Історія справи

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 372/2230/17-ц

провадження № 61-31594св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - громадська організація «Комплекс-5»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Кравченка М. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Білоконь О В., Верланова С.М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до громадської організації «Комплекс-5» (далі - ГО «Комплекс-5»), у якому просив встановити земельний сервітут.

Позовна заява мотивована тим, що згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку від 07 квітня 2008 року він є власником земельної ділянки розміром 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Старокиївській, 69/6 в смт Козин Обухівського району Київської області.

Належна йому земельна ділянка межує із ділянкою відповідача з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка використовується як дорога.

Зазначає, що на цей час він не може вільно реалізовувати своє право власності на земельну ділянку, оскільки відповідач та підпорядкована йому охорона чинять перешкоди у допуску його, будівельників та членів родини до неї.

Оскільки інших під'їзних шляхів (дороги), крім існуючої до його земельної ділянки, немає, тому просив встановити земельний сервітут на його користь на земельну ділянку розміром 0,1160 га, що розташована на вул. Старокиївській, 69/6 в смт Козин Обухівського району Київської області та належить ГО «Комплекс-5», для забезпечення проходу та проїзду на транспортному засобі до належної йому земельної ділянки.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між тими самими сторонами вже вирішений спір з тих самих підстав і про той самий предмет, про що ухвалено рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила ухвалу суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставами для подання позову у цій справі є інші обставини, ніж ті, які встановлені та досліджені під час судового розгляду справи № 372/2326/16-ц та ухвалення рішення Обухівським районним судом Київської області 27 вересня 2016 року. Підставою для подання позову у цій справі є висновок експертного земельно-технічного дослідження; пропозиція відповідачу укласти договір про встановлення земельного сервітуту та наказ відповідача про недопуск ОСОБА_3 для проїзду, проходу на спірну земельну ділянку, які мали місце після 27 вересня 2016 року. Отже, у цій справі інші підстави позову та інші фактичні обставини.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України 29 травня 2018 року справу № 372/2230/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені статтею 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Суди встановили, що у справі № 372/2326/16-ц рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ГО «Комплекс-5» про встановлення земельного сервітуту відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачем не надано доказів неможливості повноцінного та ефективного використання належної ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, яка розташована на вул. Старокиївській, 69/6 у смт Козин Обухівського району Київської області, без обмеження земельної ділянки відповідача сервітутом.

Предметом спору у цій справі є встановлення земельного сервітуту внаслідок інших обставин, ніж тих, що зазначені у справі № 372/2326/16-ц, а саме внаслідок недопуску позивача до його земельної ділянки вже після ухвалення судового рішення. Позивач звернувся до суду за захистом права, яке він вважає порушеним після набрання чинності судовим рішенням у справі № 372/2326/16-ц, та на його обґрунтування зазначає інші обставини, що мали місце після 27 вересня 2016 року (дата постановлення рішення Обухівським районним судом Київської області).

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Отже, не можна вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Таким чином, висновок судів про тотожність предмета спору, що стало наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) є передчасним.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції і направленням справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої та (або) апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що судом першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило