Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.02.2019 року у справі №191/3566/17

Постанова

Іменем України

13 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 191/3566/17

провадження № 61-1981св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року у складі судді Матіяш С. К. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів:

Макарова М. О.,Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 24 грудня 2013 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 10 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,6 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank. ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

Позичальник не виконував узятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 14 вересня 2017 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 116 556,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 193,85 грн; за процентами за користування кредитом - 96 836,28 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 5 526,51 грн. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконав узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Поряд з цим банк пред'явив позов лише у жовтні 2017 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, перебіг якої почався 22 липня 2014 року - з дати здійснення відповідачем останнього платежу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 рокузмінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами у 2013 році кредитного договору. В підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві не зазначено: вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої кредитної картки. Надані банком Умови та Правила, які не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними, не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" надало достатньо доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 грошових коштів та існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема підписану відповідачем анкету-заяву, виписку по рахунку та розрахунок заборгованості. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір. Висновок місцевого суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та від 07 жовтня 2015 року у справі 6-1295цс15, за якою відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку; за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки. ОСОБА_1 не довів відсутності заборгованості і не спростував наданий позивачем розрахунок її розміру.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

12 березня 2019 року справа № 191/3566/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 24 грудня 2013 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 10 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,6 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank. ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав Тарифи банку, Витяг з Умов та Правил, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, виписку та розрахунок заборгованості.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 14 вересня 2017 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 116 556,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 193,85 грн; за процентами за користування кредитом - 96 836,28 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 5 526,51 грн.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Апеляційним судом також встановлено, що в анкеті-заяві, в якій міститься підпис ОСОБА_1, не зазначено: вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої кредитної картки. Інші надані позивачем документи (Тарифи банку, Умови та Правила) не підписані відповідачем.

Згідно з частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами у 2013 році кредитного договору, оскільки в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про: вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої картки. Інші надані позивачем документи (Тарифи банку, Умови та Правила) не містять підпису відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір, не заслуговують на увагу, оскільки вказана заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Умови та Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що надані ПАТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила, затверджені наказом від 06 березня 2010 року, не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, апеляційний суд правильно виходив з того, що ці Умови та Правила не можна вважати належним доказом укладення між сторонами кредитного договору.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правил частини 1 статті 634 ЦК України є неспроможними, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк", тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц (провадження № 61-3320св18) колегією суддів не береться до уваги, оскільки у вказаній справі було встановлено інші фактичні обставини, а саме те, що згідно з розрахунком кредитної заборгованості та випискою по рахунку позичальник частково сплачував борг, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами.

Поряд з цим у справі, яка переглядається, встановлено, що в анкеті-заяві відсутні відомості про оформлення ОСОБА_1 кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві. Інші надані позивачем документи (Тарифи банку, Умови та Правила) не містять підпису відповідача.

Аргументи скарги про те, що висновок місцевого суду щодо пропуску банком позовної давності суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та від 07 жовтня 2015 року у справі 6-1295цс15, не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов