Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 163/2879/21

провадження № 61-7592 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Запільська гімназія Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року у складі судді Чишія С. С., додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запільської гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 2015 року він працює вчителем математики та інформатики, а з 01 вересня 2016 року - вчителем математики, інформатики та заступником директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області (далі - Запільська гімназія)

Вказував, що 05 листопада 2021 року директор гімназії - ОСОБА_2 на зборах трудового колективу оголосив працівникам гімназії, у тому числі й йому, повідомлення № 111 про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVІD-19», в якому просив надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти «COVІD-19», або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У разі ненадання до 05 листопада 2021 року вказаних документів, працівників гімназії, у тому числі й його, 08 листопада 2021 року буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Цього самого дня йому було вручено наказ роботодавця від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 », згідно з яким його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби «COVІD-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2».

Позивач вважав, що вказаний наказ роботодавця про відсторонення його від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним законодавством України кожному гарантується право на працю, а обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тому відсторонення його від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним. Крім того, законодавством України не встановлено порядку відсторонення від роботи осіб, у яких відсутні щеплення, а перелік підстав для відсторонення працівника від роботи передбачено статтею 43 КЗпП України, у якій така підстава відсутня

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 »;

- поновити його у виконанні трудових обов`язків на посаді вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії з 08 листопада 2021 року;

- стягнути з відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду у цій справі;

- допустити до негайного негайне виконання рішення суду в частині поновлення його у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Запільську гімназію та відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи на посаді математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині нарахування і виплати середньої заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та визнаючи незаконним і скасовуючи наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 », суд першої інстанції виходив із того, що обов`язковість профілактичного щеплення від «COVID-19» для працівників закладів освіти введена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - наказ МОЗ № 2153), який набув чинності 08 листопада 2021 року і лише з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення від роботи позивача, оскільки підзаконні нормативно-правові акти, які регулювали ці трудові правовідносини станом на цю дату (дату видачі наказу 05 листопада 2021 року) ще не набрали чинності. Так само станом на 05 листопада 2021 року законодавством не було визначено обов`язку позивача, як працівника закладу освіти, вакцинуватись проти «COVID-19», а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оспорюваного наказу позивач відмовився або ухилився від проведення такого щеплення, у зв`язку з чим підлягав відстороненню від роботи.

Заявлена вимога про поновлення позивача у виконанні ним трудових обов`язків є зайвою і задоволенню не підлягає, оскільки сам факт скасування оспорюваного наказу є підставою для відновлення прав позивача, які він мав до видання цього наказу, та підставою для допуску його до роботи. Тому достатнім і належним способом захисту прав позивача є визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи.

У зв`язку із цим та з урахуванням положень пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України не підлягає задоволенню вимога про звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача у виконанні трудових обов`язків.

Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу обчислюється за правилами, наведеними у затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - постанова КМУ від 08 лютого 1995 року № 100)

Факт визнання незаконним та скасування судом наказу про відсторонення працівника від роботи сам по собі є достатньою підставою для нарахування і виплати роботодавцем незаконно відстороненому від роботи працівнику заробітної плати з дня відсторонення від роботи до дня фактичного допущення до роботи, оскільки цей період є часом вимушеного прогулу.

У позовній заяві позивач ставив вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області. Разом з тим, відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області не може виступати самостійним відповідачем у розумінні положень ЦПК України, а міг би бути залучений до участі у справі лише в процесуальному статусі третьої особи на стороні відповідача - Запільської гімназії, як орган, який забезпечує виплату заробітної плати працівникам цієї гімназії.

Визначення до стягнення на користь позивача конкретної суми середнього заробітку за час незаконного відсторонення по справі є неможливим, оскільки 25 лютого 2022 року Міністерство охорони здоров`я України прийняло наказ № 380, яким зупинив дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні.У розпорядженні суду відсутня інформація про те, чи допущений позивач до роботи та з якої дати.

У зв`язку із цим суд першої інстанції вважав, що захист прав позивача у цій частині підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Запільської гімназії та відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області провести нарахування і виплату позивачу середнього заробітку з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Додатковим рішенням Любомльського районного суду Волинської області

від 03 травня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Запільської гімназії на користь ОСОБА_1 3 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що згідно з рахунку-акту, підписаного між позивачем та адвокатом Терновим Р. Б., загальна вартість наданих послуг із правничої допомоги становить 9 тис. грн, з яких 3 тис. грн сплачено позивачем. У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Терновий Р. Б. просив суд стягнути з відповідачів не 9 тис. грн, а 6 тис. грн, не навівши обґрунтування такого зменшення таких витрат. Суд вважав визначену адвокатом вартість наданих правничих послуг істотно завищеною з огляду на характер спору, який є трудовим; складність справи, яка не належить до категорії складних; фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений ним час, значення справи для позивача. При цьому суд взяв до уваги, що у провадженні Любомльського районного суду Волинської області, окрім цієї справи, перебували ще дві справи: № 163/2878/21, № 163/2880/21, з аналогічним характером спору та ідентичним по суті обґрунтуванням позовів, складених адвокатом Терновим Р. Б., як представником позивачів у цих справах. Згідно з рахунків-актів, наданих адвокатом Терновим Р. Б. по всіх цих справах, вартість послуг з правничої допомоги по кожній із них становить по 9 тис. грн, затрачений час на надання послуг по кожній справі рівний 6 годинам, усі роботи по справах виконані адвокатом 02 грудня 2021 року, тобто цього дня він витратив на підготовку фактично аналогічних трьох позовних матеріалів 18 годин, що з урахуванням вище наведеного викликає об`єктивні сумніви у реальності затраченої ним такої кількості часу. Отже, перелічені в рахунку-акті адвоката послуги (роботи) не вимагали від нього витрат часу у зазначеному ним обсязі, а заявлена до відшкодування сума не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності.

За викладених обставин суд вважав, що заявлені витрати на правничу допомогу адвоката є явно завищеними, оскільки не є співмірними з предметом позову та складністю справи, а реальна вартість наданих адвокатом Терновим Р. Б. послуг із правової допомоги у цій справі, на думку суду, складає не більше 3 тис. грн.

В ухваленому в цій справі рішенні по суті спору суд навів обґрунтування і вказав на відсутність підстав для визначення відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області належним відповідачем у спірних правовідносинах. У зв`язку із цим та відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, враховуючи частковість задоволених позовних вимог, розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 тис. грн належить стягнути з Запільської гімназії, як належного відповідача. При цьому суд врахував, що іншими учасниками справи заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано.

Суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року задоволено частково.

Мотивувальну частину рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року у частині визнання незаконним та скасування наказу директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 199-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 » у цій справі змінено, викладено її у редакції цієї постанови.

У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 03 травня 2022 року залишено без задоволення.

Додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 03 травня 2022 року у цій справі залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду щодо визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про відсторонення позивача від роботи, апеляційний суд не погодився із мотивами, з яких суд першої інстанції виходив, задовольняючи вказану позовну вимогу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує його право на працю. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи, а наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 119-аг його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.

Проте, визнаючи незаконним та скасовуючи наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи, суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Судом першої інстанції не було встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 , а тому наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 » необхідно визнати незаконним та скасувати з наведених мотивів, що має наслідком зміну мотивувальної частини рішення суду в означеній частині.

Враховуючи ту обставину, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним, він має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи на посаді вчителя математики, інформатики та заступника з директора з науково-виховної роботи Запільської гімназії.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахувавши, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 тис. грн, які позивач ОСОБА_1 поніс відповідно до умов договору та наданих йому послуг, відповідають обсягу виконаних робіт, є співмірними з предметом спору та складністю справи, дійшов правильного висновку про стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача, у зв`язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржував (у частині нарахування та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Любомльського районного суду Волинської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У задоволенні клопотання відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області про зупинення виконання судового рішення до закінчення його перегляду у касаційному порядку відмовлено.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулька Б. І. від участі у вказаній справі визнано необґрунтованою. Заяву представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулька Б. І. передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулька Б. І. від участі у вказаній справі відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Запільської гімназії, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року, додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що позивач працював вчителем математики та інформатики, а отже, за характером своєї роботи міг контактувати з іншими працівниками та учнями гімназії. Оскільки за характером виконуваних трудових обов`язків, які передбачали можливість контактів з учнями та працівниками закладу освіти, та не працюючи дистанційно чи на дому, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти «COVІD-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», проте після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації та не надав довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, а тому роботодавець правомірно відсторонив його від роботи на час до проведення щеплення.

До таких правових висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2023 року при розгляді аналогічної справи № 163/2878/21 за позовом ОСОБА_4 (провадження № 61-7970св22). Оскільки 25 лютого 2022 року Міністерство охорони здоров`я України прийняло наказ № 380, яким зупинив дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, позивача було допущено до роботи. Отже, оскаржувані судові рішення, у тому числі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, є незаконними та підлягають скасуванню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. на касаційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, про що вірно вказав суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, а тому оскаржувати судові рішення відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області немає підстав. У зв`язку з цим касаційна скаргу підлягає поверненню, а касаційне провадження - закриттю. Крім того, касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження. При цьому відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області не зазначено, у чому саме полягало неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також необґрунтованість висновків цих судів. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Нагальної потреби відсторонення від роботи саме позивача не було. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює на посаді вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01 вересня 2015 року (а. с. 24, 25).

05 листопада 2021 року директором Запільської гімназії видано ОСОБА_1 письмове повідомлення № 111 про необхідність подати у строк до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, та роз`яснено, що у разі неподання таких документів з 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що зумовили причини такого відсторонення. Крім того, ОСОБА_1 також було роз`яснено, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку (а. с. 22).

Від ознайомлення з вказаним повідомленням ОСОБА_1 відмовився, про що роботодавцем 05 листопада 2021 року складено відповідний акт. Крім того, 05 листопада 2021 року роботодавцем було складено акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19».

Наказом директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг ОСОБА_1 , вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» або іншого документу, що дає йому підстави продовжити трудову діяльність у закладі в умовах карантину у зв`язку із поширенням гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», без збереження заробітної плати (а. с. 19).

Наказ обґрунтований статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» ОСОБА_1 від 05 листопада 2021 року № 111.

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач 08 листопада 2021 року подав директору гімназії заяву про його скасування, як незаконного за своїм змістом.

Директор Запільської гімназії листом від 26 листопада 2021 року № 125 надав ОСОБА_1 відповідь про те, що оспорюваний наказ відповідає чинному законодавству, тому для задоволення його вимог відсутні правові підстави.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення

від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови

або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України

(далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом

у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я,

а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади,

їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності

01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти «COVID-19» та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти «COVID-19», виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»

та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню «COVID-19»;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від «COVID-19» вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи «COVID-19» в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від «COVID-19». Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими,

з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики

у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників

у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом

МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється

особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу 6 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на «COVID-19». Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби

з пандемією «COVID-19» керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», було передбачене законом, що спростовує доводи ОСОБА_1 у цій частині.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами встановлено, що на час видання оспореного наказу Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 » та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , який працює вчителем математики, інформатики та заступником директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії, не проходив щеплення проти респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», й належних доказів наявних у нього медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду ним не надано.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , не врахували, що роботодавець, в особі директора Запільської гімназії, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби «COVID-19», для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, у тому числі й учнів гімназії, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи Запільської гімназії Загури М. О., а тому оспорюваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що держава, встановивши працівникам закладів освіти, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також учнів, які в ньому навчаються, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», яке у цьому випадку для нього є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування, оскільки суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Верховний Суд зауважує, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 26 Закону України «Про освіту» та статті 46 КЗпП України, а тому правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Крім того, Верховний Суд, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню «COVID-19», враховує наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих). Позивач працює вчителем математики, інформатики та заступником директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з учнями, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом «SARS-CoV-2» та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним є його відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Тому посилання ОСОБА_1 на обмеження його конституційного права є безпідставним.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорений наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним у зв`язку із тим, що станом на 05 листопада 2021 року наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено перелік осіб, які підлягають обов`язковому щепленню від «COVID-19», не був чинним, є помилковим, оскільки оспорюваним наказом позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Зазначені правові висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 05 квітня 2023 року у справі № 464/661/22, провадження № 61-9956св22; від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21, провадження № 61-8344св22; від 30 серпня 2023 року у справі № 163/2793/21, провадження № 61-6476св23; від 06 вересня 2023 року у справі № 749/940/21, провадження № 61-5774св23.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач пред`явив позов про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позивач згідно зі статтею 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Натомість, не звільнений за вимогу про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи.

За таких обставин, позивач сплатив за подання позову до суду першої інстанції 908 грн судового збору за вимогу про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи.

Оскільки рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково та відмовлено у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі, то відповідач, з урахуванням відповідних ставок судового збору, сплатив за подання апеляційної скарги 2 724 грн, а за касаційну скаргу - 3 632 грн, а всього - 6 356 грн (за вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу).

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а касаційну скаргу задоволено, то понесені відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178 грн (6 356 грн / 2 = 3 178 грн) необхідно компенсувати за рахунок держави. Решта судових витрат - 3 178 грн, понесених відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, підлягають стягненню з позивача.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області задовольнити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року, додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запільської гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулувідмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень).

Компенсувати відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської областіза рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець