Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.02.2022 року у справі №344/22425/19

Постанова

Іменем України

21 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 344/22425/19-ц

провадження № 61-12979св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - приватне підприємство «Вансервісбуд»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуприватного підприємства «Вансервісбуд» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року приватне підприємство «Вансервісбуд» (далі - ПП «Вансервісбуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 28 лютого 2017 року між товариством з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» (далі - ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд») як продавцем, та відповідачем ОСОБА_3 як покупцем, був укладений договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язалася оплатити визначену договором вартість квартири і прийняти її в порядку та у строки, визначені цим договором. В пункті 2.1 договору сторони погодили, що вартість квартири складає 692 100 грн. Крім того, в пункті 4.1 договору відповідач зобов`язалась сплатити гарантійний внесок в розмірі 692 100 грн до 30 квітня 2017 року.

31 травня 2017 року за відповідачем здійснено реєстрацію права власності на вищевказану квартиру. При цьому, відповідач не здійснила оплату за квартиру, чим грубо порушила умови договору.

23 вересня 2019 року між ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд» укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого до ПП «Вансервісбуд» перейшло право вимоги за договором № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року в розмірі 910 154,16 грн, з яких: 692 100 грн - заборгованість за договором, 55 064,61 грн - 3% річних, 162 989,55 грн - інфляційні втрати, а також судові витрати у справі.

01 липня 2020 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов до ПП «Вансервісбуд» та ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», у якому просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладений між ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд».

На обґрунтування позову зазначала, що 28 лютого 2017 року між нею та ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» дійсно був укладений договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати їй у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною вартістю 692 100 грн, а вона зобов`язалася оплатити вартість квартири і прийняти її в порядку та строки, визначені договором.

На виконання умов договору 29 травня 2017 року був оформлений акт прийому-передачі квартири, відповідно до якого ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» з 05 квітня 2017 року передало їй, а вона прийняла вищевказану квартиру. В акті також зазначено, що гарантійний внесок в сумі 692 100 грн зараховано як оплату за дану квартиру. Передача їй квартири згідно з актом прийому-передачі квартири від 29 травня 2017 року та оплата нею гарантійного внеску в розмірі 692 100 грн є фактом виконання пунктів 1.1, 1.4 договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року, а відтак зобов`язання за даним договором є припиненими в силу положень статті 599 ЦК України.

Таким чином, вважала, що оспорюваним договором відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року оформлено відступлення права вимоги за неіснуючим (припиненим) зобов`язанням. Крім того, в пункті 8.14 договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року, встановлено заборону на передачу сторонами прав та обов`язків за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони. Оскільки ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» передало право вимоги по цьому договору без її письмової згоди та відома, то такий договір суперечить положенням статей 514 516 ЦК України, що відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2021 року позов ПП «Вансервісбуд» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПП «Вансервісбуд» 891 813,51 грн заборгованості та 13 625,30 грн судових витрат.

У іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 не виконала умови договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року щодо сплати ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» коштів за спірну квартиру, зокрема, нею не надано доказів, які б підтверджували даний факт та спростовували пояснення представника ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» з даного приводу.

Суд першої інстанції вважав, що ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» правомірно уклало договір відступлення права вимоги з ПП «Вансервісбуд», а тому позовні вимоги ПП «Вансервісбуд» про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню на суму 891 813,51 грн.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_5 , то такі задоволенню не підлягають, оскільки в договорі від 28 лютого 2017 року не встановлено однозначну і пряму заборону на заміну кредитора і на обов`язок кредитора погодити з боржником правонаступництво в зобов`язанні, а також не заборонено передавати право вимоги до сторони, яка прострочила виконання свого обов`язку.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ПП «Вансервісбуд» відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладений між ТОВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд».

Стягнуто з ПП «Вансервісбуд» та ТОВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» на користь ОСОБА_5 по 11 110,23 грн з кожного судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_5 , апеляційний суд виходив із того, що між ОСОБА_4 та ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» укладено договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі, у якому пунктом 8.14 визначено, що сторони цього договору не мають права передавати свої права та обов`язки за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони, вважав, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі. Та враховуючи те, що позивач не довів, що договір цесії було укладено зі згоди ОСОБА_5 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладеного між ТОВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд» і як наслідок відмовив у задоволенні первісного позову ПП «Вансервісбуд» про стягнення заборгованості за недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

30 липня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу

ПП «Вансервісбуд» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 24 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/2995/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що 28 лютого 2017 року між ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», як продавцем, та ОСОБА_7 , як покупцем, був укладений договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.1 даного договору продавець зобов`язався передати у власність покупця двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язалася оплатити визначену договором вартість квартири і прийняти її в порядку та у строки, визначені цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 вищевказаного договору сторони дійшли згоди, що вартість одного квадратного метра загальної площі квартири складає 9 000 грн.

Вартість квартири, загальною площею 76,90 квадратних метрів становить 692 100 грн.

Згідно з пунктом 4.1 договору в рахунок належних за даним договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу квартири та своєї платіжної спроможності, покупець зобов`язалася сплатити продавцю гарантійний внесок у розмірі 692 100 грн до 30 квітня 2017 року.

Вказаним пунктом договору також передбачено, що даний договір вступає в силу після поступлення грошей на рахунок продавця в термін і сумі, передбачені частиною першою даного пункту. При неперерахуванні коштів в даний термін і відповідній сумі договір вважається неукладеним і анульовується без додаткового попередження. У випадку перерахування коштів після закінчення даного терміну договір вступає в силу за умови, якщо продавець не заключив аналогічний договір на дану квартиру з іншою юридичною чи фізичною особами.

Пунктами 7.3, 8.1 договору визначено, що після введення житлового будинку в експлуатацію продавець зобов`язується підготувати покупцю всі необхідні документи для оформлення квартири у власність останнього. Покупець отримує право на оформлення квартири у власність при сплаті продавцю платежів на повну кількість квадратних метрів загальної площі квартири згідно умов даного договору.

Також встановлено, що 29 травня 2017 року директором ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» Броніцьким В. М. та ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі квартири, відповідно до якого ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» з 05 квітня 2017 року передало, а ОСОБА_3 з 05 квітня 2017 року прийняла в будинку АДРЕСА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на дев`ятому поверсі, загальною площею 76,90 кв. м вартістю 692 100 грн. В акті зазначено, що гарантійний внесок в сумі 692 100 грн зараховано як оплату за дану квартиру. Акт також підписаний головним бухгалтером ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» Сурковим М. С. (а.с. 66 в т. 1).

31 травня 2017 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищевказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 8 в т. 1).

23 вересня 2019 року між ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд» укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого до ПП «Вансервісбуд» перейшло право вимоги за договором № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року (а.с. 9-11 в т. 1).

На підтвердження вимог первісного позову ПП «Вансервісбуд» надало довідку від 23 грудня 2019 року № б/н, видану ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», за даними якої відповідно до умов договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року, укладеного між ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» і ОСОБА_3 , станом на 23 лютого 2019 року жодних розрахунків або оплат не проводилось (а.с. 12 в т. 1).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 512 Цивільного кодексу України визначає перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, за наведеною правовою нормою, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1).

Оспорюваний за зустрічним позовом договір відступлення права вимоги (цесії) є правочином про передачу вимог первісного кредитора новому кредиторові, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 516 Цивільного кодексу України включає положення, згідно з якими заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.

За умовами пункту 8.14 договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створене в майбутньому від 28 лютого 2017 року сторони цього договору не мають права передавати свої права та обов`язки за даним Договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_5 , апеляційний суд враховуючи те, що між ОСОБА_4 та ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» укладено договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі, у якому пунктом 8.14 визначено, що сторони цього договору не мають права передавати свої права та обов`язки за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони, обґрунтовано вважав, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі та враховуючи те, що позивач не довів, що договір цесії було укладено зі згоди ОСОБА_5 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладеного між ТОВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ПП «Вансервісбуд» і як наслідок відмови у задоволенні первісного позову ПП «Вансервісбуд» про стягнення заборгованості.

Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/2995/17 як на підставу касаційного оскарження, також не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зупинено дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в частині, що не підлягає негайному виконаннюдо закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Вансервісбуд»залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська