 2017 року.

Відповідно до матеріалів справи обвинувальний акт від 15 лютого 2018 року по кримінальному провадженню № 12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року, порушеного за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, направлений до суду та знаходиться на судовому розгляді в Полтавському районному суді м. Полтави. Сторонами дана обставина не заперечується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу позову посилався на бездіяльність слідчих, прокуратури при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, безпідставне затягування строків досудового розслідування, а також на наявність ухвали слідчого судді, якою скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами факту заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між зазначеними діяннями відповідачів та можливим настанням шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Сам по собі факт того, що прийняте слідчим СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасовано судом, не свідчить про незаконність дій відповідача, оскільки постанова слідчого скасована з процесуальних підстав, цей факт не свідчить про заподіяння шкоди позивачу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев