Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2018 року у справі №372/5480/14ц

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 372/5480/14-ц

провадження № 61-1265 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,відповідач-ОСОБА_6,представник відповідача-ОСОБА_7,третя особа-Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерфольг-Україна»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Касьяненко Л. І., від 05 квітня 2016 року.

Встановив:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерфольг-Україна» (далі - ТОВ «Ерфольг-Україна»), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ПАТ «Дельта Банк» мотивована тим, що 03 червня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ТОВ «Ерфольг-Україна» було укладено кредитний договір, за умовами якого ТОВ «Ерфольг-Україна» отримало кредит в розмірі 17 300 000 євро зі сплатою 10 % річних з кінцевим строком повернення до 31 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 03 червня 2011 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого були: земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, розташовані за адресою: смт Козин, Обухівський район, Київська область, житловий масив «Рудики».

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

Позичальник та майновий поручитель належним чином зобов'язання за договорами не виконували, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 22 759 024,80 євро, яка за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 374 312 218 грн 67 коп.

На підставі наведеного ПАТ «Дельта Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за вказаним вище іпотечним договором від 03 червня 2011 року з метою задоволення грошових вимог ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 03 червня 2011 року в загальному розмірі 22 759 024,80 євро, що за курсом НБУ станом на 30 вересня 2014 року еквівалентно 374 312 218 грн 67 коп. Крім того, банк просив суд встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах із визначенням початкової ціни предмета іпотеки в порядку проведення виконавчих дій, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ТОВ «Ерфольг-Україна» за кредитним договором від 03 червня 2011 року, яка складає 22 418 410,06 євро, що за курсом НБУ становить 368 710 209 грн 79 коп. та 4 621 314 грн 26 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку та будинок, розташовані по АДРЕСА_1. Визначено спосіб звернення стягнення - реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Визначено початкову ціну реалізації окремо кожного із зазначених предметів іпотеки на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальником за кредитним договором порушено строк та порядок виконання зобов'язань, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Також районний суд до вимоги про стягнення пені застосував положення пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки пеня нарахована позивачем за період понад один рік.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. В рахунок погашення заборгованості ТОВ «Ерфольг-Україна» за кредитним договором від 03 червня 2011 року, яка складає 21 303 533,71 євро, що за курсом НБУ становить 350 357 915 грн 39 коп. та 4 621 314 грн 26 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку та будинок, розташовані по АДРЕСА_1. Визначено спосіб звернення стягнення - реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Визначено початкову ціну реалізації окремо кожного із зазначених предметів іпотеки на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, змінюючи рішення суду в частині розрахунку пені, апеляційний суд виходив із того, що встановлення розміру пені з розрахунку облікової ставки НБУ можливе лише щодо грошової одиниці - гривні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на публічних торгах, не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (далі - ЗУ «Про іпотеку»). Посилання апеляційного суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки на час проведення виконавчих дій, суперечить вимогам статей 39, 43 ЗУ «Про іпотеку». Крім того, апеляційний суд, стягуючи заборгованість за кредитним договором у розмірі, визначеному висновком судово-економічної експертизи від 07 серпня 2015 року, не перевірив, за який період нарахована заборгованість, у порушення вимог статей 214, 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не надав оцінку доводам ОСОБА_6 щодо нарахування заборгованості по відсотках за серпень 2011 року після спливу терміну позовної давності, про застосування якої просила остання.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У рахунок погашення заборгованості ТОВ «Ерфольг-Україна» перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 03 червня 2011 року, яка станом на 30 вересня 2014 року становить 21 303 533,71 євро, та складається із: загальної суми заборгованості по кредиту 17 240 180,34 євро; заборгованості по кредитах, наданих на цілі, вказані у пункті 2.2.1 цього договору, на суму 14 970 180,34 євро; заборгованості по кредитах, наданих на цілі, вказані у пунктах 2.2.2 - 2.2.3 цього договору, на суму 2 270 000 євро; загальної суми заборгованості по відсотках 4 063 353,36 євро; заборгованості по відсотках по кредиту згідно з пунктом 2.2.1 договору, на суму 3 513 582,41 євро; заборгованості по відсотках по кредиту згідно з пунктами договору 2.2.2 - 2.2.3, на суму 549 770,95 євро, що за офіційним курсом НБУ на час проведення розрахунку становить 350 357 915 грн 39 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 0,108 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення «для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку», кадастровий № НОМЕР_1, та будинку АДРЕСА_1, який розташований на вказаній земельній ділянці і належить на праві власності ОСОБА_6, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ «Про виконавче провадження»), встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні в розмірі 36 104 644 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Дельта Банк» 3 654 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, задовольняючи позов і звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, прийшовши до помилкового висновку про можливість встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначену на підставі оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. При цьому, суд не взяв до уваги статтю 39 ЗУ «Про іпотеку», яка передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, в тому числі має бути зазначено початкову ціну (конкретну грошову суму) предмета іпотеки, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 ЗУ «Про іпотеку», для його подальшої реалізації.

Апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять висновок суб'єкта оціночної діяльності про оцінку предмета іпотеки, який становить 36 104 644 грн, та у рішенні встановив початкову ціну реалізації у грошовому вираженні в такому ж розмірі.

Також апеляційний суд встановив, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за процентами позивачем не пропущено (визначено Додатковою угодою), оскільки такий строк має обліковуватися з 28 квітня 2012 року, а позов подано 30 жовтня 2014 року, тобто до спливу строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року в частині ухвалення нового рішення у справі та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано наслідки спливу пропущеного позивачем строку позовної давності, про застосування яких просила ОСОБА_6, оскільки позов подано більше ніж через три роки з моменту прострочення строку погашення чергового платежу за кредитом, а саме 31 серпня 2014 року; що не застосовано частини другої статті 3 ЗУ «Про іпотеку» в редакції від 04 липня 2013 року (відсутність взаємних прав та обов'язків між іпотекодавцем та іпотекодержателем); не застосовано частини другої статті 517 ЦК України (боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні).

Касаційна скарга містить посилання на те, що апеляційним судом безпідставно визначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної більше ніж за шість місяців до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, тобто такої оцінки, що втратила чинність за частиною п'ятою статті 58 ЗУ «Про виконавче провадження».

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин справи, оскільки безпідставно не досліджено документи щодо реєстрації іпотеки за відповідачем, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Правом на подання заперечень на касаційну скаргу сторони у справі не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У цій справі, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором та порушення іпотекодавцем своїх обов'язків, ухвалив обґрунтоване рішення про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження». Також суд правильно встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в грошовому вираженні, визначену відповідно до частини шостої статті 38 ЗУ«Про іпотеку».

Посилання касаційної скарги, що апеляційним судом не враховано факту прострочення шестимісячного строку чинності звіту про оцінку іпотечного майна який міститься в матеріалах справи, і як наслідок помилково встановлено розмір початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, не заслуговують на увагу, оскільки за правилами статей 19, 57 ЗУ «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. ОСОБА_6 не обмежена у такому праві, з урахуванням того, що продаж спірного іпотечного майна має проводитися на прилюдних торгах в межах процедури, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження».

Інші доводи касаційної скарги про безпідставне незастосування судами при розгляді справи наслідків спливу пропущеного позивачем строку позовної давності, про застосування яких просила ОСОБА_6, є такими, що не заслуговують на увагу. Зокрема, вказане питання було предметом дослідження судів першої-касаційної інстанцій при розгляді цієї справи і апеляційний суд навів у оспорюваному в касаційному порядку рішенні достатньо аргументовані та вичерпні висновки з цього приводу, а саме, що трирічний строк позовної давності по стягненню заборгованості за процентами в даному випадку має обліковуватися з 28 квітня 2012 року, при цьому позивач звернувся до суду з позовною заявою 30 жовтня 2014 року, тобто до спливу строку позовної давності.

Як зазначено вище, справа слухалася судами неодноразово і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року справа була передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Така ухвала касаційного суду постановлена за результатами розгляду попередньої касаційної скарги ОСОБА_6 У попередній касаційній скарзі ОСОБА_6 посилалася на безпідставність позову в тому числі через: відсутність взаємних прав та обов'язків між іпотекодавцем та іпотекодержателем, оскільки державної реєстрації іпотеки не було проведено (частина друга статті 3 ЗУ «Про іпотеку» в редакції від 04 липня 2013 року); наявність у неї права не виконувати свого іпотечного обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина друга статті 517 ЦК України). Ці питання були предметом дослідження суду касаційної інстанції, який не знайшов порушень норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій при встановленні факту обґрунтованості та правильності вимоги позивача у справі до іпотекодавця ОСОБА_6 про звернення стягнення на спірний предмет іпотеки.

Повторна касаційна скарга ОСОБА_6 містить аналогічні з першою касаційною скаргою посилання на порушення судами попередніх інстанцій при розгляді справи вимог частини другої статті 3 ЗУ «Про іпотеку» в редакції від 04 липня 2013 року, частини другої статті 517 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати такі посилання касаційної скарги обґрунтованими і попередні висновки касаційного суду з цього приводу недостатніми чи помилковими.

У зв'язку з наведеним вище, суд апеляційної інстанції оцінив належним чином зібрані у справі докази та дійшов обґрунтованих висновків про часткову доведеність і обґрунтованість цього позову. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, а також вказаних вище висновків апеляційного суду, і тому оспорюване рішення суду апеляційної інстанції за правилами статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, понесених сторонами при розгляді справи судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик