Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2020 року у справі №236/1286/19

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 236/1286/19

провадження № 61-2567св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Саржевської І. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Будулуци М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 14 січня 2019 року № 05/ОС його було призначено на посаду начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" з 15 січня 2019 року в порядку переведення з виробничого підрозділу "Лиманське територіальне управління" АТ "Українська залізниця".

Наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС його було звільнено з займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки між сторонами трудового договору фактично не існувало домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін з 12 березня 2019 року. Заяву про звільнення за угодою сторін він склав у день свого призначення на посаду на вимогу керівництва філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд". Заява не містить дати її складання, у ній не була узгоджена дата звільнення, а тому волевиявлення сторін трудового договору щодо припинення правовідносин не можна вважати вільним та узгодженим. Крім того, його було звільнено у період перебування на лікарняному з 12 березня 2019 року по 22 березня2019 року, а також його звільнення не було погоджено із керівником Департаменту будівель та споруд АТ "Українська залізниця", як того вимагає Положення про Функціональний структурний підрозділ "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд".

Ураховуючи викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця". Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2019 року по 04 жовтня 2019 року у сумі 196 744,77 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведена домовленість з позивачем про припинення трудового договору за угодою сторін з 12 березня 2019 року, оскільки відповідна заява ОСОБА_1 не містить дати її складання та його підпису, а тому у відповідача були відсутні підстави для розірвання трудового договору з позивачем за угодою сторін за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Крім того, при звільненні позивача не було дотримано норм трудового законодавства та порушено приписи локальних нормативних актів АТ "Українська залізниця", оскільки позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності та без погодження з директором Департаменту будівель та споруд, як того вимагає пункт 6.1 Положення про функціональний структурний підрозділ "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову, оскільки звільнення позивача проведено із порушенням вимог чинного трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

05 лютого 2020 року АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів є помилковими, оскільки звільнення позивача проведено в порядку передбаченому чинним законодавством та порушення його трудових прав не відбувалось. Заяву про звільнення за угодою сторін написано власноручно позивачем. Доказів на підтвердження того, що вказана заява написана позивачем під тиском керівництва матеріали справи не містять.

Судами не надано належної правової оцінки доводам позивача, яка наведена в позовній заяві, щодо висновку викладеному в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 про те, що у випадку встановлення судом недоведеності факту взаємного погодження сторонами про припинення трудового договору "за угодою сторін" конкретною датою, необхідно вважати, що звільнення працівника відбулось "за ініціативою працівника". Суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення частини 3 статті 40 КЗпП України щодо заборони на звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, оскільки на спірні правовідносини вона не розповсюджується, так як у даному випадку звільнення позивача відбулося за угодою сторін, а не з ініціативи власника. Крім того в день звільнення позивач перебував на роботі, про що свідчіть у тому числі й його особистий підпис про ознайомлення з наказом про звільнення. Дату звільнення було узгоджено в усному порядку, що не заборонено законом, та відсутність в заяві бажаної дати звільнення не свідчить про відсутність її погодження сторонами. Позивач не звертався щодо анулювання заяви про припинення трудового договору. Крім того, суди не врахували, що Умови положення про дирекцію щодо необхідності отримання погодження департаменту для звільнення керівників дирекцій не відповідає вимогам внутрішніх нормативних актів товариства, що мають вищу юридичну силу, а тому не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу № 236/1286/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Українська залізниця" здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 14 січня 2019 року № 05/ОС ОСОБА_1 призначено на посаду начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" з 15 січня 2019 року в порядку переведення з виробничого підрозділу "Лиманське територіальне управління" АТ "Українська залізниця".

Наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС позивача було звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

З наказом про звільнення від 12 березня 2019 року № 31/ОС ОСОБА_1 був ознайомлений 13 березня 2019 року, що підтверджується його особистим підписом на наказі.

З 12 по 23 березня 2019 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АГУ №992140. В подальшому, відповідно до листка непрацездатності серії АДК №737524, ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 25 по 30 березня 2019 року

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40,41,43,431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 36 КЗпП України.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та доказів наданих сторонами, суд першої інстанції з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для задоволення позову, оскільки сторони не дійшли згоди щодо припинення трудового договору за угодою сторін за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Суди правильно встановили, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін відсутні дата її написання та дата звільнення працівника. На заяві міститься лише резолюція "До наказу 12 березня 2019 року", що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19).

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що до спірних правовідносин не застосовується положення частини 3 статті 40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, є безпідставними з огляду на таке.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 3 статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини 3 статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані ними.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов