Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2020 року у справі №242/61/19

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 242/61/19

провадження № 61-8132 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Сакун Віталій Анатолійович,

відповідачі: ОСОБА_2, Перша селидівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна Віталія Анатолійовича, на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року у складі судді Черкова В. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Першої селидівської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 28 грудня 1994 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.01 вересня 2004 року між ними було складено заповіт подружжя,

про існування якого він дізнався наприкінці 2017 року під час судового розгляду справи № 2-3277-2006 за позовом ОСОБА_2 до нього про визнання права власності на спадщину. У цій справі він заявив зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності в справі про надання додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину. Вказані позовні заяви ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 01 червня

2018 року залишено без розгляду.

Вказував, що під час складення спільного заповіту подружжя його дієздатність ніхто не перевіряв, йому не були зрозумілі зміст та наслідки заповіту, їх ніхто не роз'яснював. Крім того, він має захворювання, пов'язане з розладами пам'яті та неуважністю, що встановлено відповідними медичними закладами, має другу групу інвалідності

та систематично лікується у спеціалізованих закладах охорони здоров'я. Таким чином, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

З урахуванням наведеного, на підставі статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт подружжя, складений ним та ОСОБА_4 01 вересня 2004 року у Першій селидівській державній нотаріальній конторі, вирішити питання розподілу понесених ним судових витрат.

У подальшому позивач просив суд призначити судово-психіатричну експертизу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня

2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при складенні заповіту волевиявлення позивача було вільним, відповідало його внутрішній волі. Текст заповіту набрано на комп'ютері, заповіт прочитано вголос та власноручно підписано у присутності нотаріуса, дієздатність осіб перевірено. Заповіт посвідчений нотаріусом і є чинним.

ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що заповіт подружжя суперечить нормам ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства та не довів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання заповіту недійсним. При цьому за життя дружини позивач не скористався своїм правом відмовитися від спільного заповіту.

Крім того, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи

від 22 жовтня 2019 року № 81, проведеної комунальним закладом охорони здоров'я "Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ",

ОСОБА_1 на даний час виявляє органічний розлад особистості мішаного типу з паранойяльними і афективними включеннями, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. На період складення заповіту ОСОБА_1 страждав органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом особистості, антено-депресивний синдром, проте за психічним станом на момент підписання заповіту 01 вересня 2004 року

міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року

у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката

Сакуна В. А., про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна В. А., залишено без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки міського суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав доказів того,

що він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення оспорюваного правочину. При цьому його дієздатність було перевірено державним нотаріусом.

Крім того, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи

від 22 жовтня 2019 року № 81 ОСОБА_1 за психічним станом на момент підписання заповіту 01 вересня 2004 року міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 адвокат

Сакун В. А., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 28 травня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сакуна В.

А., залишено без руху для усунення її недоліків, а саме: запропоновано уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої

статті 389 ЦПК України та подати до суду касаційної інстанції уточнену редакцію касаційної скарги, а також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 242/61/19

із Селидівського міського суду Донецької області. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не враховано, що відповідач не спростував доводів позивача щодо неможливості усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент складення заповіту подружжя та не надав доказів того, що при складенні заповіту було перевірено дієздатність ОСОБА_1. Також вказує, що зміст заповіту не зачитувався, а його наслідки не роз'яснювалися. При цьому позивача побили у приміщенні Першої селидівської державної нотаріальної контори та змусили підписати заповіт.

Зазначає, що висновок судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня

2019 року № 81 не є належним доказом у справі, так як з висновку експертизи незрозуміло, чи міг ОСОБА_1 керувати своїми діями, тому в судовому засіданні було заявлено клопотання про виклик експерта для того, щоб задати йому питання та з'ясувати, чи "міг" чи "не міг" ОСОБА_1 керувати своїми діями та конкретизувати висновок. При цьому одночасно було подано клопотання для проведення повторної експертизи з тих самих питань та доручити її проведення Дніпропетровській клінічній психіатричній лікарні. Місцевий суд задовольнив клопотання про виклик експерта, але в судове засідання експерт не з'явився, тому повторна експертиза не була призначена. Вказане апеляційний суд не врахував, помилково вважав, що висновок експертизи є зрозумілим й неправомірно відмовив у проведенні повторної судово-психіатричної експертизи, а первинна є неповною й проведена з порушенням правил проведення такої експертизи.

Крім того, судами не враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

Відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1. З грудня 1994 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 3,9,10,11).

01 вересня 2004 року між подружжям, ОСОБА_4 і ОСОБА_1, було складено заповіт, яким все своє майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, з чого б воно не полягало і де б не знаходилось, і взагалі все те, що буде належати на день смерті і на що за законом будуть мати право, заповіли ОСОБА_2.

Вказаний заповіт підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_4, їхні особи встановлено, дієздатність перевірено та посвідчено державним нотаріусом Першої селидівської державної нотаріальної контори (а. с. 51).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2006 року у справі № 2-3277-2006 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину провадження у даній цивільній справі закрито. Визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та

ОСОБА_5, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, за умовами якої:

ОСОБА_1 відмовився від своєї долі спадку після смерті дружини - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, яка складається з долі квартири, розташованої в АДРЕСА_1, за умови, що він зможе проживати та користуватися всією квартирою до моменту своєї смерті та сплачувати всі комунальні платежі по цій квартирі, в якій залишається жити; ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_2, згідна з тим, що квартира АДРЕСА_2 за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Першої селидівської нотаріальної контори 01 вересня 2004 року по реєстру № 2167, переходить у власність ОСОБА_2, після смерті її матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та яка належала померлій на підставі свідоцтва № 7597 про право власності на житло, виданого 14 березня

1995 року Службою приватизації державного житлового фонду

п\о "Селидіввугілля"; Сторони прийшли угоди про те, що грошовий вклад № НОМЕР_1 та компенсаційний вклад до нього № 91551/3932, який зберігається в ощадному банку №5484/019 м. Селидове на ім'я ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище) переходить за спадком у власність ОСОБА_2 після смерті її матері ОСОБА_7 за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Першої селидівської державної нотаріальної контори 01 вересня 2004 року за реєстром №2167, зі всіма процентними нарахуваннями до них; Сторони прийшли до згоди про те, що ОСОБА_1 має право проживати та користуватись квартирою АДРЕСА_2 до дня своєї смерті за умови сплати всіх комунальних платежів по указаній квартирі; Ніяких претензій один до одного не мають (а. с. 6).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2006 року про визнання мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 7-8). Суд виходив із того,

що укладена мирова угода суперечить положенням статті 1243 ЦК України.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 01 червня

2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину залишено без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності в справі про надання додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину залишено без розгляду (а. с. 5).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 03 липня

2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна В. А., про поновлення строку для подання клопотання та призначення судово-психіатричної експертизи задоволено. Призначено у справі судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Слов'янської районної лікарні Донецької області. На вирішення експертизи поставлено наступні питання:
1. Чи має ОСОБА_1 стійкий розлад здоров'я, який дозволяє не усвідомлювати значення своїх дій? 2.

Чи є підстави вважати, що ОСОБА_1 не розумів значення своїх дій повністю або частково,

та не міг ними керувати під час складання заповіту 01 вересня 2004 року (а. с. 74).

Висновком судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня 2019 року № 81, проведеної комунальним закладом охорони здоров'я "Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ", встановлено, що ОСОБА_1 на даний час виявляє органічний розлад особистості мішаного типу з паранойяльними і афективними включеннями, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. На період складання заповіту ОСОБА_1 страждав органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом особистості, антено-депресивний синдром, проте за психічним станом на момент підписання заповіту 01 вересня 2004 року міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 76-81).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна В. А., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною 1 статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Положеннями частини 1 статті1243 ЦК Українизакріплено,

що подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна,

яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (частина четверта статті 1243

ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт,

який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Частиною 1 статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину

не може суперечити Частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Загальні підстави недійсності правочину визнечені статтею 215

ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна

із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність

на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частин першої та другої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється

до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним

за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)

не могла керувати ними.

Зазначене вказує на те, що підставою для визнання правочину недійсним

на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій

і не міг керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку

в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що момент складення заповіту подружжя дуже погано пам'ятає, під час складення заповіту його дієздатність ніхто не перевіряв, йому не були зрозумілі зміст та наслідки заповіту, їх ніхто не роз'яснював. Крім того, він має захворювання, пов'язане з розладами пам'яті та неуважністю, що встановлено відповідними медичними закладами, має другу групу інвалідності

та систематично лікується у спеціалізованих закладах охорони здоров'я,

що є підставою для визнання заповіту недійсним. Про такий заповіт він дізнався лише наприкінці 2017 року.

Висновком судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня 2019 року № 81 встановлено, що ОСОБА_1 у даний час виявляє органічний розлад особистості мішаного типу з паранойяльними і афективними включеннями, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. На період складання заповіту ОСОБА_1 страждав органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом особистості, антено-депресивний синдром, проте за психічним станом у момент підписання заповіту 01 вересня 2004 року міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 76-81).

Відповідно до положень статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Позивач одразу не погодився з наведеним висновком судово-психіатричної експертизи і в судовому засіданні місцевого суду 19 грудня 2019 року представник позивача заявив клопотання про виклик в судове засідання експерта-психіатра для уточнення деяких питань і можливого у подальшому заявлення клопотання про призначення повторної відповідної експертизи.

Відповідно до частини 2 статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19 грудня

2019 року таке клопотання було задоволено (а. с. 89). Суд виходив із того, що є підстави для виклику в судове засідання на 16 січня 2020 року експерта-психіатра для надання усних пояснень щодо висновку судово-психіатричної експертизи.

Проте у судове засідання експерт-психіатр не з'явився, тому суд, не з'ясовуючи причини його неявки, у цей же день ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.

Як вже було зазначено, у статті 110 ЦПК України вказується про те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами.

Разом із тим, у рішенні місцевого суду та у постанові апеляційного суду взагалі відсутня правова оцінка інших письмових доказів, поданих позивачем, а висновок суду ґрунтується виключно на одному доказі - висновку судово-психіатричної експертизи, що також є порушенням частини 4 статті 265, пункту 3 частини 3 статті 382 ЦПК України щодо змісту судового рішення. При цьому відповідач не з'являлася ні в судове засідання першої, ні апеляційної інстанції і пояснень не надавала.

Ураховуючи викладене, позивач оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку і одночасно просив призначити повторну судово-психіатричну експертизу, вказавши для цього ряд підстав, зокрема, і про те, що районний суд не опросив експерта-психіатра. Ці доводи так само вказані і в касаційні скарзі.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні такого клопотання з тих підстав, що висновок судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня 2019 року № 81 є обґрунтованим, повним, ясним, він не суперечить іншим матеріалам справи і не викликає сумнівів у його правильності.

Разом з тим, відповідно до статті 260, частини 2 статті 381 ЦПК України ухвала суду має бути мотивована. Проте апеляційний суд не дав відповіді на жодний довід позивача про причини незгоди з висновком експертизи. Це мало важливе юридичне значення з огляду на те, що місцевий суд визнав за необхідне допитати експерта-психіатра, викликав його в судове засідання, проте вчинену свою процесуальну дію не виконав, тобто залишив питання не вирішеним.

Верховний Суд вважає, що клопотання сторони позивача про виклик експерта-психіатра було обґрунтованим, з огляду на таке.

У висновку судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня 2019 року № 81 міститься висновок про те, що: 1) ОСОБА_1 на даний час виявляє органічний розлад особистості мішаного типу з паранойяльними і афективними включеннями, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними; 2) на період складання заповіту 01 вересня 2004 року він хоча і страждав органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом особистості, антено-депресивний синдром, проте за психічним станом міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням невеликого обсягу мотивувальної частини висновку експертизи й беручи до уваги те, що місцевий суд призначив судово-психіатричну експертизу у першому же судового засіданні, без допиту свідків, лікарів, які тривалий час лікували позивача, без дослідження письмових доказів Верховний Суд погоджується з ухвалою місцевого суду від 19 грудня 2019 року про необхідність надання експертом-психіатром усних пояснень щодо висновку експертизи, після якого місцевому суду слід було б вирішити інше клопотання позивача, а саме про призначення чи непризначення повторної судово-психіатричної експертизи. Такі процесуальні дії місцевий суд не вчинив.

Разом із тим, Верховний Суд звертає увагу на вимоги, передбачені Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 08 травня 2018 року № 865, та Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 100/о "Висновок судово-психіатричної експертизи "___", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 28 липня 2014 року № 527.

Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено організаційні засади проведення судово-психіатричної експертизи, так і порядок заповнення висновку судово-психіатричної експертизи.

Як у клопотанні до місцевого суду про виклик експерта-психіатра, так і в апеляційній скарзі представник позивача вказував на недоліки та порушення при проведенні вказаної експертизи, які судами не усунені.

Так, у пункті 7 висновку судово-психіатричної експертизи зазначено, що форма проведення експертизи - посмертна, що не узгоджується з обставинами справи.

Зазначене впливає на правову оцінку судом висновку експертизи, оскільки через відсутність у висновку експертизи зазначення про те, якими актами законодавства України, галузевими стандартами у сфері психіатрії, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я, проводилася експертиза, які застосовувалися методики для дослідження (щодо живої чи померлої людини), так як у вказаному вище Порядку проведення судово-психіатричної експертизи зазначається про необхідність застосування двох методик, тому суду неможливо дослідити, на підставі чого експерти дійшли такого висновку.

Крім того, у висновку зазначено, що для консультації залучався психолог, проте не вказано, хто саме, стаж, посада, аби мати можливість при необхідності його опитати та перевірити кваліфікацію, що суперечить пункту 19 наведеному вище Порядку. На вказане позивач посилався, як в апеляційній скарзі, так само посилається і в касаційній скарзі.

При цьому посилання судів на те, що заяв про обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_1 чи визнання його недієздатним до суду не надходило, піклувальника чи опікуна він не має, рішення суду з цього приводу, що набрало законної сили, суду також не надано, не має жодного відношення до цієї справи, так як предмет позову інший, а предмет доказування визначається згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України, відповідно до якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведених порушень судами норм процесуального і матеріального права, усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна Віталія Анатолійовича, задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня

2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 квітня

2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець