Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 331/5291/19

провадження № 61-17335св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Запорізький Академічний ліцей Запорізької міської ради Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2020 року у складі судді Гнатик Г. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Онищенка Е.

А., та касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Нінчук-Худяковою Оленою Миколаївною, на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2020 року у складі судді Гнатик Г. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізького Академічного ліцею Запорізької міської ради Запорізької області (далі - Запорізький Академічний ліцей) про визнання недійсним та скасування наказів про відсторонення від занять учнів, які не щеплені за віком.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що її дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 вересня 2018 року навчається у Запорізькому Академічному ліцеї.

Згідно з наказом відповідача від 02 вересня 2019 року № 218р ОСОБА_2 тимчасово (на період з 03 вересня 2019 року до 10 вересня 2019 року) заборонено відвідування навчального закладу до надання довідки про проведення щеплення або висновку ЛКК про можливість дитини відвідувати навчальний заклад.

Відповідно до наказу відповідача від 10 вересня 2019 року № 252р ОСОБА_2 відсторонено від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти.

Зазначала, що вказані накази відповідача є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки чинним законодавством, в тому числі і Законами України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", не визначений механізм відсторонення учня від освітнього процесу у разі непроходження вакцинації.

У посадовій інструкції директора Запорізького Академічного ліцею прямо не встановлено функції з відсторонення.

Крім того, у її дитини після обов'язкового щеплення, яке проводилось раніше, виникали алергічні реакції, нервові розлади, тому батьки дитини згоди на щеплення дитини не давали. Медична документація залишена за попереднім місцем постійного проживання на тимчасово непідконтрольній території. Відмова від щеплення дитини ґрунтується на праві батьків здійснювати захист інтересів дитини.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати наказ директора Запорізького Академічного ліцею від 02 вересня 2019 року № 218р про тимчасову заборону ОСОБА_2 відвідувати заклад освіти; визнати недійсним та скасувати наказ директора Запорізького Академічного ліцею від 10 вересня 2019 року № 252р про відсторонення від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_2, яка не має профілактичних щеплень, від занять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 та її адвокат Нінчук-Худякова О. М. подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про скасування наказів директора Запорізького Академічного ліцею, не врахували, що право на доступну та якісну повну загальну середню освіту є обов'язковим та гарантується Конституцією України, а тому оспорюваними наказами порушено конституційне право дитини на освіту.

При цьому чинним законодавством не надано право керівнику закладу загальної середньої освіти відсторонювати учнів від занять, у тому числі й згідно з положеннями статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а тому видання директором Запорізького Академічного ліцею наказів про відсторонення дитини від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти є незаконним.

Вказувала на те, що вона надала суду підтвердження проведення дитині щеплення БЦЖ. Щодо інших щеплень, передбачених календарем щеплень, вона не мала можливості надати документи, оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою, а медична документація залишилась в ЦПМСД м. Донецька, що знаходиться на непідконтрольній Україні території, а саме у смт Старомихайлівка Мар'їнського району Донецької області.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), оскільки фактичні обставини у справі № 682/1692/17 та у цій справі є різними.

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана адвокатом Нінчук-Худяковою О. М., мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував, що позивач у 2018 році обрала форму здобуття освіти при написанні заяви про зарахування дитини до Запорізького Академічного ліцею та надала документи, вичерпний перелік яких передбачено пунктом 4 розділу 1 Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2018 року № 367, а саме: заяву про зарахування, копію свідоцтва про народження, особову справу, довідку про стан здоров'я встановленої форми № 086/о/1.

При цьому надання додаткових довідок чинним законодавством України не передбачено, а тому вимога відповідача надати довідку про щеплення є неправомірною.

Суд помилково визнав допустимим доказом довідку форми № 026/о, не врахував, що форма первинної облікової документації № 026/0 "Медична карта дитини (для дошкільного та загальноосвітнього навчальних закладів)" та Інструкція щодо її заповнення втратили чинність на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26 січня 2018 року № 157, тобто ще до виникнення спірних правовідносин.

Факт відмови від щеплень має оформлюватись за формою № 063-2/о відповідно до пункту 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595.

За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що дитина позивача не щеплена взагалі.

При цьому суди не врахували інформацію, яка міститься в інформованій згоді (форма № 063-2/0), згідно з якою згоду на проведення щеплень не було надано у зв'язку із тим, що позивачу не надано інформацію про процедуру щеплення.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено заборони відвідування закладів освіти учням без щеплень.

Суди не врахували, що заклад середньої освіти не відноситься до дитячих закладів, а тому неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", якою встановлено заборону відвідування дітьми, які не отримали щеплення згідно з календарем щеплень, лише дитячих закладів.

Посилаючись на положення Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 листопада 2002 року № 434, суди не врахували, що вказане положення не пройшло реєстрацію в Міністерстві юстиції України та не може встановлювати правові норми.

Також суди не дотримались балансу приватних та суспільних інтересів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Нінчук-Худяковою О. М., залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Нінчук-Худяковою О. М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 навчається у Запорізькому Академічному ліцеї у 4-Б класі.

Листами адміністрації Запорізького Академічного ліцею від 06 березня 2019 року № 097 та від 02 вересня 2019 року № 213, адміністрація ліцею попереджала ОСОБА_1 про можливе відсторонення її дитини ОСОБА_2 від занять у зв'язку із відсутністю щеплень з КПК, ОПВ, реакції Манту та повідомила про необхідність звернутись до ЛКК для отримання висновку, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. Одночасно запропоновано інші форми здобуття освіти відповідно до статті 9 Закону України "Про освіту".

Згідно з наказом відповідача від 02 вересня 2019 року № 218р ОСОБА_2 тимчасово (на період проходження вакцинації або ЛКК) заборонено відвідування навчального закладу у період з 03 вересня 2019 року до 10 вересня 2019 року. Наказано допустити учня до занять при наявності відповідної довідки про проведення щеплення або висновку ЛКК про можливість дитини відвідувати навчальний заклад.

Відповідно до наказу відповідача від 10 вересня 2019 року № 252р ОСОБА_2 відсторонено від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти з 11 вересня 2019 року до надання довідки про проведення щеплення або висновку ЛКК.

Запропоновано батькам ОСОБА_2 інші форми здобуття освіти згідно зі статтею 9 Закону України "Про освіту".

З вищезазначеними наказами ОСОБА_1 була ознайомлена.

Також установлено, що ОСОБА_1 відмовилася від щеплень та проведення ревакцинації та біопроб дитини, у зв'язку із можливими ускладненнями після щеплення.

У медичній картці дитини форми № 026/о відсутні відомості про щеплення, зі слів матері, дитина щеплена від БЦЖ.

13 лютого 2020 року позивач звернулась до директора Академічного Запорізького ліцею із заявою про тимчасове (на час вирішення правомірності відсторонення дитини від занять у судовому порядку) переведення її дочки ОСОБА_2 на індивідуальну форму здобуття освіти (екстернат).

Наказом директора ліцею від 13 лютого 2020 року № 009-у ОСОБА_2 переведено на індивідуальне навчання у формі екстернату.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про освіту" кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про освіту" особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна.

Згідно зі статтею 53 Закону України "Про освіту" здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці, а також зобов'язані відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров'я, здоров'я оточуючих, довкілля. Здобувачі освіти зобов'язані поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм, відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров'я, здоров'я оточуючих, довкілля.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.

Зважаючи на це, завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на освіту та інтересами інших дітей.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки несуть відповідальність за стан здоров'я дитини, її фізичний розвиток.

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров'я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

Згідно з положеннями частини 6 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про проведення щеплень дітям у віці до п'ятнадцяти років приймають їх батьки або інші законні представники. Закон дає право батькам відмовитися від проведення обов'язкових щеплень дитині.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір'ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі у шкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров'я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33,36 рішення у справі "Соломахін проти України" від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши заборону відвідувати навчальний заклад дитиною, яка не має профілактичних щеплень, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і самої нещепленої дитини.

Отже, право дитини позивача на освіту у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не дотрималась календаря обов'язкових щеплень і відмовилась від щеплення дитини.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18).

При цьому право дитини на здобуття освіти не порушене, оскільки для дітей, які не можуть відвідувати заклад освіти за відсутності щеплень, встановлені альтернативні способи отримання освіти та продовження навчання в тому числі в навчальному закладі.

Питання відвідування загальноосвітнього навчального закладу такими дітьми вирішується індивідуально за рішенням лікарсько-консультативної комісії відповідного закладу охорони здоров'я.

Згідно з пунктом 4 розділу 2 Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 листопада 2002 року № 434, питання відвідування загальноосвітнього навчального закладу дітьми, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, вирішується індивідуально за рішенням лікарсько-консультативної комісії з залученням епідеміолога територіальної санепідемстанції згідно з розділом III статті 15 вимог Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Отже, вирішення питання можливості дитини, яка не має щеплень, відвідувати навчальний заклад покладається фактично на заклади охорони здоров'я.

У справі, яка переглядається, установлено, що мати неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовилась від щеплень та не зверталась до лікарсько-консультативної комісії для отримання висновку, згідно з яким дитина, яка не має щеплень, може відвідувати навчальний заклад.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про освіту" суб'єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної статті 15 вимог Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про освіту" керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Згідно з пунктом 5.2 статуту Запорізького Академічного ліцею директор ліцею забезпечує дотримання вимог законодавства щодо охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, безпеки життєдіяльності та охорони праці.

Пунктом 3.1 посадової інструкції директора Запорізького Академічного ліцею передбачено, що директор має право в межах своєї компетенції видавати накази.

Відповідно до пункту 4.1 посадової інструкції директора Запорізького Академічного ліцею директор ліцею несе відповідальність за життя та здоров'я учнів і працівників ліцею, а за невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку школи, інших локальних нормативних документів, законних розпоряджень органів управління освітою, посадових обов'язків, в тому числі за невикористання наданих прав, директор несе дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством; за порушення правил пожежної безпеки, охорони праці, санітарно-гігієнічних правил організації навчально-виховного процесу директор школи притягується до адміністративної відповідальності в порядку і у випадках, передбачених адміністративним законодавством; за завдані школі чи учасникам освітнього процесу у зв'язку з виконанням (невиконанням) своїх посадових обов'язків збитки директор несе матеріальну відповідальність в порядку і в межах, встановлених трудовим і/чи цивільним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_2, яка не має профілактичних щеплень, від занять.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що керівник навчального закладу не мав повноважень відстороняти дитину від занять.

Установивши відсутність в діях відповідача порушення права ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на освіту, передбаченого приписами статті 53 Конституції України, статті 3 Закону України "Про освіту", оскільки тимчасово відсторонюючи дитину від занять у навчальному закладі, відповідач діяв в межах чинного законодавства України, при цьому, враховуючи те, що позивачу роз'яснено право обрати альтернативну форму отримання загальної середньої освіти, що передбачено статтею 9 Закону України "Про освіту", яке реалізоване позивачем шляхом переведення дитини на екстернатну форму навчання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказів про відсторонення від занять учнів, які не щеплені за віком.

Доводи касаційних скарг про те, що оспорюваними наказами відповідача порушено конституційне право дитини на освіту, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян.

Колегія судів зазначає, що норма статі 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" покликана захистити здоров'я та життя дітей у зв'язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування дітей, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров'я не лише учнів, а й членів їхніх сімей та працівників закладів освіти, тобто дитина, яка не отримала щеплення, не лише стає потенційно небезпечною для оточення, а й сама піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення.

З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1, поданої адвокатом Нінчук-Худяковою О. М., щодо неправильного застосування судами статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", колегія суддів виходить із такого.

Так, заявник посилається на те, що статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлено заборону відвідування дітьми, які не отримали щеплень згідно з календарем щеплень, лише дитячих закладів, а Запорізькій Академічний ліцей є закладом загальної освіти та до дитячих закладів не віднесений.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров'я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

Відповідно до системного аналізу даної норми, поняття "дитячий заклад" є узагальнюючим і включає в себе виховний, навчальний та оздоровчий заклади.

Отже, положеннями статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що дітям, які не були вакциновані відповідно до національного календаря щеплень, забороняється відвідувати навчальні заклади.

Пунктом 1 Статуту Запорізького Академічного ліцею передбачено, що Запорізький Академічний ліцей - це загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів із поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття базової та повної загальної середньої освіти.

За таких обставин посилання у касаційній скарзі на те, що положення статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" не регулюють спірні правовідносини, є безпідставними та зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Нінчук-Худяковою Оленою Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець