Історія справи

Постанова

Іменем України

21 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 462/1041/22-ц

провадження № 61-3481св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року у складі судді Кирилюк А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він проживає з дружиною в квартирі АДРЕСА_1 , яка, крім його 3/4 частини, перебуває у спільній власності ОСОБА_5 - 1/8 частини,

ОСОБА_2 - 1/2 частини. При цьому первинними власниками 1/2 частини квартири були ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 , із частками 3/8 та 1/8 відповідно.

Згідно з договором дарування від 27 серпня 2021 року № 2466 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 1/2 частини квартири. Разом з тим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані у вказаній квартирі,

ОСОБА_2 фактично не отримала подарунок, не вселилася, не завезла особистих речей. З урахуванням викладеного позивач стверджував про фіктивність договору дарування, оскільки майно обдарованій фактично не передано, дарувальники не знялися за місцем проживання з реєстрації, відтак, покликався на те, що волевиявлення дарувальників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідає їх внутрішній волі, немає настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, наявні ознаки удаваного договору, який укладено для приховування договору купівлі-продажу частини квартири.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування від 27 серпня 2021 року № 2466 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу

Дубчак О. В.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів, що його майнові права порушені укладенням спірного договору дарування 1/2 частини квартири, не надав суду доказів, що договір не відповідав волі сторін, а також не довів, що договір укладений з метою приховування іншого дійсного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 12 червня 2019 року у справі № 320/11632/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до договору дарування 1/2 частини квартири від 27 серпня 2021 року № 2466 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали в дарунок право власності на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 грудня 2021 року № 288035437 відомо, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 - 1/8 частини, ОСОБА_2 - 1/2 частини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких

є необхідним для чинності правочину.

Зокрема відповідно до частин третьої, п`ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати

в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок)

у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі грошові кошти та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 21 травня 2020 року у справі

№ 468/1736/17-ц.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, оскільки мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або

в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Верховного Суду від 16 грудня 2020 року

у справі № 461/6252/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 619/4478/20.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач прийняв у власність подароване йому нерухоме майно: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на зазначене нерухоме майно.

Встановлено, що спірний договір дарування підписаний сторонами правочину, учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Згідно з пунктом 10 договору дарування 1/2 частини квартири від 27серпня 2021 року № 2466 сторони стверджували, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені

у ньому.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЦПК України належними

є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що воля дарувальників

в оспорюваному правочині відповідала їх дійсним намірам щодо розпорядження належним їм часткам нерухомого майна (квартирою) на користь відповідачки, та враховуючи, що наявність підстав, які вказували б, що спірний договір дарування укладений унаслідок приховування іншого дійсного договору, суд не встановив і такі підстави позивачем не доведені, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи наведене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність ОСОБА_1 фіктивності оспорюваного правочину, а тому немає правових підстав для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 234 ЦК України.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська