Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2018 року у справі №676/518/17

Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

справа № 676/518/17

провадження № 61-8307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року у складі судді Бондара О. О. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (далі - ПрАТ «СТ «Іллічівське»), про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок злочину.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 23 лютого 2016 року на вулиці Данила Галицького у місті Кам'янець-Подільському Хмельницької області за участю автомобіля марки «KIA RIO», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5, та автомобіля марки «БАЗ-22154», д.н.з. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої належний їй на праві власності автомобілю марки «БАЗ-22154», д.н.з. НОМЕР_2 зазнав механічних пошкоджень.На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «СТ «Іллічівське» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/3622886. Вона витратила на ремонт автомобіля 35 570 грн. Також у результаті вказаної ДТП їй було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 20 041 грн 91 коп. Згідно із звітом від 10 березня 2016 року № 015/16 завдана їй майнова шкода складає 27 205 грн 30 коп. За транспортування автомобіля евакуатором до станції технологічного обслуговування (далі - СТО) вона сплатила 1 600 грн. Також їй було завдано моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути на свою користь на відшкодування майнової шкоди: із страхової компанії - 28 805 грн 30 коп., з ОСОБА_5 - 28 406 грн 61 коп. та 10 тис. грн - на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування в сумі 28 805 грн 30 коп. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь держави судовий збір в сумі 320 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 23 364 грн 70 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 902 грн. 40 коп.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що із страхової компанії на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого на підставі звіту від 10 березня 2016 року № 015/16, та витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до СТО. Стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 різницю між фактичним розміром понесених витрат та страховим відшкодуванням, місцевий суд виходив з того, що у страховика не виникло обов'язку з відшкодування такої різниці, не зважаючи на те, що завдані в результаті ДТП збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача упущеної вигоди, місцевий суд виходив з того, що у період з 23 лютого до 22 березня 2016 року ОСОБА_4 не одержала доходи, які б могла одержати за звичайних обставин. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких позивач зазнала внаслідок пошкодження її майна, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову до нього.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що ухвалюючи рішення про стягнення з нього на користь позивача упущеної вигоди, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що до складу неодержаного доходу не входить заробітна плата найманої особи, сплачені податки та сума єдиного податку. Заподіяна ОСОБА_4 майнова шкода не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ «СТ «Іллічівське» як страховика в розмірі 50 тис. грн. Він уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, а тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить нормам чинного законодавства. Позивачем не надано доказів завдання ним моральної шкоди у визначеному розмірі. Посилання апеляційного суду на те, що він був визнаний винним у вчиненні ДТП, є необґрунтованим, оскільки позов було подано про відшкодування шкоди, завданої злочином, тому підставою для задоволення позову повинен бути встановлений факт визнання позивача потерпілою від злочину.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 лютого 2018 року касаційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Судами встановлено, що 23 лютого 2016 року о 21 годині 05 хвилин на вулиці Данила Галицького у місті Кам'янець-Подільському з вини водія ОСОБА_5, який керував автомобілем марки «KIA RIO», д.н.з. НОМЕР_1, сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_4 на праві власності автомобіль марки «БАЗ-22154», д.н.з. НОМЕР_2.

Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) та призначено йому покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «СТ «Іллічівське», що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/3622886.

Згідно з цим Полісом страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 тис. грн, розмір франшизи - 510 грн.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно із звітом від 10 березня 2016 року № 015/16, складеним експертом автотоварознавцем Андрощуком П. П., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки «БАЗ 22154», д.н.з. НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП складає 27 205 грн 30 коп.

Також ОСОБА_4 було понесено витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до СТО у розмірі 1 600 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 23 лютого 2016 року № 17.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь позивача в межах ліміту страхової відповідальності завданого матеріального збитку, розмір якого визначений Звітом від 10 березня 2016 року № 015/16, та витрат, понесених на евакуацію автомобіля з місця ДТП до СТО.

На ремонт пошкодженого у результаті ДТП автомобіля, ОСОБА_4 було фактично витрачено 35 570 грн, що підтверджується Актом виконаних робіт від 22 квітня 2016 року № 21.

Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_4 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з ОСОБА_5 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та стягнутим страховим відшкодуванням.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) у сфері пасажирських перевезень.

В результаті пошкодження у ДТП автомобіля марки «БАЗ 22154»,д.н.з. НОМЕР_2, позивач понесла збитки у розмірі 20 041 грн 91 коп., що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_4 від 06 жовтня 2016 року № 1.

Відповідно до частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не була визнана потерпілою внаслідок вчинення злочину, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру упущеної вигоди з 20 041 грн 91 коп. до 15 тис. грн.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнала позивач, і виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що заподіяна ОСОБА_4 майнова шкода у розмірі 27 205 грн 30 коп. не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ «СТ «Іллічівське» як страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відносини між ОСОБА_5 та його страховиком ПрАТ «СТ «Іллічівське» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки з ПрАТ «СТ «Іллічівське» стягнуто на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).

Посилання у касаційні скарзі на те, що судами попередніх інстанцій до розміру упущеної вигоди було включено заробітну плату найманої особи, а також сплачені ОСОБА_4 податки, є необґрунтованими, оскільки стягнута судом з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сума упущеної вигоди в розмірі 15 тис. грн була розрахована без врахування заробітної плати найманого працівника, та сплачених нею податків.

Вищенаведеними статтями 22, 1166 ЦК України, на підставі яких вирішено спір, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка її завдала, не пов'язується з визнанням особи, якій завдано шкоди, потерпілою від злочину.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов