Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №728/150/17

Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 728/150/17-ц

провадження № 61-24387св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»,

представник відповідача - Гудзь Віктор Леонідович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2017 року у складі судді Костенко О. Ф. та на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Купюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі - ТОВ «Єврокар Україна») про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 0059. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Єврокар Україна» зобов`язалось придбати та передати йому на умовах фінансового лізингу в користування автомобіль ЗАЗ-Віда, вартістю 9 093,91 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 261 450 грн, а він зобов`язався до отримання предмета лізингу сплатити передбачені вказаним договором платежі, прийняти предмет лізингу та періодично сплачувати за його користування лізингові платежі та інші платежі, передбачені умовами укладеного договору.

На виконання умов вказаного договору ним на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 18 301 грн 40 коп.

Вказував, що умови укладеного між ним та ТОВ «Єврокар Україна» договору фінансового лізингу №0059 є несправедливими, не відповідають діючому законодавству та обмежують його права, а саме: укладений договір є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений; відповідач, надаючи фінансові послуги, не мав відповідної ліцензії; у договорі зазначено, що лізингодавець відповідає разом із продавцем лише за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмета лізингу; ТОВ «Єврокар Україна» не несе відповідальності перед лізингодавцем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо зміни предмета лізингу, введення його в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, що суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 14 січня 2017 року № 0059 та стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» сплачені ним за вказаним договором кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір від 14 січня 2017 року № 0059, укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 18 301 грн 40 коп., які були сплачені відповідно до договору фінансового лізингу від 14 січня 2017 року № 0059, 183 грн 01 коп. на відшкодування завданих недійсним правочином збитків, 1 280 грн у відшкодування судового збору, сплаченого при подачі позову до суду, а всього стягнуто 19 764 грн 41 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 14 січня 2017 року договір лізингу між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, а тому його укладення без нотаріального посвідчення суперечить положенням статей 806 та 779 ЦК України, що має наслідком нікчемність правочину відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Одночасно, встановивши нікчемність правочину, суд першої інстанції застосував наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до пункту 2 частини першої статті 216 ЦК України, стягнувши з відповідача на користь позивача грошові кошти, отримані на його виконання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Єврокар Україна» відхилено.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Єврокар Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року № 470/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, не повно оцінили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Заявником указано, що суди не дослідили питання необхідності нотаріального посвідчення оспорюваного договору лізингу, оскільки стаття 799 ЦК України не є спеціальною нормою, яка регулює правочини лізингу, а є загальною та може застосовуватися після застосування положень Закону України «Про фінансовий лізинг», яким не передбачено обов'язкового нотаріального посвідчення договору лізингу.

Крім того, застосування до всього договору фінансового лізингу спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері оренди транспортних засобів, є безпідставним, оскільки статтею 628 ЦК України передбачено, що положення спеціальних актів цивільного законодавства застосовуються у відповідних частинах, які має укладений змішаний договір.

Також зазначається, що судами невірно застосовано положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановлено, у чому саме полягає неправильність окремих положень договору фінансового лізингу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 січня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 0059, предметом якого є автомобіль ЗАЗ - Віда (а. с. 9-16).

Відповідно до умов додатку № 1 до вищевказаного договору вартість предмета лізингу становить 9 093,91 доларів США (на момент підписання договору 261 450 грн); авансовий платіж - 2 091,60 доларів США (23 % вартості предмета лізингу); щомісячний авансовий платіж - 174,30 доларів США; комісія за організацію договору - 636,57 доларів США (7 % вартості предмета лізингу); комісія за передачу предмета лізингу - 272,82 доларів США (3 % вартості предмета лізингу); термін поставки предмета лізингу - 90 днів; курс долара на дату підписання договору - 28 грн 75 коп. (а. с. 76).

Згідно з пунктом 3.1.1 статті 3 договору, укладеного між сторонами, лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, який визначений лізингоодержувачем, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами (а. с. 10).

Відповідно до вимог пунктів 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3. статті 3 зазначеного договору лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмета лізингу на умовах та у порядку, передбаченим договором, сплатити передбачені даним договором платежі; прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням та у встановлені терміни і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору (а. с. 10).

Пунктом 4.1 статті 4 договору фінансового лізингу № 0059 передбачено, що лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності оплатити різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4 статті 9 даного договору з урахуванням умов, викладених в пункті 1.7 статті 1 договору (а. с. 11) .

Згідно із вимогами пункту 10.3. статті 10 укладеного між сторонами договору на момент його укладення попередній розмір щомісячного періодичного платежу у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 209,65 доларів США, що еквівалентно 6 027 грн. 44 коп.

На виконання умов даного договору ОСОБА_1 згідно із квитанцією від 14 січня 2017 року № 46 на користь відповідача було перераховано кошти в сумі 18 301 грн. 40 коп., які пунктом 9.1 договору та додатком № 1 до нього визначені як комісія за організацію договору. Окрім того , згідно із квитанцією від 14 січня 2017 року № 46/КЗ позивач за переказ готівки на суму 18 301 грн 40 коп. сплатив АТ «Ощадний банк» комісію за касове обслуговування в сумі 183 грн 01коп. (а. с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Єврокар Україна»підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що укладений договір фінансового лізингу є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, а тому його укладення без нотаріального посвідчення суперечить положенням статей 806 та 779 ЦК України, що має наслідком нікчемність правочину відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку тому факту, що оспорюваний договір юридично є нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Зазначений договір є змішаним договором, який поєднує у собі, в тому числі, ознаки договору найму транспортного засобу.

Отже, зазначений договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.

В оцінці доводів Верховний Суд вважає обов'язковим дотриматися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, щодо обґрунтованості застосування до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, надавши оцінку відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні частини першої статті 220 цього Кодексу. Верховним Судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку, який визнає обов`язковим у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зважаючи на наведене, доводи заявника на обґрунтування касаційної скарги за висновком Верховного Суду не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян