Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2019 року у справі №350/652/17

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 350/652/17

провадження № 61-4571св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року у складі судді Калиній Г. В. та постанову Івано-Фанківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В.

Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням.

Позов обгрунтований тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,12 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Суміжним землекористувачем земельної ділянки є ОСОБА_2, який є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2.

У 2015 році відповідачі на межі між земельними ділянками сторін, без погодження з позивачем, на бутобетонному фундаменті встановили огорожу із суцільних профільних металевих листів висотою 2,50 м, довжиною 19 м. Унаслідок непрозорості огорожі спричинилося затінення земельної ділянки позивача, погіршилося провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин.

Встановлення огорожі також призвело до порушення інсоляційного режиму його земельної ділянки, частини житлового будинку та літньої кухні. У зв'язку з цим він звернувся до Лугівської сільської ради Рожнятівського району з відповідною скаргою.

06 березня 2016 року комісія з питань земельних відносин Лугівської сільської ради рекомендувала відповідачу привести огорожу у стан згідно з державними будівельними нормами.

Згідно з актом узгоджувальної комісії від 19 травня 2016 року щодо суміжного землекористування між сусідами ОСОБА_2 рішення комісії з питань земельних відносин не виконав. У квітні 2017 року відповідачі добудували раніше встановлену огорожу, продовживши її загальну довжину до 40 м. Унаслідок цього спричинено ще гірший вплив на житловий будинок, літню кухню та земельну ділянку позивача. Встановлення огорожі на межі між сусідніми землекористувачами регламентоване Державними будівельними нормами 360-91 (далі - ДБН 360-91), згідно з якими розташування і орієнтація житлових та громадських будинків повинні здійснюватися з урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції та норм освітленості як в будинках, що будуються, так і в сусідніх житлових будинках.

Позивач просив зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні належними йому житловим будинком, літньою кухнею та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтування встановленої ними на межі земельних ділянок 40 м огорожі з суцільних профільних металевих листів, закріплених на 19 металевих стовпах.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинними в Україні державними будівельними нормами, у тому числі ДБН 360-92* та СН 441-72*, вимоги яких, як вважає позивач, порушенили відповідачі, висота огорожі між сусідніми домоволодіннями та її щільність не регламентовані, факт порушення відповідачем правил забудови, встановлених органом місцевого самоврядування, не доведений.

Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів порушення його суб'єктивного права як землекористувача, зокрема, того, що зведена відповідачами огорожа, зважаючи на її висоту, створює позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, житловим будинком та господарськими спорудами.

Суди дійшли висновку, що літня кухня, розташована на території домоволодіння позивача за 90 см до спірної огорожі, збудована з відхиленням від виданої проєктної документації на забудову земельної ділянки, належить до господарських споруд, і нормативно-правовими документами в галузі будівництва не передбачено вимог стосовно забезпечення її інсоляції.

Доводи позивача про затінення рослин, що ростуть на земельній ділянці позивача, суд першої інстанції відхилив з огляду на цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а не для вирощування городини. Посилання позивача на неприємні запахи від смоли, якою відповідачі пофарбували спірну огорожу, не були вказані у позовній заяві як підстава позову, не підтверджені належними доказами, тому суд не взяв їх до уваги.

Суд апеляційної інстанції вказав, що твердження землевпорядної комісії Лугівської сільської ради про перевищення висоти огорожі щодо встановленого ДБН розміру та висновок експерта в частині вказівки на порушення будівельних норм 441-72*та СН 441-72* суд до уваги не бере, оскільки зазначені будівельні норми, встановлені постановою Держбуду СРСР від 26 травня 1972 року № 99, були вказівками щодо проєктування огороджень площадок і дільниць підприємств, будівель і споруд та не стосуються встановлення огорож між сусідніми домоволодіннями у сільській місцевості. Державними будівельними нормами, у тому числі і ДБН 360-92* та СН 441-72*, вимоги щодо висоти огорожі між сусідніми домоволодіннями та її щільності не регламентовані. Відповідно до пункиу 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" дозволено проєктувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. При цьому висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій. Разом з тим, якщо житловий будинок чи садиба двох - або триповерхові, за погодженням з представниками органів місцевого самоврядування висота огорожі може бути збільшена до трьох метрів. У власників земельних ділянок є свобода у виборі огорожі. Законодавчо не обмежуються його прозорість і висота, оскільки такі ділянки є приватною власністю і законодавчо неможливо обмежити власників у їх використанні. У матеріалах справи немає будь-яких доказів, які вказують на те, що огорожа, зважаючи на її висоту, створює позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, житловим будинком і господарськими спорудами та літньою кухнею внаслідок непрозорості огорожі, погіршення провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-180цс14. Позивач не довів, що він використав усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень і що неможливо здійснити її перебудову об'єкта нерухомості або особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Висновки судів є неправильними та не відповідають обставинам справи.

Вирішуючи спір, суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 709/2365/15-ц.

Позовні вимоги підтверджені актами комісії сільської ради та висновком експерта, в яких зазначено, що висота спірної огорожі перевищує встановлену законодавством норму, що вказує на неправомірність її зведення.

Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 07 червня 2017 року № 406 "Про затвердження Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію", положення якої поширюються на роботи щодо зведення парканів, оскільки цей нормативно-правовий акт не регулює правовідносини, які виникли до набрання ним чинності і не має зворотної дії в часі, якщо ним погіршуються права та інтереси суб'єктів права.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу, поданий через адвоката Поповича С. С., мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди правильно встановили всі фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Згідно із законодавством та практикою у подібних правовідносинах лише факт перевищення висоти огорожі 2,0 м не є достатньою підставою для знесення огорожі за відсутності доведених достатніми доказам обставин, що свідчать про спричинення позивачу перешкод, завдання збитків чи порушення законних інтересів та прав позивача.

Необгрунтованим є посилання позивача на СН 441-72* (будівельні норми), визначені постановою Держбуду СРСР від 26 травня 1972 року, якими передбачено, що висота огорожі не повинна перевищувати 2,0 м. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції України та законам України. З 01 вересня 2018 року, на момент розгляду справи судом, чинними є ДБН Б.2.2-12:2018, відповідно до пунктів
1.1,1.2 яких ці норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів, є обов'язковими у тому числі, і для громадян на території сільських населених пунктів; у пункті 6.1.34 цих ДБН визначено, що присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати, висоту огорожі необхідно встановлювати згідно з вимогами та правилами благоустрою населеного пункту, встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Вказаними нормами ДБН Б.2.2-12:2018 не визначено вимог щодо інсоляції господарських чи інших споруд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 січня 2005 року та витягом про реєстрацію права власності від 04 січня 2005 року № 6122584.

Згідно із записом в обліковій картці об'єкта погосподарського обліку Книга 1 за 2016-2020 роки за позивачем зареєстрований житловий будинок, господарські будівлі та споруди, а також земельна ділянка площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копіями архівного витягу з протоколу сесії Ілемнянської сільської ради від 22 грудня 1993 року та довідкою від 15 травня 2017 року № 166, виданою Лугівською сільською радою.

Суди також встановили, що при розгляді скарг та заяв позивача узгоджувальна комісія Лугівської сільської ради щодо суміжного землекористування між сусідами встановила, що ОСОБА_2 влаштував огорожу з метало-профільних листів висотою 2,54 м на бетонному бордюрі висотою 0,20 м, чим порушив будівельні норми. Будівництво літньої кухні позивача здійснено з відхиленням від виданої проєктної документації на забудову земельної ділянки. ОСОБА_2 рекомендацію комісії щодо приведення огорожі у відповідність із ДБН не виконав, мотивуючи тим, що літня кухня збудована ОСОБА_1 на відстані 90 см від огорожі. ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду для захисту свої прав, що підтверджується актами узгоджувальної комісії Лугівської сільської ради щодо суміжного землекористування, протоколом засідання комісії Лугівської сільської ради від 06 березня 2016 року, копією схеми господарств ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також фотографіями.

15 травня 2017 року комісія сільської ради повторно провела обстеження земельної ділянки та домоволодіння позивача і встановила, що земельна ділянка площею 0,12 га слугує для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з правого боку вона межує із земельною ділянкою ОСОБА_2, яка по межі відгороджена огорожею з металевих листів довжиною 40 метрів, висота металевих листів становить 2,50 м, 0,20 м - бетонний фундамент, через кожні 3 метри листи закріплені на металевих стовпах, загальна кількість яких становить 13 штук. Вказане підтверджується актом обстеження земельних ділянок від 15 травня 2017 року.

На звернення позивача до Державної архітектурно-будівельної інспекції України роз'яснено, що для вирішення спірних питань щодо влаштування огорож, їх конструкцій застосовуються положення ЗК України, що стосуються правил добросусідства, а в разі не досягнення згоди із суміжними землекористувачами спори вирішуються у судовому порядку, що підтверджується копією листа Державної архітектурно-будівельної інспекції від 24 квітня 2015 року № 40-203-19/3733.

Відповідно до висновку експерта судової будівельної та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2018 року № 54 огорожа, що встановлена на межі між земельними ділянками позивача та відповідачів (ідентифікована за місцем її розташування як огорожа відповідача, висота якої становить 2,15-2,45 м. п), не відповідає вимогам пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" та СН 441-72* "Указания по проектированию ограждений площадок и участков предприятий, зданий и сооружений", стосовно висоти огорожі, яка повинна становити не більше 2,0 м. Нормативів, які передбачають чіткі вимоги щодо світлопрозорості конструкцій огорожі, немає. Розташування вікон житлових кімнат будинку позивача ОСОБА_1 щодо огорожі не суперечить вимогам ДБН стосовно інсоляції. Нормативними документами в галузі будівництва не передбачено вимог стосовно забезпечення інсоляції господарських будівель, у тому числі літньої кухні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law36~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law37~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~ (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у березні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає право людини до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою ЄСПЛ, необхідно зауважити: якщо в Конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно стурбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об'єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення статті 8 Конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення необхідно розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об'єкт/простір, але і як право на отримання задоволення від користування таким об'єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла потрібно визначити, чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини 1 -5 статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 9 частини 1 , частини 2 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" огорожі є різновидом малих архітектурних форм та елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до пункту 9 частини 1 , частини 2 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 17 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" у сфері благоустрою населених пунктів громадяни зобов'язані утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об'єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з підпунктами г) та е) частини 1 статті 91 ЗК Українивласники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини 1 та 2 статті 103 ЗК УКраїни).

Згідно з частиною 2 , пунктом б) частини 3 статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що твердження землевпорядної комісії Лугівської сільської ради про перевищення висоти огорожі встановленого ДБН розміру, та висновок експерта в частині вказівки на порушення будівельних норм ДБН 360-92* та СН 441-72* не заслуговують на увагу, оскільки зазначені будівельні норми були вказівками з проєктування огороджень майданчиків і дільниць підприємств, будівель і споруд та жодним чином не стосуються встановлення огорож між сусідніми домоволодіннями у сільській місцевості.

Верховний Суд не погоджується з цими висновками з огляду на таке.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач посилався на те, що, встановивши огорожу на межі земельних ділянок сторін, відповідачі порушили його права, що призвело до затінення земельної ділянки позивача, погіршення провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин, порушення інсоляційного режиму земельної ділянки позивача, частини житлового будинку і літньої кухні. Просив зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні належними йому житловим будинком, літньою кухнею та земельною ділянкою шляхом демонтування встановленої ними по межі земельних ділянок 40 м огорожі з суцільних профільних металевих листів, закріплених на 19 металевих стовпах.

Відповідно до листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24 квітня 2015 року № 40-203-19/3733 планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будівель та споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд. Також враховуються містобудівні та планувальні вимоги, обмеження щодо гранично допустимої висоти будинків, мінімально допустимої відстані від об'єктів, які проектуються, до меж земельної ділянки, існуючих будівель, споруд та огорожі. Встановлення огорожі на межі між сусідніми землекористувачами регламентується ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Відповідно до абзацу другого пункту 3.19* ДБН 360-92* поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови залежно від розміру ділянок, умов інженерного обладнання, інсоляції будинків та територій, інших нормативних вимог, регіональних традицій.

Крім того, згідно з будівельними нормами СН 441-72* "Вказівки з проектування огорожі майданчиків і ділянок підприємств, будівель і споруд", які були чинними на час встановлення спірної огорожі, висота огорожі має бути не більше 2,0 м.

Суди встановили, що сторони живуть у селі, їхні садиби є суміжними, відповідачі встановили на межі земельної ділянки між своїм господарством та господарством позивача 40 метрову огорожу з металопрофілю, висота якої становить 2,15-2,45 м.

Будівництво літньої кухні позивача здійснено з відхиленням від виданої проєктної документації на забудову земельної ділянки.

Суди виходили з того, що чинними в Україні державними будівельними нормами, у тому числі і ДБН 360-92* та СН 441-72*, вимоги щодо висоти огорожі між сусідніми домоволодіннями та її щільності не регламентовано.

Водночас відповідно до пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" дозволено проєктувати огородження як окремих ділянок, так і всієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Верховний Суд зазначає, що присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати (пункт 6.1.34 ДБН України Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій"). Висоту огорожі необхідно встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях.

Суди дійшли помилкового висновку, що у власників земельних ділянок є свобода вибору огорожі, і що законодавчо не обмежуються її прозорість і висота, оскільки такі ділянки є приватною власністю і законодавчо неможливо обмежити власників у їх використанні.

З посиланням на статтю 81 ЦПК України суди зазначили, що позивач не надав доказів того, що огорожа з огляду на її висоту, створює позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, житловим будинком, господарськими спорудами та літньою кухнею через її непрозорість, що погіршує провітрювання та перешкоджає нормальному розвитку рослин.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Згідно з матеріалами справи 06 березня 2016 року комісія з питань земельних відносин Лугівської сільської ради рекомендувала ОСОБА_2 привести огорожу у стан згідно з державними будівельними нормами БН-441-72*.

Відповідно до акта узгоджувальної комісії від 19 травня 2016 року щодо суміжного землекористування між сусідами ОСОБА_2 рішення комісії з питань земельних відносин не виконав. У квітні 2017 року відповідачі добудували раніше встановлену огорожу, продовживши її загальну довжину до 40 м. Внаслідок цього спричинено ще гірший вплив на житловий будинок, літню кухню та земельну ділянку позивача. Встановлення огорожі на межі між сусідніми землекористувачами регламентоване ДБН 360-91, згідно з якими розташування і орієнтація житлових та громадських будинків повинні здійснюватися з урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції та норм освітленості як в будинках, що будуються, так і в сусідніх житлових будинках.

Отже, факт поганого впливу на житловий будинок, літню кухню та земельну ділянку позивача встановлений актом узгоджувальної комісії від 19 травня 2016 року.

Крім того, відповідно до висновку експерта судової будівельної та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2018 року № 54 огорожа, що встановлена на межі між земельними ділянками позивача та відповідачів, висота якої становить 2,15-2,45 м. п, не відповідає вимогам пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" та СН 441-72* "Указания по проектированию ограждений площадок и участков предприятий, зданий и сооружений", що стосується висоти огорожі, яка повинна становити не більше 2,0 м.

У зв'язку із цими доведеним є затінення земельної ділянки позивача, погіршення провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин, порушення інсоляційного режиму земельної ділянки позивача, частини житлового будинку і літньої кухні внаслідок встановлення відповідачем огорожі з метало-профілю, Верховний Суд вважає, що відповідачі такими діями порушили правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, що гарантуються статтею 41 Конституції України та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди дійшли помилкових висновків, що літня кухня належить до господарських споруд, і нормативними документами в галузі будівництва не передбачено вимог стосовно забезпечення її інсоляції, проте встановлення огорожі суперечить вимогам ДБН з інсоляції житлового будинку позивача з урахуванням розташування вікон стосовно огорожі.

Згідно з частинами 1 , 4 , 7 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Європейський суд з прав людини вказав, що якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (Apanasewichпроти Польщі, пункт 98), вони можуть перешкоджати мирному користуванню житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (Martinezпроти Іспанії, пункт 42 і 51).

Суди встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють відносини власності та визначають правила добросусідства.

З огляду на встановлені обставини справи та зазначені вище норми матеріального права Верховний Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, проте із зобов'язанням ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні належними йому житловим будинком, літньою кухнею та земельною ділянкою не шляхом демонтування встановленої ними на межі земельних ділянок 40 м огорожі із суцільних профільних металевих листів, закріплених на 19 металевих стовпах, а шляхом приведення висоти огорожі у відповідність із встановленими нормами - пунктом 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій", що забезпечить поноволення порушеного права позивача, а відповідачам надасть можливість самостійно вирішити, у який спосіб привести висоту огорожі у відповідність із вимогами законодавства.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви у сумі 640,00 грн, за подання апеляційної скарги - 960,00 грн та за подання касаційної скарги - 1 280,00 грн з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 880,00 грн, з кожного по 1 440,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні належними йому житловим будинком, літньою кухнею та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення висоти огорожі у відповідність із встановленими нормами, а саме з пунктом 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій".

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2
880,00 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн 00 коп, з кожного по 1 440 (одній тисячі чотириста сорок) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко