Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2018 року у справі №464/4322/16

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 464/4322/16-ц

провадження № 61-17237св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач -Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі - ЛМКП «Львівводоканал») про відшкодування моральної та майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1. Протягом 2003-2008 років відповідач безпідставно нараховував йому повну оплату за послуги з водовідведення та водопостачання, яку намагався стягнути упродовж

2005-2015 років. Його батько ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, був інвалідом Великої Вітчизняної Війни та помер 19 липня 2008 року внаслідок поранення, захворювання і причина смерті пов'язана із захистом Батьківщини. Відповідно до статті10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать діти, які не мають (і не мали) своїх сімей. Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни надається пільга 100 % плати за користування комунальними послугами. Однак, відповідач в порушення норм законодавства України здійснював нарахування за надані послуги з водопостачання та водовідведення без врахування пільг на членів сім'ї його, як інваліда та батька. Внаслідок неправомірного нарахування йому боргів та звернення відповідача до суду із позовом про стягнення заборгованості йому заподіяно моральної шкоди. Крім того, йому заподіяно і матеріальної шкоди в розмірі

6 254,38 грн, яка була витрачена ним на лікування.

ОСОБА_4 просив стягнути з ЛМКП «Львівводоканал» в його користь

6 254,38 грнматеріальної шкоди та 10 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 23 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не подано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесенням витрат на лікування позивача. Також, позивачем не подано суду жодних доказів, які б свідчили про заподіяння йому моральної шкоди. Тому суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 23 грудня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

15 квітня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не надана належна оцінка наявним у матеріалах справи доказам.

21 липня 2017 року ЛМКП «Львівводоканал» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, у яких просить касаційну скаргу

ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу апеляційного суду Львівської області від

05 квітня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну та моральну шкоду, що були йому спричинені відповідачем. Шкодою він вважає його захворювання на гіпертонію з ураженням судин головного мозку, яка призвела до розриву сітківки ока. Гіпертонія викликала підняття очного тиску та ускладнення глаукомою. Вказані захворювання він вважає були спричинені йому діями відповідача вчиненими як безпосередньо, так і через «колекторську контору». А саме відповідачем було нараховано йому незаконно борг за водопостачання та водовідведення без врахування положень закону щодо пільг інвалідів Великої Вітчизняної Війни, що було встановлено судовим рішенням та відповідач всупереч цьому протягом тривалого часу намагався його змусити вказаний борг сплатити шляхом надіслання надзвичайно великої кількості письмових, а також телефонних звернень, у різний час доби, протягом тривалого періоду.

Між сторонами мав місце спір з приводу нарахування відповідачем позивачу заборгованості за водопостачання та водовідведення (останнє нарахування у розмірі 1 195,86 грн). Такий виник внаслідок різного тлумачення сторонами норм законодавства, що стосується пільг з приводу нарахування плати за надання послуг з водопостачання та водовідведення інвалідам «Великої Вітчизняної Війни» та членам їх сімей. При цьому спір вирішено на користь позивача та нарахування заборгованості визнано незаконним судовими рішеннями (ухвала апеляційного суду Львівської області від 02 квітня

2007 року, окрема ухвала Сихівського районного суду міста Львова від

14 грудня 2006 року у справі № 2-5276 2006, ухвала Верховного Суду України від 05 листопада 2007 року, ухвали Сихівського районного суду міста Львова від 28 листопада 2011 року, 19серпня 2013 року та 26 листопада 2013 року та рішення цього ж суду від 23 листопада 2015 року у справі № 464/11695/14. Крім цього, вказаний борг після останнього судового рішення - списано та у позивача такого фактично немає.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦКУкраїни підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Статтею 1167 ЦК України передбачена відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Згідно роз?яснень викладених в пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, положень Цивільного кодексу та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесеними витратами на лікування позивача, доказів, які б свідчили про заподіяння йому моральної шкоди, а матеріали справи таких не містять. Висновок суду апеляційної інстанції про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4 та залишення без змін рішення Сихівського районного суду міста Львова від

23 грудня 2016 року є обґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом апеляційної інстанції надана належна обґрунтована оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року, якою залишено без змін рішення Сихівського районного суду міста Львова від 23 грудня 2016 року, - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року, якою залишено без змін рішення Сихівського районного суду міста Львова від

23 грудня 2016 року, залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська