Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 548/244/17

провадження № 61-31743св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, від імені якого діє мати ОСОБА_6, ОСОБА_8, від імені якого діє мати ОСОБА_9,

відповідачі: Державна Казначейська служба України, Головне управління Державної Казначейської служби України в Полтавській області,

треті особи: Хорольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року в складі судді Іващенка Ю. А. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С.А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, від імені якого діє мати ОСОБА_6, ОСОБА_8, від імені якого діє мати ОСОБА_9, звернулися до суду з позовом до Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної Казначейської служби України в Полтавській області, треті особи: Хорольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_10, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2013 року ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та засуджений до 4 років 10 місяців позбавлення волі. Судовим рішення, яке набрало законної сили стягнуто з ОСОБА_10 на користь позивачів завдану шкоду, проте виконавчі документи були повернуті їм, як стягувачам. Вважають, що підстав для оскарження цієї постанови немає, оскільки боржник ОСОБА_10 є неплатоспроможним. Залишок боргу станом на 01 лютого 2017 року становить: на користь ОСОБА_4 - 47 200 грн, на користь ОСОБА_5 - 47 200 грн, на користь ОСОБА_6 - 70 150 грн та на користь ОСОБА_9 - 36 200 грн.

На підставі викладеного позивачі просили стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_5 по 47 200 грн кожному, на користь неповнолітнього ОСОБА_7 в особі його матері ОСОБА_6 70 150 грн, на користь неповнолітнього ОСОБА_8 в особі його матері ОСОБА_9 36 200 грн.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стягувачами (позивачами про справі) не втрачена можливість виконання вже виданих виконавчих листів, а боржник ОСОБА_10, який частково виконав судове рішення щодо відшкодування шкоди, не визнаний неплатоспроможним.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що завдана шкода підлягала відшкодуванню державою за умови, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Та обставина, що станом на 2017 рік державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна, не може бути підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретною особою, яка є працездатною. Позивачі по справі не позбавлені можливості повторно подати виконавчі листи, які були повернуті, та використати передбачені законом засоби для забезпечення виконання рішення суду.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що обов'язок відшкодувати шкоду внаслідок злочину покладено саме на державу. Позивачам заподіяно моральну шкоду, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною. Відсутність закону, який регулює порядок відшкодування особі шкоди, завданої внаслідок злочину, не може бути підставою для відмови у виплаті завданої шкоди.

У грудні 2017 року Головне управління Державної Казначейської служби України в Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що та обставина, що станом на 2017 рік державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна, не може бути підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду завдану конкретною особою на підставі статті 1207 ЦК України.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2013 року ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та його засуджено до 4 років 10 місяців позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 серпня 2013 року вирок Хорольського районного суду від 03 квітня 2013 року скасовано в частині вирішення цивільних позовів, у решті вирок залишено без змін.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2014 року стягнуто з публічного акціонерного «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди 110 грн та 2 550 грн у відшкодування моральної шкоди, а всього - 2 660 грн; на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди - 2 550 грн; на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди - 2 550 грн; на користь малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в особі його матері ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди - 2 550 грн; на користь малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, в особі його матері ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди - 2 550 грн.

Також цим рішенням стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди 5 844,37 грн та 47 450 грн у відшкодування моральної шкоди, а всього - 53 294,37 грн; на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди - 47 450 грн; на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди - 37 450 грн; на користь малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у особі його матері ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди - 37 450 грн; на користь малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у особі його матері ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди - 37 450 грн.

29 квітня 2014 року Хорольським районним судом Полтавської області видані виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_10 на користь позивачів вищевказаних сум.

13 жовтня 2015 року Хорольським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Хорольський РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області) відкриті виконавчі провадження, які об'єднані у зведене виконавче провадження.

29 вересня 2016 року Хорольським РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачам.

Згідно довідки Хорольського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області залишок боргу ОСОБА_10 станом на 07 червня 2017 року на користь ОСОБА_4 становить 47 200 грн, на користь ОСОБА_5 - 47 200 грн, на користь ОСОБА_9 - 35 700 грн та на користь ОСОБА_6 - 63 150 грн.

Відповідно до статті 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Встановлено, що позивачами не доведено неплатоспроможність ОСОБА_10 - заподіювача шкоди, оскільки борг було частково сплачено на користь ОСОБА_6, що підтверджується квитанціями від 04 травня 2017 року на суму 4 000 грн та від 20 березня 2017 року на суму 2 000 грн.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що стягувачами (позивачами про справі) не втрачена можливість виконання вже виданих виконавчих листів, а боржник ОСОБА_10, який частково виконав судове рішення щодо відшкодування шкоди, не визнаний неплатоспроможним. Та обставина, що станом на 2017 рік державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна, не може бути підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретною особою, яка є працездатною. Позивачі по справі не позбавлені можливості повторно подати виконавчі листи, які були повернуті, та використати передбачені законом засоби для забезпечення виконання рішення суду.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що боржник є неплатоспроможним, оскільки такі обставини не доведені належними та допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 1177 ЦК України, а також за аналогією закону, інша норма щодо порядку відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з наведеного вище, судами відмовлено у задоволенні вимог позову за недоведеністю. Наведення судами попередніх інстанцій і інших мотивів у судових рішеннях, не змінюють їх суть та підстави відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк