Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №537/1718/22
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №537/1718/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 537/1718/22

провадження № 61-7338св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С., Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 жовтня 2022 року у складі судді Зоріної Д. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Абрамова П. С., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - «Українська залізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченого заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 23 вересня 1983 року працює слюсарем-ремонтником виробничого цеху у Виробничому підрозділі «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південна залізниця» (далі - ВП «Локомотивне депо Кременчук») АТ «Українська залізниця». Представник роботодавця повідомив позивача про обов`язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19 та зазначив, що у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 09 грудня 2021 року його буде відсторонено від роботи на строк до усунення причин, що зумовили це відсторонення, згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Наказом ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 1209/АГ позивача відсторонено від роботи як особу, що відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та не надала жодних медичних документів про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 або електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення. В наказі визначено, що під час відсторонення оплату праці здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці». Наказом ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця» від 01 березня 2022 року № 231/АГ ОСОБА_1 допущено до роботи до завершення воєнного стану в Україні.

Позивач вважав, що наказ про відсторонення його від роботи є незаконним та протиправним, оскільки професія слюсаря-ремонтника 5-го розряду господарського цеху не включена до переліку професій, які підлягають обов`язковій вакцинації від COVID?19, а тому у роботодавця відсутні правові підстави примусити його зробити вказане щеплення. Відсторонення від роботи без збереження заробітної плати суперечить положенням Конституції України щодо його прав на працю та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 08 грудня 2021 року № 1209/АГ про відсторонення його від роботи; зобов`язати АТ «Українська залізниця» виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від виконання посадових обов`язків за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі 29 138,55 грн.

Рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2022 року позов задоволено. Наказ від 08 грудня 2021 року № 1209/АГ «Про відсторонення від роботи працівників дільниці з ремонту будівель та устаткування» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , слюсаря-ремонтника 5-го розряду, визнано незаконним та скасовано. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи, за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року, в розмірі 28 994,95 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач протиправно виніс оскаржуваний наказ від 08 грудня 2021 року № 1209/АГ, оскільки наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 01 листопада 2021 року № 2393, яким було розширено перелік професій які підлягали обов`язковому щепленню, набрав чинності лише з 09 грудня 2021 року.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність винесення оскаржуваного наказу, так як роботодавець повинен був забезпечити позивачу можливість пройти медичний огляд, надати підтверджуючі документи та переконатися у відсутності у позивача протипоказань до щеплення, роботодавець не отримав належні докази відмови чи ухилення позивача від профілактичного щеплення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Крюківського районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2022 року- без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що дії роботодавця в цьому конкретному випадку, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, оскільки позивач працював на посаді слюсаря-ремонтника, а відповідна посада не передбачає значну кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); має певну специфіку форми організації праці; умови праці, у яких перебуває працівник, і не збільшують вірогідність зараження COVID-19.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

АТ «Українська залізниця» у травні 2023 року звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 14 грудня 2022 року у справі 130/3548/21, постановах Верховного Суду: від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 344/19802/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Зазначає також, що суди прийняли судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не дослідили належним чином зібрані у справі докази та відповідні пояснення відповідача, що підтверджують нагальну та об`єктивну потребу у відстороненні позивача від роботи для протидії зараженню COVID-19інших працівників АТ «Українська залізниця», зважаючи на характер виконуваних позивачем трудових обов`язків;

- безпідставно не взяли до уваги та не надали належної оцінки тому, що орієнтована кількість соціальних контактів позивача у період його праці на робочому місці протягом робочої зміни становила 20-25 осіб, а вірогідність періодичного контакту з іншими працівниками депо зі штатною чисельністю 559,8 штатних одиниць з різних питань орієнтовно становила 25-30 осіб у зміну, що свідчить про значну кількість прямих та непрямих контактів позивача протягом робочого дня;

- не в повному обсязі та невсебічно з`ясували усі дійсні обставини справи; належним чином не мотивували оскаржувані судові рішення; не надали належної оцінки усім доводам відповідача, які мають значення для правильного вирішення справи;

- помилково дійшли висновку, що оспорюваний наказ від 08 грудня 2021 року № 1208/АГ був введений в дію до набуття чинності змінами внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»;

- проігнорували те, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 на момент винесення оспорюваного наказу вже діяла, а з 09 грудня 2021 року здійснювалося відсторонення від роботи працівників;

- не звернули увагу на те, що в разі не відсторонення від роботи позивача, посадові особи відповідача могли б бути притягнуті до адміністративної відповідальності, відповідно до статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 травня 2023 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для доплати заявником судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі № 537/1718/22 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої 389 ЦПК України та підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України;витребувано зКрюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області матеріали справи № 537/1718/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2023 року матеріали справи № 537/1718/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 23 вересня 1993 року працює у ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця», з 01 грудня 1994 року його переведено на посаду слюсаря-ремонтника 4-го розрядку в господарчий цех, а 02 січня 1997 року присвоєно 5-ий розряд слюсаря-ремонтника господарчого цеху.

29 листопада 2021 року листом - ознайомленням ОСОБА_1 повідомлено про зміст пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS?CoV?2» з додатком; наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (у частині, що стосується АТ «Українська залізниця»), та доведено до відома про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, його може бути відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року.

Наказом ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 1209/АГ, позивача ОСОБА_1 , слюсаря- ремонтника 5-го розряду, з 09 грудня 2021 року відсторонено від роботи, як особу, яка відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та не надала жодних медичних документів про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 або електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення. Визначено, що на час відсторонення оплату праці здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Наказом ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця» від 01 березня 2022 року № 231/АГ «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи», у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні, з 01 березня 2022 року допущено до роботипрацівників відсторонених від роботи, зокрема позивача.

Правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається

у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів

і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше

частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83

«Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема АТ «Українська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України

від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004?XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України

з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення коронавірусу SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), Кабінет Міністрів України

у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року

№ 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому,

з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID?19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною.

Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивач працює слюсарем-ремонтником 5-го розряду ВП «Локомотивне депо Кременчук» АТ «Українська залізниця» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оцінюючи виконувані позивачем трудові функції Верховний Суд враховує посадові обов`язки слюсара-ремонтника 5-го розряду на дільниці з ремонту будівель та устаткування визначені Робочою Інструкцією слюсара-ремонтника 5-го розряду ВП «Локомотивне депо Кременчук» (далі - Інструкція).

Підпунктом 2.1 пункту 2 Інструкції передбачено, що слюсар-ремонтник 5-го розряду ремонтує, монтує, демонтує, випробовує, регулює та налагоджує особливо складне устаткування, агрегати та машини і здає після ремонту.

Підпунктом 7.1 пункту 7 Інструкції передбачено, що слюсар-ремонтник 5-го розряду взаємодіє з майстром з ремонту устаткування, з працівниками депо, тощо.

Тобто, за змістом Інструкції робота позивача пов`язана з безпосереднім контактом із іншими працівниками підприємства, водночас, робота, яку виконує позивач не передбачає можливості встановлення дистанційної чи надомної форми організації праці.

Щодо висновків судів про те, що до 09 грудня 2021 року у позивача не було обов`язку з проходження обов`язкової вакцинації, то Верховний Суд врахував, що наказ МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, яким доповнено Перелік № 2153 працівниками підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, опублікований 09 листопада 2021 року та, відповідно, набрав чинності 09 грудня 2021 року, що узгоджується з пунктом 4 цього наказу.

Тож МОЗ України, відтерміновуючи набрання чинності наказом на місяць з дня його опублікування, мало єдину цілком очевидну мету - надати працівникам, які підлягають обов`язковій вакцинації відповідно до Переліку № 2153, строк для проходження медогляду та у разі, якщо немає протипоказань, - здійснення вакцинації проти COVID-19. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що лише з 09 грудня 2021 року у працівника виник обов`язок вакцинуватися, є помилковими, не відповідають меті обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, адже з набранням чинності цим наказом у роботодавця виникли відповідний обов`язок та підстави для відсторонення працівника у разі непроходження вакцинації чи ненадання медичного висновку про протипоказання до вакцинації.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що МОЗ України, відтерміновуючи набрання чинності наказу від 01 листопада 2021 року № 2393 про внесення змін до Переліку № 2153, мало на меті надати працівникам відповідних підприємств розумний строк для здійснення усіх необхідних заходів для вакцинації проти COVID-19, щоб на момент набрання чинності таким наказом працівник мав достатні правові підстави для продовження роботи на підприємстві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи та враховуючи, що у справі, яка переглядається, як суд апеляційної інстанції, так і суд першої інстанції зробили помилкові висновки, що оспорений наказ про відсторонення є незаконним, не врахувавши легітимну мету відсторонення такого працівника, зокрема те, що виконувана робота ОСОБА_1 , як слюсарем-ремонтником 5-го розрядуВП «Локомотивне депо Кременчук», передбачає службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, а тому відсутність у позивача вакцинації проти COVID?19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих, а іншу форму організації роботи (зокрема, дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не міг, тому АТ «Українська залізниця» правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на які заявник посилався у касаційній скарзі як на підставу оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки виконувана позивачем робота передбачає службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID?19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження,

а саме: тимчасове відсторонення від роботи невакцинованого працівника відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

У спорі, що розглядається судом, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні превалює принцип переваги надзвичайно важливих суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20)).

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, Верховний Суд дійшов висновку, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального

і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову

у задоволенні позову.

Інша вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за період відсторонення від роботи у контексті вирішення цієї справи є похідною від вимоги про скасування наказу, оскільки її вирішення безпосередньо залежить від вирішення питання про законність прийнятого АТ «Українська залізниця» наказу про відсторонення, тому відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ «Українська залізниця», скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, тому суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи правовий результат вирішення спору, судовий збір за подання позову покладається на позивача.

В апеляційному суді відповідач сплатив судовий збір за розгляд справи у розмірі 1 488,60 грн.

За подання касаційної скарги відповідач сплатив судовий збір за перегляд справи у розмірі 3 969,60 грн (1 984,80 грн + 1 984,80 грн).

Судовий збір за подання апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» та за розгляд Верховним Судом касаційної скарги АТ «Українська залізниця» підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи у загальному розмірі 3 473,40 грн (1 488,60 грн + 1 984,80 грн).

Водночас, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у розмірі 1 984,80 грн , сплачений АТ «Українська залізниця» за подання касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, підлягає компенсації відповідачу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і стягнення невиплаченого заробітку відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 3 473,40 грн на відшкодування судових витрат, понесених у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у частині позовних вимог про стягнення середнього заробіткуу розмірі 1 984,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний