Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №721/521/21
Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №721/521/21

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 721/521/21

провадження № 61-4131 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області,

третя особа - Путильський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Івано-Франківськ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2022 року у складі судді

Проскурняка С. П. та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б.,

Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Путильський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Путильський РВ ДВС), про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 16 червня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», після перейменування акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 , було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав банку у якості забезпечення виконання основного зобов`язання за договором кредиту № 188 від 15 червня

2007 року, укладеним між ними, належне йому на праві власності майно,

а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, тому банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. 22 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» зареєструвало за собою право власності на спірний житловий будинок.

Проте товариству стало відомо, що реалізувати предмет іпотеки неможливо, оскільки постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Путильського районного управління юстиції Чернівецької області (далі - ВДВС Путильського РУЮ) Водовоз О. А.

від 12 лютого 2013 року, винесеною у виконавчому провадженні

№ НОМЕР_1, накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1

та заборону на його відчуження на виконання вироку суду в частині конфіскації майна (справа № 1-71/10).

Позивач уважав, що його права, як власника спірного майна, який

є предметом іпотеки, порушені.

Ураховуючи наведене, посилаючись на відповідні положення ЦК України

та Закону України «Про виконавче провадження, АТ «Альфа-Банк» просило суд звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить АТ «Альфа-Банк», а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , що накладений

12 лютого 2013 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Путильського РУЮ Водовоз О. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Путильського районного суду Чернівецької області

від 03 листопада 2021 року у складі судді Проскурняка С. П. позов

АТ «Альфа-Банк» задоволено.

Звільнено з-під арешту нерухоме майно а саме: житловий будинок

АДРЕСА_1 , яке перебуває під арештом на підставі, що накладений постановою, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданий 12 лютого 2013 року, видавник: старший державний виконавець Водовоз О. А. ВДВС Путильського РУЮ. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції

з заявою про перегляд заочного рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2021 року у даній справі.

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 03 листопада

2021 року задоволено. Заочне рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2021 року у цій справі скасовано

та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 17 травня 2022 року за клопотанням представника позивача залучено до участі

у справі в якості співвідповідача - Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (далі - ГУ ДПС у Чернівецькій області).

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2022 року за заявою представника позивача залучено до участі у справі правонаступника позивача АТ «Альфа-Банк», а саме - акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»).

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2022 року провадження у справі за позовом АТ «Сенс Банк»

до ОСОБА_1 , ГУ ДПС у Чернівецькій області, третя особа -

Путильський РВ ДВС, про звільнення майна з-під арешту, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Роз`яснено АТ «Сенс Банк», що воно має право звернутись до Чернівецького окружного адміністративного суду з даним спором у порядку адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того,

що на підставі виконавчого листа № 1-71/2010, виданого 25 січня 2013 року Путильським районним судом Чернівецької області, старшим державним виконавцем ВДВС Путильського РУЮ Водовоз О. А. накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , належне йому на праві власності.

Зазначений виконавчий лист був виданий на виконання вироку суду

в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення

у цивільній справі, а тому позовні вимоги АТ «Сенс Банк» не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. Позивач має право звернутися до адміністративного суду на підставі статті 287 КАС України, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси. При цьому судом ураховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18, провадження № 14-237цс19.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення. Ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у вказаній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки вимоги про скасування арешту на майно, накладеного як додаткове покарання

у виді конфіскації майна в порядку виконання вироку, не можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про неможливість звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця у порядку статті 447 ЦПК України

або з адміністративним позовом на підставі статті 287 КАС України, оскільки позивач не є стороною виконавчого провадження у якому було накладено арешт, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними, посилаючись при цьому на положення частин першої, п`ятої статті 59

та частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом апеляційної інстанції враховано ті самі норми матеріального

й процесуального права та постанову Великої Палати Верховного Суду,

що й районним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «Сенс Банк», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 721/521/21

із Путильського районного суду Чернівецької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року призначено справу

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що зазначена справа

не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18, провадження № 14-237цс19 та врахований судами попередніх інстанцій, був сформований за інших фактичних обставин справи, зокрема, у справі № 383/493/18 позивач був боржником у виконавчому провадженні, власником майна, на яке було накладено арешт, а єдиною підставою для його звільнення слугувало те,

що виконавче провадження було завершено.

Натомість, у справі, яка переглядається, позивач не є стороною або іншим учасником виконавчого провадження. АТ «Сенс Банк» звернулося до суду

з позовом про захист цивільного права, а не зі скаргою на рішення дії

чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Позивач

не оскаржує дії органів виконавчої служби та не вважає постанову про арешт незаконною, оскільки на час його накладення права позивача у даній справі (як власника) не були порушені.

Зазначає, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно,

то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право

та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають

із цивільних правовідносин. При цьому посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2007 року між акціонерно-комерційним банком

соціального розвитку «Укрсоцбанк», після перейменування акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»,

та ОСОБА_1 , було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку у якості забезпечення виконання основного зобов`язання за договором кредиту № 188 від 15 червня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, належне йому

на праві власності майно, а саме: житловий будинок

АДРЕСА_1 (а. с. 6-11).

22 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» зареєструвало за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 18-19).

Згідно з витягом із ВП - спецрозділ про хід виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 стосовно ОСОБА_1 убачається, що (а. с. 51-52):

- номер виконавчого провадження - НОМЕР_1;

- на виконанні ВДВС Путильського РУЮ знаходився виконавчий лист

№ 1-71/2010, виданий 25 січня 2013 року Путильським районним судом Чернівецької області;

- категорія виконавчого документа - з виконання рішень загальних судів про конфіскацію майна засуджених;

- стягувач - держава;

- резолютивна частина виконавчого документа - конфіскувати все майно

у ОСОБА_1 , яке знаходиться у селі Яблуниця Путильського району Чернівецької області;

- дата відкриття виконавчого провадження - 06 лютого 2013 року;

- звернення стягнення на майно боржника - 12 лютого 2013 року;

- підстава - з метою зберігання майна боржника, яке підлягає конфіскації, накладено арешт на все майно боржника, належне йому на праві власності;

- повернення виконавчого документа на підставі частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» - 20 травня 2014 року;

- стан виконавчого провадження - завершено.

Вироком Путильського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2010 року у справі № 1-71/10 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 та частиною третьою статті 368 КК України і призначено

їй покарання: за частиною третьою статті 368 КК України із застосуванням статті 69 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на три роки з конфіскацією належного їй майна;

за частиною першою статті 364 КК України у вигляді арешту строком шість місяців з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на два роки; за частиною першою статті 366

КК України у вигляді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів громадян (510 грн).

На підставі статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання ОСОБА_2

у вигляді шести років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на три роки

і конфіскацією належного їй майна.

На підставі статті 72 КК України вирок за частиною першою статті 366

КК України в частині накладення штрафу в сумі 30 неоподаткованих мінімумів громадян підлягає виконанню окремо.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27 та чатсиною третьою статті 368 КК України

і призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням адміністративно-господарських обов`язків на строк три роки з конфіскацією належного йому майна.

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27 і частиною першою статті 369 КК України і призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 роки.

Залишено обрану міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу засудженим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , - утримання під вартою,

а засудженому ОСОБА_3 - підписку про невиїзд.

Строк відбуття покарання засудженим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ухвалено рахувати з моменту їх затримання - 03 березня 2010 року.

Вилучені при особистому обшуку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 мобільні телефони та гроші конфісковано в дохід держави.

Заставу внесену в сумі 18 000,00 грн за звільнення ОСОБА_3 повернуто ОСОБА_4 .

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2011 року

(а. с. 78-83) (справа № 11-129/2010) апеляції засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та адвоката Литвинчук Л. В. задоволено частково. Вирок Путильського районного суду Чернівецької області

від 24 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено.

Пом`якшено ОСОБА_1 призначене йому покарання за частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 368 КК України, визначивши його

із застосуванням статті 69 КК України у виді шість років позбавлення волі

з конфіскацією всього майна.

Пом`якшено ОСОБА_2 призначене їй покарання за частиною третьою статті 368 КК України, визначивши його із застосуванням статті 69

КК України у виді чотири роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком

на три роки з конфіскацією всього майна.

Вирішено вважати ОСОБА_2 засудженою на підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів передбачених

частиною першою статті 364, частиною першою статті 366,

частиною третьою статті 368 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до остаточної міри покарання у виді чотири роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на три роки з конфіскацією всього майна.

На підставі статей 75 76 КПК України звільнено ОСОБА_3

від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку у два роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Зобов`язано ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цих органів.

На підставі пункту 4 частини першої статті 373 КПК України виключено

з вироку вказівку про призначення ОСОБА_1 додаткового покарання

у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з виконанням адміністративно-господарських обов`язків на строк три роки.

На підставі пункту 4 частини першої статті 373 КПК України виключено

з вироку вказівку, що основне покарання у виді штрафу призначене засудженій ОСОБА_2 за частиною першою статті 366 КК України в сумі 510 грн підлягає самостійному виконанню.

У решті вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2012 року вирок Путильського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційні скарги прокурора та захисника Литвинчука Л. В. -

без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Звертаючись до суду з указаним позовом, АТ «Альфа-Банк», після перейменування АТ «Сенс Банк», посилалося на те, що його права,

як власника житлового будинку АДРЕСА_2 , який є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, укладеним між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», після перейменування акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у вказаній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, виходив із того, що вимоги

про скасування арешту на майно, накладеного як додаткове покарання

у виді конфіскації майна в порядку виконання вироку, не можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому судами враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі

№ 383/493/18, провадження № 14-237цс19.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку,

встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює

обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів

судочинства - цивільного, кримінального, господарського

й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ,

а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового

чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення,

як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін

є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства

за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча

б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення

не віднесено до інших видів судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року

у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку

про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються

на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом

про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року

у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено,

що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна

є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно

у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору

або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу,

яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий саме висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження

№ 11-680апп19).

Проте у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16, провадження

№ 14-477цс19 та у постановах: Верховного Суду від 11 березня 2020 року

у справі № 299/2931/17, провадження № 61-35013св18, від 06 грудня

2021 року у справі № 554/5912/19-ц, провадження № 61-12594св21.

Отже, права АТ «Сенс Банк» (до перейменування АТ «Альфа-Банк»),

як власника спірного майна, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, укладеним між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», після перейменування акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»,

та ОСОБА_1 , порушені та підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом зняття арешту з указаного майна у порядку цивільного судочинства. Позивач правильно обрав спосіб захисту своїх прав, заявив позовні вимоги до належних відповідачів.

Зазначене узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Крім того, під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/5553/17 (провадження № 14-480цс18), від 28 квітня 2020 року у справі

№ 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20), від 07 липня 2020 року

у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

Разом із цим, суди попередніх інстанцій указаного не врахували та дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, питання зняття арешту

з спірного майна ставиться не у зв`язку із порушенням порядку його накладення виконавцем, а у зв`язку з порушенням прав позивача,

як власника майна (іпотекодержателя) та відсутністю підстав для збереження такого арешту.

Позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права. Враховуючи підстави позову, те, що предметом позову є зняття арешту з майна боржника (засудженої особи, який був іпотекодавцем), накладеного в межах виконавчого провадження під час виконання вироку суду, беручи до уваги, що позов про зняття арешту з майна поданий не учасником кримінального провадження й не учасником виконавчого провадження, а власником майна (іпотекодержателем), який позбавлений можливості розпочати процедуру звернення стягнення на майно, тому вказаний спір підлягає вирішенню

в порядку цивільного судочинства.

Указане відповідає правому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19), який помилково не було враховано судами попередніх інстанцій.

За наведених обставин, Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги у відповідній частині.

При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій безпідставно врахували постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня

2019 року у справі № 383/493/18, провадження № 14-237цс19, оскільки встановлені у ній фактичні обставини справи не є тотожними справі, яка переглядається. Зокрема, у справі № 383/493/18 позивач був боржником

у виконавчому провадженні, власником майна, на яке було накладено арешт на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак, як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця

чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси. Натомість, у справі, яка переглядається,

з позовом звернулася особа, яка не була учасником кримінального провадження, виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт, що й зумовлює розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства.

Також є безпідставними посилання судів на можливість звернення позивача до суду на підставі частини першої статті 287 КАС України, якою передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення

виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду

із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом із цим, АТ «Сенс Банк» (до перейменування АТ «Альфа-Банк»)

не є учасником виконавчого провадження. Більше того, позивач

не оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного виконавця

та не обґрунтовує позов порушенням його прав відповідними рішенням, діями або бездіяльністю державного виконавця.

З урахуванням наведеного, предмету та підстав позову, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі не відповідають вимогам матеріального

та процесуального права.

Доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає обґрунтованими.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається

на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 406 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 лютого

2023 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта