Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №697/416/17

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 697/416/17

провадження № 61-30522св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Канівська районна державна адміністрація,

третя особа - управління Держгеокадастру у Канівському районі Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Русакова Г. С. від 11 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області, у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Ювшина В. І., Пономаренка В. В., від 20 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Канівської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2006 року він отримав у власність земельну ділянку площею 0,2231 га, що розташована у с. Григорівка Канівського району Черкаської області з видачою державного акту про право власності на зазначену земельну ділянку від 12 січня 2007 року.

Його земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2, право власності якої на цю земельну ділянку виникло на підставі розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 19 серпня 2010 року та посвідчено державним актом від 14 вересня 2010 року.

Земельна ділянка відповідача накладається на його земельну ділянку.

Вважаючи, що рішення органу місцевого самоврядування від 19 серпня 2010 року було прийнято з порушення вимог закону, позивач просив визнати його незаконним та скасувати, а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 178860 від 14 вересня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 19 серпня 2010 року.

Визнано недійсними та скасовано розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 19 серпня 2010 року № 380 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 0,7333 га.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року залишено без змін.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що помилка, допущена при встановленні координат та виготовленні державного акта на право власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, позбавляє ОСОБА_1 права розпоряджатися належним йому нерухомим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, дізнавшись у січні 2013 року про порушення свого права з публічної кадастрової карти України, звернувся до суду із пропуском строку позовної давності. Позивач не довів, що саме відповідач порушила його права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 червня 2019 року справу визначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3711 га, що знаходиться в с. Григорівка, Канівського району, Черкаської області та 12 січня 2007 року отримав відповідний державний акт.

Відповідно до державного акта серії ЯЛ № 017860 від 14 вересня 2010 року земельна ділянка площею 0,7334 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за межами населеного пункту на території Григорівської сільської ради Канівського району Черкаської області, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 19 серпня 2010 року № 380.

Вказані земельні ділянки межують та накладаються одна на одну (а. с. 7-10).

При виготовленні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_2, допущені помилки у встановленні координат ділянки, погодженні меж земельних ділянок з суміжними власниками та землекористувачами та виготовленні державного акта.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною 2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини 1 статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Частиною 5 статті 116 ЗК України.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У ~law28~ роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною 3 статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 10 ЦПК України випадках.

Згідно з приписами статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 60 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов, суди на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийняте з порушенням вимог статей 116, 141, 149 ЗК України, порушує права та інтереси позивача, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Так, оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування у 2010 році у користування ОСОБА_2 передана земельна ділянка, частина якої накладається на земельну ділянку ОСОБА_1, який набув її у власність у встановленому законом порядку у 2006 році, право власності на яку посвідчено державним актом від 12 січня 2007 року.

Разом із тим відповідач не заперечувала факт накладення вказаних земельних ділянок, вказуючи лише на неправомірність виділення належної позивачу земельної ділянки її попередньому власнику, не оскаржувала її в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач міг дізнатися про порушення свого права під час проведення моніторингу даних публічної кадастрової карти України з часу її створення, тобто у 2013 році, а тому звернувся до суду із цим позовом у лютому 2017 року із пропуском строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара