Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2018 року у справі №336/7156/16ц

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 336/7156/16-ц

провадження № 61-45267св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ»,

треті особи: територіальна громада в особі Запорізької міської ради, п`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шевченківького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року в складі судді Щасливої О. В. і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 10 червня 1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (далі - ПАТ «Мотор Січ»), і ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що в зазначеній квартирі на момент укладення оспорюваного правочину були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_6 , смерть якого відбулася ІНФОРМАЦІЯ_1, дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , донька ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , неповнолітня дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Продаж спірної квартири відбувався відповідно до Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання, ремонт, яке передбачало надання письмової згоди членів сім`ї наймача житла, які проживають разом з ним, на придбання наймачем цього житла.

Однак, жоден з членів сім`ї, які проживали разом з ОСОБА_6 , такої згоди не давав, що підтверджує, зокрема, той факт, що ОСОБА_2 у той період не знаходилася в м. Запоріжжі, працюючи в районі Крайньої Півночі. Її право на користування житлом зберігалося за нею на підставі охоронного свідоцтва від 20 грудня 1991 року, що діяло до 06 листопада 1994 року. З матір`ю протягом дії охоронного свідоцтва знаходилася її неповнолітня дочка - ОСОБА_1 .

Оскільки договір купівлі-продажу між Запорізьким підприємством «Мотор Січ» і ОСОБА_6 не відповідає закону про необхідність згоди членів сім`ї наймача на набуття ним у власність квартири, а також порушує право неповнолітньої особи, якою на час вчинення правочину була ОСОБА_1 , на право користування житлом, цей договір є недійсним відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), що діяв на момент його укладення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений з дотриманням вимог законодавства, що діяло на момент укладення спірного договору. Права позивачів не були порушені укладенням оспорюваного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наймач житла ОСОБА_6 набув право власності на спірну квартиру не в порядку її приватизації, а відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 02 грудня 1988 року № 1400«Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду» та Положення про продаж громадянам в власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого Радою Міністрів Української РСР і Української республіканською радою професійних спілок від 19 травня 1989 року №142. Цей правочин не вплинув на житлові права позивачів і не позбавив їх можливості придбати інше житло у власність в порядку приватизації, не призвів до втрати ними права користування житлом.

Дозвіл адміністрації підприємства «Мотор-Січ» на продаж квартири ОСОБА_6 викладений у наказі від 24 червня 1992 року №317, свідчить про те, що на час прийняття адміністрацією вказаного рішення остання була обізнана зі складом сім`ї наймача. Відсутність письмової згоди повнолітніх членів сім`ї наймача на придбання спірної квартири у власність унеможливлювала прийняття адміністрацією відповідного рішення. Цей наказ адміністрації підприємства позивачі не оскаржували, доказів його неправомірності суду не надавали.

Та обставина, що в архіві підприємства і в нотаріальному архіві не збереглися документи, на підставі яких вчинено оспорюваний правочин, не свідчить про порушення адміністрацією підприємства і державним нотаріусом Положення від 19 травня 1989 року №142.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу вчинено без згоди органів опіки і піклування, чим порушені права ОСОБА_1 , яка на час укладення правочину була неповнолітньою, є безпідставними. Набуття наймачем ОСОБА_6 житла у власність не є відчуженням житла і не призвело до звуження житлових прав його неповнолітньої онуки. Остання не була учасником спірного правочину, її дід набував житло у власність, а не відчужував його, а тому і згода органів опіки і піклування на вчинення правочину наймачем квартири за діючим на той час законодавством не передбачалася.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є також неспроможними, оскільки вказані порушення не призвели до неправильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивачів у суді першої інстанції здійснював ОСОБА_12 на підставі довіреностей від 05 жовтня 2015 року, 25 січня 2017 року та 31 січня 2017 року. Позивачі особисто участі в жодному судовому засіданні не приймали, їх інтереси представляв ОСОБА_12 . В судовому засіданні, яке відбувалося 11 травня 2018 року, судом першої інстанції в присутності представника позивачів досліджені всі докази і перед проведенням дебатів за клопотанням представника ОСОБА_12 у справі оголошено перерву до 18 травня 2018 року для підготовки до дебатів.

У судове засідання, призначене на 18 травня 2018 року, представник позивачів ОСОБА_12 не з`явився, натомість позивачі направили суду клопотання про відкладення судового розгляду справи, пославшись на поважність причин своєї відсутності і надавши відповідні докази. Зважаючи на те, що справа тривалий час перебувала в проваджені суду першої інстанції, позивачі жодного разу участі в розгляді справи не приймали, дослідження фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів відбулося в судовому засіданні 11 травня 2018 року за участю представника позивачів, по справі була оголошена перерва на один тиждень на прохання останнього для підготовки до судових дебатів, проте на дебати представник не з`явився і причини своєї неявки суду не повідомив, за вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість закінчення судового розгляду та перейшов до дебатів і ухвалив рішення.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16, яка є обов`язковою для всіх суб`єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що дії позивачів і їх представника були спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду цієї справи з метою унеможливити вирішення іншого спору між спадкоємцями про поділ спірної квартири як спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року, просили їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушував норми цивільного процесуального права щодо призначення, проведення та закриття підготовчого провадження.

Позивачі не повідомлялися про розгляд справи 18 травня 2018 року. ОСОБА_2 18 травня 2018 року через канцелярію звернулася до суду з обґрунтованим клопотанням про відкладення розгляду справи з поважних причин. ОСОБА_1 через канцелярію суду також подавала клопотання про відкладення розгляду справи. Проте ці клопотання не були вирішені, а у протоколі судового засідання від 18 травня 2018 року зазначено, що суд не з`ясовував питання повідомлення позивачів про судове засідання. Також у протоколі не зазначено про надходження клопотань від позивачів про відкладення розгляду справи.

Електронна версія рішення розміщена судом у відповідному реєстрі майже через 40 днів. Копія повного тексту рішення 18 травня 2018 року була направлена сторонам 25 червня 2018 року. У тексті рішення допущені помилки в по батькові ОСОБА_2 .

В апеляційному суді заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи та направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення поданих заяв про виправлення помилок, про роз`яснення рішення, про розгляд зауважень на протокол судового засідання від 18 травня 2018 року. Апеляційний суд неправомірно відмовив у задоволенні цього клопотання.

Суди попередніх інстанцій неправомірно в оскаржуваних судових рішеннях послалися на показання ОСОБА_13 , яку допитано як свідка. Зазначена особа була представником ОСОБА_4 . Проте обставини надання згоди іншими особами, які проживали в спірній квартирі, могли бути підтверджені не показаннями свідків, а лише письмовими доказами. Цим суди порушили абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України. ОСОБА_13 , наполягаючи на наданні всіма членами сім`ї згоди на укладення договору, доказів цьому не надала.

Орган опіки та піклування не давав згоду на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, хоча він стосувався інтересів неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .

Відсутня належним чином завірена копія або оригінал довіреності, виданої начальнику ЖКО Коліснику Є. Я. на вчинення оспорюваного правочину.

Відсутні докази знищення зазначених документів.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПАТ «Мотор Січ» зареєстровано 25 травня 1994 року, засновником його є Фонд державного майна України. Статус зазначеної юридичної особи затверджений 19 травня 1994 року.

Підтвердженням того, що на 1992 року відомчий житловий фонд Запорізького підприємства «Мотор Січ» (далі - ЗП «Мотор Січ») належав до державної власності є те, що зазначена юридична особа була заснована шляхом перетворення державного підприємства «Мотор Січ» згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України 31 березня 1994 року № 216-р і наказом Фонду державного майна України від 04 травня 1994 року № 28-АТ.

Відомчий житловий фонд на 19 червня 1992 року та на 10 липня 1992 року ЗП «Мотор Січ» належав до основних засобів виробництва, які обліковувалися у складі необоротних активів (будинків, споруд) та перебував в оперативному управлінні підприємства, проте належав державі.

Оспорюваний договір купівлі-продажу державного майна суперечив законодавству, оскільки ним змінено державну форум власності на приватну під час дії мораторію на такі правочини, запроваджений Постановою Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності УРСР» від 29 листопада 1990 року № 506, Указом Президії Верховної Ради «Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30 серпня 1991 року, Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України». Нормативно-правові акти, що передбачали продаж спірної квартири, є нижчими за юридичну силу наведених нормативно-правових актів, які містили заборону на продаж державного майна.

Оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений неуповноваженою ЗП «Мотор Січ» особою.

На час вчинення оспорюваного правочину частини третя і четверта статті 92 ЦК України не діяли.

Твердження позивачів про те, що ними не надавалася згода на придбання квартири ОСОБА_6 не спростовано доказами з боку відповідача. Доказів надання такої згоди немає.

Позивачі вважають незаконною купівлю квартири одноособово ОСОБА_6 .

Цей правочин був укладений без згоди органу опіки та піклування, що порушує статтю 71, частину другу статті 32, статтю 224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки неповнолітні діти були позбавлені можливості отримати в особисту приватну власність житло.

ОСОБА_2 надала докази того, що вчиняла дії щодо збереження своїх прав і прав своєї дитини на житло, отримавши охоронне свідоцтво на спірну квартиру на період з 1985 по 1994 роки, що було здане ЖКО ДП «Мотор Січ» для відома та зберігання як документ суворої звітності.

Позовна давність до відповідних вимог не застосовується, оскільки статті 48-50 ЦК Української РСР відносили ці правочини до нікчемних.

Договором купівлі-продажу порушені права позивачів, оскільки квартира стала власністю ОСОБА_6 , а позивачі стали користувачами чужої квартири внаслідок укладення договору купівлі-продажу.

Те, що на час розгляду справи у ОСОБА_1 є інше житло, не має значення, оскільки це житло є службовим і перебуває в тимчасовому користуванні.

Позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ПАТ «Мотор Січ» через представника Фофанова Я . Л . надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що оспорений позивачами договір купівлі-продажу квартири укладений правомірно. Нотаріус виконав усі необхідні дії для його посвідчення.

ОСОБА_6 після укладення договору купівлі-продажу набув на законних підставах право власності на квартиру.

На момент укладення оспорюваного позивачами договору купівлі-продажу Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не діяв.

Суди дійшли правильного висновку про те, що укладення спірного договору не вплинуло на права позивачів. Позивачі не були позбавлені права користування цією квартирою внаслідок укладення оспорюваного договору, що змінив права лише покупця, який став власником квартири.

Питання між сторонами як спадкоємцями померлого власника мають вирішуватися у справі № 336/6895/15-ц.

Факт надання броні ОСОБА_2 не зменшував право користування спірною квартиро.

ОСОБА_13 як свідок підтвердила в судовому засіданні, що ОСОБА_2 була підписана згода на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Права позивачів оспорюваним договором купівлі-продажу не були порушені, а відповідний договір укладений з дотриманням чинного на 1992 рік законодавством.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_8 був наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 39,03 кв. м, наймодавцем якої було ЗП «Мотор Січ».

Наказом Генерального директора ЗП «Мотор Січ» від 24 червня 1992 року № 317 «Про продаж квартир громадян в особисту власність» затверджено акт оціночної комісії для продажу зазначеної квартири за ціною 6 871 крб, і вирішено продати квартиру наймачу ОСОБА_6 .

Відповідно до витягу із домової книги про склад сім`ї у спірній квартирі постійно зареєстровані і проживали ОСОБА_6 - наймач, ОСОБА_7 - його дружина, діти наймача: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , онука ОСОБА_1 , а також тимчасово невістка ОСОБА_13 (дружина ОСОБА_8 ).

10 липня 1992 року між ЗП «Мотор Січ», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Мотор Січ», в особі начальника житлово-комунального відділу Колесника Є. Я. та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений державним нотаріусом п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Нарохою О. В.

Власник квартири ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх син ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Між спадкоємцями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виник спір з приводу поділу спадкового майна, до складу якого увійшла спірна квартира.

На час вирішення спору в суді першої інстанції постійним зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_2 , в якій вона зареєстрована 30 грудня 1999 року, позивача ОСОБА_1 - квартира АДРЕСА_3 , в якій вона зареєстрована з 20 лютого 2008 року.

Станом на липень 1992 року ОСОБА_2 працювала в районі Крайньої Півночі, проте зберігала за собою право користування спірною квартирою відповідно до охоронного свідоцтва від 09 січня 1992 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги, що стосуються вчинення судом підготовчих дій, не містять обґрунтування їх впливу на законність рішення суду.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачі не повідомлялися про судове засідання, призначене на 18 травня 2020 року, є необґрунтованими.

ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_12 на представництво своїх інтересів у суді нотаріально посвідченою довіреністю від 05 жовтня 2015 року строком на 3 роки.

ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_12 на представництво своїх інтересів у суді довіреністю від 22 квітня 2018 року строком до 31 грудня 2018 року.

ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_12 на представництво своїх інтересів у суді нотаріально посвідченою довіреністю від 31 січня 2017 року строком на 3 роки.

У судовому засіданні 11 травня 2018 року брав участь представник позивачів ОСОБА_12 , за клопотанням якого суд оголосив перерву до 15 год. 15 хвил. 18 травня 2018 року для підготовки до дебатів, що підтверджується протоколом судового засідання.

У матеріалах справи наявна розписка про отримання ОСОБА_12 11 травня 2018 року повідомлення про судове засідання, призначене на 18 травня 2018 року.

Отже, доводи позивачів про відсутність повідомлення їх про судове засідання спростовуються матеріалами справи.

Заяви, подані через канцелярію суду позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 18 травня 2018 року, підтверджують їх обізнаність про судове засідання, призначене на 18 травня 2018 року.

Посилання позивачів на неправомірний розгляд справи 18 травня 2018 року з огляду на те, що суд був зобов`язаний відкласти розгляд справи за заявами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 суперечать частині другій статті 223 ЦПК України, що передбачає відкладення розгляду справи в судовому засіданні лише в межах встановленого цим Кодексом строку.

Доводи касаційної скарги про неправомірну відмову апеляційним судом у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення поданих заяв про виправлення помилок, про роз`яснення рішення, про розгляд зауважень на протокол судового засідання від 18 травня 2018 року не ґрунтуються на нормах процесуального права та не впливають на законність оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Посилання позивачів у касаційній скарзі на недопустимість показань свідка ОСОБА_13 у цій справі з огляду на порушення абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України, а також статті 71, частини другої статті 32, статті 224 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені норми цивільного права не можуть бути застосовані для правової оцінки дій, що мали місце в 1992 році на час прийняття ЗП «Мотор Січ» рішення про продаж спірної квартири та укладення договору купівлі-продажу, тобто до набрання чинності ЦК України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Доводи касаційної скарги про те, що укладений правочин суперечить нормативній забороні продажу державного майна, є необґрунтованими.

На момент укладення вказаного договору купівлі-продажу було чинним Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19 травня 1989 року(далі - Положення), норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначене Положення втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У пункті 9 цього Положення передбачалось, що громадянин, який бажає придбати в власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об`єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім`ї, які проживають разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописку.

Відповідно до статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Позивачі не є особами, які уповноважені на захист інтересів держави.

Статтею 48 ЦК УРСР 1963 рокупередбачалось, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що права позивачів не були порушені оспорюваним ним договором з огляду на те, що внаслідок цього правочину вони не втратили право користування, яке мали до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Також позивачами не доведено, що ними чи їх представниками вчинялися дії, спрямовані на отримання спірної квартири у власність за час проживання в ній.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржниками вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження, з приводу чого судом докладно викладено мотиви в оскаржуваній постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої і апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 178, 183, 395, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов