Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №466/10218/15

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 466/10218/15-ц

провадження № 61-1804св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест+»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер-Топ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест+» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2016 року у складі судді Зими І. Є. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року у складі суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест+» (далі - ТОВ «Інвест+») про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2014 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Альтер-Топ» (далі - ТОВ «Альтер-Топ») було укладено договір позики. За умовами договору позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 7 млн грн, що еквівалентно 540 540,54 доларів США, а останній зобов'язувався їх повернути до 31 жовтня 2016 року.

01 листопада 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої було змінено дату надання та повернення позики, складено новий графік погашення боргу.

У забезпечення виконання зобов'язання за договором позики 23 жовтня 2014 року між позивачем та ТОВ «Інвест+» було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення будівлі «Е (1-2)» загальною площею 650,60 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з порушенням ТОВ «Альтер-Топ» умов договору позики загальна сума заборгованості на день звернення до суду з позовом складає 13 809 213,61 грн. Ціна продажу предмета іпотеки, яка встановлена у договорі за згодою сторін, становить 11 200 000 грн.

Позивач просив суд звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок заборгованості за договором позики, яка становить 13 809 213,61 грн, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Початковою вартістю для реалізації предмета іпотеки, на думку позивача, слід визначити погоджену сторонами в договорі іпотеки заставну вартість предмета іпотеки, а саме - 11 200 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено, звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок заборгованості за договором позики від 23 жовтня 2014 року, яка становить 13 809 213,61 грн, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження.

Початковою вартістю для реалізації предмета іпотеки визначено погоджену сторонами в договорі іпотеки заставну вартість предмета іпотеки, а саме - 11 200 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Інвест+» на користь ОСОБА_4 6 090 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник не виконав своє зобов'язання за договором позики, а тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, визначивши при цьому погоджену сторонами у договорі заставну вартість предмету іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року, апеляційну скаргу ТОВ «Інвест+» задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23 жовтня 2014 року, зареєстрованим у реєстрі під № 903, укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ «Інвест+», посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Шкльодою Я. А., а саме на нерухоме майно - нежитлові приміщення будівлі «Е (1-2), загальною площею 650,60 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомості № 13629546101, в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Альтер-Топ» за договором грошової позики, укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ «Альтер-Топ» 23 жовтня 2014 року, яка становить 13 809 213,61 грн, з якої: 12 227 27 грн - сума неповернутої позики; 1 373 375,83 грн - пеня; 208 810,78 грн - 3% річних, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, з початковою вартістю для реалізації предмета іпотеки визначено погоджену сторонами в договорі іпотеки заставну вартість предмета іпотеки, а саме - 11 200 000 грн.

Стягнути з ТОВ «Інвест+» на користь ОСОБА_4 6 090 грн судового збору».

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позики, однак в порушення вимог закону не зазначив складові загального розміру заборгованості, а тому рішення суду підлягає зміні.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Інвест+» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Інвест+» виступило майновим поручителем за грошовими зобов'язаннями ТОВ «Альтер-Топ» в межах обумовленої як договором так і зборами учасників товариства сумою - 7 000 000 грн, а тому судами безпідставно визначено суму заборгованості у розмірі 13 809 213,61 грн. Разом з тим, вартість предмета іпотеки на час розгляду справи не визначена та не погоджена сторонами.

Крім того, відповідач зазначив, що ТОВ «Інвест+» з 16 серпня 2016 року визнано банкрутом, а отже, відповідно до вимог закону забезпечення вимог кредиторів за рахунок майна товариства допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Позивач подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що відповідач в листах від 24 червня 2016 року та від 14 вересня 2016 року визнавав заборгованість в сумі 13 809 213,61 грн. Вказав, що доводи касаційної скарги щодо відсутності ціни предмета іпотеки є необґрунтованими, оскільки така ціна узгоджена в договорі іпотеки та встановлена судовими рішеннями. Крім того, позивач вказав, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2016 року, яка набрала законної сили, скасовано постанову господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року про визнання відповідача банкрутом, тому суд не мав право звертати стягнення на предмет іпотеки, інакше ніж в межах процедури банкрутства.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду відповідають.

Суди установили, що 23 жовтня 2014 року, між ОСОБА_4 та ТОВ «Альтер-Топ» було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець у строк до 10 листопада 2014 року зобов'язався надати у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 7 000 000 грн, що еквівалентно 540 540,54 доларів США станом на день укладення договору, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів в строк до 31 жовтня 2016 року з урахуванням вимог договору.

01 листопада 2014 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору грошової позики від 23 жовтня 2014 року, якою було викладено у новій редакції пункти 1.1., 2.1. та 3.1. договору грошової позики, зокрема, змінено дату надання позики не пізніше 31 січня 2015 року та дату повернення позики на 30 листопада 2016 року, а також складено новий графік погашення позики.

Факт виконання позивачем грошових зобов'язань перед ТОВ «Альтер-Топ» підтверджено платіжними банківськими дорученнями.

ТОВ «Альтер-Топ» не заперечувало отримання позики в обумовленому договором розмірі, борг позивачу не повернуло, належних та допустимих доказів погашення заборгованості не надало.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 вересня 2015 року, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 січня 2016 року, частково задоволено позов ОСОБА_4 до ТОВ «Альтер-Топ» про стягнення заборгованості за договором позики від 23 жовтня 2014 року та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 13 528 818,52 грн.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 вересня 2015 року не виконане.

У забезпечення виконання ТОВ «Альтер-Топ» зобов'язань за договором позики від 23 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Інвест+» укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - нежитлові приміщення будівлі «Е (1-2)» загальною площею 650,60 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що заставна вартість предмета іпотеки складає 11 200 000 грн (пункт 1.4. договору іпотеки), а сума заборгованості за договором позики - 13 809 213,61 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено частиною першою статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем відповідно до частини першої статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно з пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника (пункт сьомий частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Положеннями частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, шляхом проведення прилюдних торгів у зв'язку з невиконанням позичальником ТОВ «Альтер-Топ» умов договору позики.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідальність майнового поручителя обмежена сумою позики у розмірі 7 000 000 грн є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Встановлено, що за договором грошової позики від 23 жовтня 2014 року ТОВ «Альтер-Топ» позичив у ОСОБА_4 7 000 000 грн, що еквівалентно 540 540,54 доларів США.

Пунктом 3.5. цього договору передбачено, що у випадку, якщо на дату повернення позики розмір середньозваженого курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України збільшиться або зменшиться на три чи більше відсотки порівняно із розміром середньозваженого курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України на дату видачі позики, сума позики (її частина) повертається у розмірі скорегованому пропорційно до зміни середньозваженого курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Пунктом 1.1. договору іпотеки визначено, що цей договір забезпечує виконання зобов'язань ТОВ «Альтер-Топ» та вимог іпотекодержателя за договором грошової позики від 23 жовтня 2014 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми позики, несплаченої пені, а також відшкодування збитків в повному обсязі.

Заборгованість за договором грошової позики від 23 жовтня 2014 року у розмірі 13 528 818,52 грн була встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 вересня 2015 року, що набрало законної сили, тому розмір заборгованості відповідно до положень статті 61 ЦПК України 2004 року не має доводитись при розгляді цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано визначили суму заборгованості, в рахунок погашення якої проведено звернення стягнення на предмет іпотеки - безпідставні, оскільки позичальник прострочив виконання зобов'язання за договором позики, визнавав вказану вище заборгованість листами від 24 червня 2016 року та 14 вересня 2016 року, цей договір не визнано недійсним в судовому порядку, розрахунок заборгованості не спростований.

Оскільки судами правильно встановлено, що ТОВ «Альтер-Топ» не виконав забезпечене іпотекою зобов'язання, ОСОБА_4 як іпотекодержатель та кредитор, має право вимагати виконання основного зобов'язання від майнового поручителя ТОВ «Інвест+», при цьому останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.

Доводи касаційної скарги про забезпечення вимог кредитора за рахунок майна товариства в межах провадження у справі про банкрутство є безпідставними, оскільки постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2016 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, скасовано постанову господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року про визнання відповідача банкрутом.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про неправильно визначену судами ціну предмета іпотеки.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Згідно із частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року № 14-11цс18.

Пунктом 1.4. договору іпотеки сторонами визначена погоджена ними заставна вартість предмета іпотеки у сумі 11 200 000 грн.

Суди відповідно до вимог закону встановили початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні погодженої між іпотекодавцем і іпотекодержателем у договорі іпотеки заставної вартості предмета іпотеки та дійшли обґрунтованого висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням ТОВ «Інвест+» умов договору позики.

За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з визначення ціни предмета іпотеки в порядку частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» і в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції в незміненій частині та судове рішення апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 09 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування цих судових рішень, тому їх виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест+» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2016 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю.В. Черняк