Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №125/2065/18
Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №125/2065/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 125/2065/18

провадження № 61-18480св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля», в інтересах якого діє адвокат Зубаль Аліна Іванівна, на рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року, ухвалене у складі

судді Хитрука В. М., та постанову Вінницького апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Краєвид Поділля» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказував, що йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041031 належить земельна ділянка площею 2,75 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області.

30 травня 2007 року він уклав з ТОВ «Краєвид Поділля» до оренди землі, предметом якого є вказана земельна ділянка, строком на 10 років.

21 березня 2017 року він звернувся до ТОВ «Краєвид Поділля» із заявою про розірвання договору оренди землі у зв`язку із закінченням його строку.

На вказану заяву позивач отримав відповідь про неможливість розірвання договору оренди землі у зв`язку з укладенням 1 квітня 2014 року позивачем та ТОВ «Краєвид Поділля» додаткової угоди № 1 до договору оренди землі, на підставі якої строк оренди продовжено на 10 років. Право оренди зареєстроване державним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області

24 березня 2017 року за № 1208314605202.

Позивач зазначав, що додаткову угоду він не підписував, тому відсутнє його волевиявлення на продовження строку оренди, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

За таких обставин просив визнати недійсною додаткову угоду від 1 квітня

2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130

від 30 травня 2007 року та скасувати її державну реєстрацію.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі від 30 травня 2007 року, укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Краєвид Поділля» і зареєстрованого Вінницькою регіональною філією центру ДЗК

10 вересня 2007 року за № 040781600130, предметом якого є земельна ділянка площею 2,75 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області.

Скасовано державну реєстрацію вказаної додаткової угоди.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оспорювана додаткова угода, укладена від імені орендодавця, підписана не ним, а іншою особою, тобто угода укладена без волевиявлення позивача, тому додаткова угода підлягає визнанню недійсною на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Враховуючи недійсність додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування її державної реєстрації.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Краєвид Поділля» залишено без задоволення, а рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про їх відповідність обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року представник ТОВ «Краєвид Поділля» - адвокат Зубаль А. І.подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), про те, що «у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 71), від 4 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 96),

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц

(провадження № 14-364цс19)(пункт 97))».

Вказує, що апеляційний суд всупереч конституційному принципу недопустимості зворотної дії закону у часті не застосував до спірних правовідносин

статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», що вказує про неврахування цим судом висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16.

Крім того, апеляційний суд не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 5 лютого 2020 року у справі № 924/196/19, від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19, від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17 щодо застосування принципу jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19),

у постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 924/196/19,

від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19, від 20 січня 2020 року

у справі № 902/803/17, у постанові Верховного Суду України від 22 лютого

2017 року у справі № 6-2705цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041031 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,75 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області.

30 травня 2007 року позивач та ТОВ «Краєвид Поділля» уклали договір оренди землі, який 10 вересня 2007 року зареєстрований державним реєстратором Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040781600130, предметом якого є належна позивачу земельна ділянка, на строк 10 років.

21 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Краєвид Поділля» із заявою про розірвання договору оренди землі у зв`язку з закінченням строку його дії.

Листом № 239 від 11 травня 2017 року ТОВ «Краєвид Поділля» повідомило позивача про неможливість розірвання договору оренди землі у зв`язку із закінченням строку його дії, оскільки 1 квітня 2014 року позивачем та

ТОВ «Краєвид Поділля» укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою продовжено строк його дії на 10 років.

Зі змісту висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 409

від 12 лютого 2020 року суди встановили, що підпис у графі «Орендодавець» у додатковій угоді № 1 від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130 від 30 травня 2007 року, укладеної від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Краєвид Поділля», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди

У справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо недійсності додаткової угоди до договору оренди землі з підстав відсутності волевиявлення орендодавця на її укладення, у зв`язку з чим позивач просив суд визнати оспорюваний правочин недійсним.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі -

у редакції, чинній на дату, зазначену в оспорюваної додаткової угоди) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, яка переглядається, висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 409 від 12 лютого 2020 року підтверджено, що підпис у графі «Орендодавець» у додатковій угоді № 1 від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130 від 30 травня 2007 року, укладеній від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Краєвид Поділля», виконаний не

ОСОБА_1 , а іншою особою.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц

(провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

За таких обставин додаткова угода № 1 від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130 від 30 травня 2007 року є неукладеною і, як наслідок, не може визнаватися недійсною.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18

(провадження № 61-18916св20) в аналогічних правовідносинах.

Ухвалюючи судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту порушеного права, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), є обґрунтованими.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди і ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , крім того, просив скасувати державну реєстрацію оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

(у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства

(за наявності таких прав).

У постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписував (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

У постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20 (провадження № 61-12834св21) та від 23 листопада 2022 року

у справах № 704/590/17 (провадження № 61-4856св21) і № 708/291/18 (провадження № 61-6093св19) касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власникові є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір у частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що права позивача підлягають захисту та, загалом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги. Разом з тим, судами не враховано, що за встановлених у цій справі обставин про неукладення оспорюваної додаткової угоди, вона не є підставою виникнення у ТОВ «Краєвид Поділля» відповідного речового права оренди земельної ділянки як такого, що порушує права позивача на розпорядження своєю землею.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині скасування державної реєстрації підлягають зміні із зазначенням, що скасуванню підлягає державна реєстрація права оренди, яка проведена на підставі додаткової угоди № 1 від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130 від 30 травня 2007 року, укладеного

ОСОБА_1 та ТОВ «Краєвид Поділля» і зареєстрованого Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 10 вересня 2007 року за № 040781600130.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18

(провадження № 61-18916св20) в аналогічних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 та від 5 лютого 2020 року у справі № 924/196/19, від 30 січня 2020 року

у справі № 904/1093/19, від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17, не впливає на правильність вирішення справи у цій частині.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду, від 3 листопада

2021 року у справі № 125/2053/18 (провадження № 61-18916св20), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позову про скасування державної реєстрації додаткової угоди підлягають зміні в їх мотивувальних частинах.

Щодо судових витрат

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове скасування оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, у зв`язку з чим з ТОВ «Краєвид Поділля» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог позову: судовий збір у розмірі 352,40 грн, сплачений за подання позову, та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2 250,24 грн, а всього 2 602,64 грн.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги, з позивача на користь

ТОВ «Краєвид Поділля» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 528,60 грн (пропорційно задоволених вимог) та за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн (пропорційно задоволених вимог), а всього 1 938,20 грн.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин розмір судових витрат, який підлягає стягненню

з ТОВ «Краєвид Поділля» на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 602,64 грн, підлягає зменшенню до 664,44 грн (2 602,64 грн - 1 938,20 грн).

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля», в інтересах якого діє адвокат Зубаль Аліна Іванівна, задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля» про скасування державної реєстрації додаткової угоди № 1 від 1 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600130 від 30 травня 2007 року, укладеного ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Краєвид Поділля» і зареєстрованого Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

10 вересня 2007 року за № 040781600130, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Барського районного суду Вінницької області

від 16 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року залишити без змін

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю«Краєвид Поділля» на користь ОСОБА_1 судові витрат у розмірі 664,44 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук