Постанова

Іменем України

16 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 309/828/17

провадження № 61-4648св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А.

Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Олександрівська сільська рада Хустського району Закарпатської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Довжанин М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Куштан Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначали, що є власниками житлового будинку у АДРЕСА_1 та земельної ділянки розміром 0,500 га, призначеної для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за даною адресою. Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 є їхніми сусідами, які постійно перешкоджають їм у користуванні вказаною земельною ділянкою. У 2016 році позивачі вирішили побудувати на спільній межі огорожу, щоб припинити порушення їх права власності з боку сусідів, однак коли вони почали встановлювати стовпці біля межі земельної ділянки з їх боку, відповідачі затіяли сварку та навіть намагалися спровокувати бійку. Позивачі звернулися до Хустського відділу поліції з метою притягнення відповідачів до відповідальності за неправомірні дії, але це не дало позитивного результату.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили задовольнити позов, зобов'язавши відповідачівне чинити позивачам перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме - у встановленні огорожі на спільній межі між будинком № 156 та будинком № 158 по АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки позивачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: у встановленні огорожі на спільній межі між будинком № 156 та будинком № 158 по АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки позивачів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачі мають право встановлювати огорожу на своїй частині земельної ділянки, факт порушення вказаних прав позивачів є доведеним, а тому такі перешкоди мають бути усунуті.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2020 року рішення Хустського районного суду від 14 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 березня 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2011 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 є власниками житлового будинку АДРЕСА_1.

На підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії Р4 № 068338 від 26 червня 2003 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,500 га, для обслуговування жилого будинку, ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1595 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та є власником будинку. ОСОБА_4 проживає у будинку АДРЕСА_3 разом з матір'ю ОСОБА_3.

Встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває у власності ОСОБА_1 і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3, власником якої є ОСОБА_3, є суміжними земельними ділянками і власники цих земельних ділянок є суміжними землекористувачами.

Згідно з актом обстеження земельних ділянок від 14 листопада 2016 року, проведеного комісією Олександрівської сільської ради Хустського району, громадянка ОСОБА_3 відмовилась від встановлення суміжної огорожі з сусідом громадянином ОСОБА_1, яку він сам за свої кошти має намір встановити.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений частиною 2 статті 16 ЦК України, але не є вичерпним.

Згідно із статтею 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини 3 статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно з частиною 1 статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до частини 2 , 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачі перешкоджають встановленню позивачами суміжної огорожі, яку останні мають намір встановити за свої кошти.

Земельні ділянки сторін мають чітко визначені межі.

Таким чином, відповідачі безпідставно чинять перепони позивачам у реалізації ними права на встановлення огорожі на своїй частині земельної ділянки.

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні позивачами земельною ділянкою, а саме у встановленні огорожі на спільній межі між будинками № 156 та № 158 по АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, за яких судові рішення підлягають скасуванню.

Посилання у касаційній скарзі на неналежність обраного позивачами способу захисту порушеного права є необґрунтованим, оскільки суперечить приписам частини 2 статті 16 ЦК України та частини 3 статті 152 ЗК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев