Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2020 року у справі №278/765/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 278/765/18

провадження № 61-2416св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Білецька Наталія Степанівна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 були: дружина ОСОБА_5 та сини, ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ОСОБА_5 прийняла спадщину, оскільки була прописана та проживала в спадковому будинку разом із спадкодавцем з 1968 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач та його брат, ОСОБА_2 також прийняли спадщину, вступивши у володіння та управління спадковим майном. Позивач зазначає, що за життя батько передав йому технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1. Окрім того, він проживав разом з батьками за вказаною адресою, відтак своїми діями вступив у фактичне володіння та управління спадковим майном.

Спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю батьків. Таким чином, ОСОБА_5 мала право на 1/2 частку спадкового майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 його мати ОСОБА_5 померла. Після її смерті він у встановлений законом строк прийняв спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву.

До складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1.

Зазначав, що спірний житловий будинок належав батькам на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_5 мала право на 1/2 частку спадкового майна.

Проте, 28 липня 1997 року виконавчим комітетом Глибочицької сільської ради на ім'я батька ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на це житло.

Незважаючи на наявність інших спадкоємців, а також на ту обставину, що свідоцтво про право власності на житловий будинок було видане вже після смерті спадкодавця, 22 травня 2007 року державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Н. С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім'я ОСОБА_2

11 січня 2016 року ОСОБА_2 подарував 1/2 частку цього житлового будинку свій дочці ОСОБА_3. Договір дарування іншої частини даного житлового будинку був укладений між ними 12 січня 2016 року.

Позивач вказує, що оскільки спірний житловий будинок перебував у спільній сумісній власності батьків, то мати мала право на 1/2 його частину як дружина спадкодавця. Інша частина житлового будинку мала бути розподілена між усіма спадкоємцями за законом першої черги, а саме: між дружиною та дітьми. Таким чином, кожен з них мав право на 1/6 частину даного житлового будинку. Отже, за життя мати мала право на 2/3 частини спірного житлового будинку.

Позивач зазначав, що, будучи єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері, який прийняв спадщину, він успадкував 2/3 частки цього нерухомого майна. Окрім того, 1/6 частка спірного житлового будинку належить йому після смерті батька.

Таким чином, він має право на 5/6 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім'я брата йому стало відомо у листопаді 2017 року, коли він звернувся до Третьої житомирської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. В подальшому, з метою отримання більш детальної інформації щодо спірного житлового будинку, він звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. та отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміст якої свідчив про реєстрацію права власності на спірне житло на ім'я ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, укладених між нею та ОСОБА_2 11 та 12 січня 2016 року.

Позивач просив:

встановити факт прийняття спадщини його матір'ю ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1;

встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 травня 2007 року, видане державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Н. С. на ім'я ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1000;

визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку від 11 січня 2016 року, серія та номер 147, та договір дарування частини житлового будинку від 12 січня 2016 року, серія та номер 225, посвідчені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я.;

визнати право власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування на 5/6 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2019 року про виправлення описки, відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стосовно:

встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5;

визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2007 року, видане державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Н. С. на ім'я ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1000;

визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку від 11 січня 2016 року, серія та номер 147, та договору дарування частини житлового будинку від 12 січня 2016 року, серія та номер 225, посвідчені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я.;

визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Відмовлено у зв'язку з недоведеністю порушеного права у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стосовно:

встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1;

визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування на 7/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що є недоведеним факт прийняття позивачем спадщини після смерті батька. ОСОБА_1 має право на частину спадкового майна після смерті матері, зокрема, на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1. Незважаючи на доведеність наявності права позивача на частку у спадковому майні після смерті матері, суд відмовив у задоволенні позовних вимог стосовно встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та договору, а також щодо визнання за позивачем права власності на 1/4 частку у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, оскільки позивач був обізнаний про смерть своєї матері в 1997 році та не був позбавлений можливості дізнатись про оформлення у 2007 році відповідачем спадкових прав на спірний житловий будинок, однак за захистом своїх порушених або невизнаних прав тривалий час не звертався, під час звернення до суду обставин, які б перешкоджали пред'явленню позову не навів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнано недійсним в 1/4 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Н. С. 22 травня 2007 року на ім'я ОСОБА_2, та зареєстроване в реєстрі за № 2-1000.

Визнано недійсним в 1/4 частині договір дарування частини житлового будинку, укладений 11 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. 11 січня 2016 року, та зареєстрований в реєстрі за №147.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач прийняв спадщину після смерті матері, проте не оформив свої спадкові права. Однак, зазначена обставина не позбавляє його права на спадщину, оскільки цивільне законодавство не містить норм, які б передбачали наслідки невиконання спадкоємцями обов'язку отримати свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім'я ОСОБА_2 свідчить про порушення прав ОСОБА_1. Прийнявши у встановленому законом порядку спадщину після смерті матері, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану 1/4 частку вказаного житлового будинку - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження успадкованою частиною житлового будинку виникає у позивача з часу державної реєстрації його права власності на 1/4 частку цього житлового приміщення.

Враховуючи ту обставину, що позивач прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_2 не мав права на спадкування всього житлового будинку й видача спірного свідоцтва про право на спадщину за законом не узгоджується з положеннями цивільного законодавства та порушує права ОСОБА_1. Зазначене свідоцтво було використане ОСОБА_6 при укладенні із ОСОБА_3 вказаних договорів дарування, що, в силу положень статті 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування частини житлового будинку.

ОСОБА_1 зазначив, що лише у листопаді 2017 року, звернувшись до Третьої житомирської державної нотаріальної контори, йому стало відомо про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я брата. Про укладення спірних договорів дарування він дізнався 23 лютого 2018 року зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Доказів іншого початку перебігу строку позовної давності суду не надано. Оскільки цивільне законодавство не встановлює строк, протягом якого спадкоємець зобов'язаний оформити свої спадкові права на нерухоме майно, висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності є помилковим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано документів, які підтверджують факт родинних зв'язків між ним та спадкодавцями - ОСОБА_4 та ОСОБА_5. В паспорті позивача прізвище зазначено "ОСОБА_5", а спадкодавці мають прізвище "ОСОБА_8". Позивачем порушується питання про визнання факту прийняття спадщини його матір'ю - ОСОБА_5, а в копії свідоцтва про народження позивача матір'ю зазначена "ОСОБА_9". Звернення до суду з позовом мало передувати вирішення питання про видачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відомостей про вчинення такої дій позивачем до суду не надано. Копія постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, видана 14 грудня 2017 року за № 1823/01-14, не є відмовою нотаріуса в оформленні права на спадщину, а також не є належним документом по справі та не може братися судом до уваги. Оригінал вказаного документу або належним чином завірена копія не була надана в ході судового розгляду. Позивач звернувся до суду через 20 років. Позивач після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вчинив дій, спрямованих на прийняття спадщини та жодного доказу прийняття спадщини до суду не надав.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що йому належить 1/4 частка спірного житлового будинку, яку він прийняв після смерті ОСОБА_5. Відповідач в ході розгляду справи не заперечував той факт, що позивач є його рідним братом та сином їхніх батьків. В свідоцтві про одруження батьків зазначено їхнє прізвище "ОСОБА_5". Позовна давність позивачем не пропущена. Законодавець не обмежує спадкоємця, який прийняв спадщину, строками щодо її оформлення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/765/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які перебували в зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 1997 року ОСОБА_4 належав житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 вступила у фактичне володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_4, а саме: була прописана і проживала у спадковому будинку разом зі спадкодавцем з 1968 року до моменту смерті останнього.

На час смерті ОСОБА_4 разом з ним, а також в період шести місяців після його смерті в АДРЕСА_1 були зареєстровані його син ОСОБА_2 та онука ОСОБА_11.

В житловому будинку в АДРЕСА_1 з 1991 року проживала також ОСОБА_2, яка є дружиною ОСОБА_2.

Згідно з погосподарською книгою № 10 за 1996-2000 роки в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований не був, відомості про фактичне проживання у сільській раді відсутні.

Позивач із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не звертався.

Відповідно до положень статті 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, яка була чинною на час відкриття спадщини), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно статті 548 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Враховуючи ту обставину, що після смерті ОСОБА_4 разом з ним проживали та були зареєстровані дружина та син ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанції зробили вірний висновок, що вони прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10.

30 травня 1997 року позивач звернувся до Третьої житомирської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

28 липня 1997 року виконкомом Глибочицької сільської ради на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаного житлового будинку, яку в рівних частках успадкували її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Отже, належна позивачеві частка у спірному житловому будинку становить 1/4.

22 травня 2007 року державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька на житловий будинок АДРЕСА_1.

11 січня 2016 року ОСОБА_2 подарував 1/2 частину вказаного житлового будинку ОСОБА_3

12 січня 2016 року між ними також укладений договір дарування 1/2 частини цього нерухомого майна.

Вказані договори дарування посвідчені 11 та 12 січня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем та зареєстровані в реєстрі за №147 та № 225, відповідно.

Видача свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім'я ОСОБА_2 свідчить про порушення прав ОСОБА_1. Прийнявши у встановленому законом порядку спадщину після смерті матері, позивач з часу її відкриття набув право на 1/4 частину вказаного житлового будинку.

Враховуючи, що позивач прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 у вигляді 1/4 частки, суди першої та апеляційної інстанції зробили правильний висновок, що позовні вимоги про визнання недійсним в 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування частини житлового будинку, а також визнання за позивачем права власності на 1/4 частину спірного житлового будинку є обґрунтованими.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини 5 статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об'єктивних незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що "формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що "можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що "позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі".

Суд першої інстанції встановив, що позивач був обізнаний про смерть своєї матері у 1997 році та не був позбавлений можливості дізнатися про оформлення у 2007 році відповідачем спадкових прав на спірний житловий будинок, однак за захистом своїх порушених або невизнаних прав тривалий час не звертався. Суд першої інстанції не встановив і позивачем не доведено будь-яких обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину 2007 року.

Отже, суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи та належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про те, що позивачем пропущена позовна давність щодо вимоги про визнання недійснимв 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину та відмовив у її задоволенні з цієї підстави.

Натомість позовні вимоги щодо визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування та визнанняв 1/4 частині права власності є похідними, а тому в їх задоволенні слід відмовити з цієї підстави.

Також, суд першої інстанції помилково застосував норми ЦК УРСР, які були нечинні на час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори 22 травня 2007 року на ім'я ОСОБА_2 та не застосував норми ЦК України, який регулює спірні правовідносини.

Апеляційний суд безпідставно вдався до переоцінки доказів, оцінених судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону та помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним в 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування та визнання права власності в 1/4 частині.

Колегія суддів відхиляє доводи стосовно того, що позивачем не надано документів, які підтверджують факт родинних зв'язків між ним та спадкодавцями - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки в ході судового розгляду ОСОБА_1 цей факт не заперечувався.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним в 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування та визнання права власності в 1/4 частині скасувати.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним в 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування та визнання права власності в 1/4 частині, з урахуванням ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2019 року про виправлення описки, змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук