Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №295/355/12

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа №295/355/12

провадження №61-2339св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року у складі судді Семенцової Л. М. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Зарицької Г. В., Коломієць О. С., Якухно О. М., касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2015 року у складі колегії суддів: Зарицької Г. В., Коломієць О. С., Якухно О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про перегляд ідеальних часток у спільній власності на будинок шляхом припинення права власності на частку у спільному майні.

Позов обґрунтовано тим, що позивач і відповідач є спадкоємцями 50/100 частини жилого будинку АДРЕСА_2. Позивач прийняла у спадщину 43/100 ідеальних часток у праві власності на будинок, відповідач - 7/100. Частка спадкового майна ОСОБА_3 є незначною і не може бути виділена у натурі. Припинення права власності не завдасть істотної шкоди відповідачу, оскільки вона забезпечена іншим житлом.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 у позові від 28 липня 2009 року просила припинити право власності відповідача на 7/100 ідеальних часток у праві спільної власності на вказаний жилий будинок, визнати за позивачем право власності на зазначену частку, остаточно визнати за нею 50/100 ідеальних часток у праві власності на спадщину, а також зобов'язати відповідача прийняти у рахунок компенсації за її частку у спільному майні грошові кошти у розмірі 16 300,20 грн.

У позові з уточненими позовними вимогами ОСОБА_2 просила припинити право власності відповідача на 7/100 ідеальних часток у праві власності на жилий будинок, 50/100 часток у праві власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування вказаного жилого будинку та визнати за нею право власності на все спадкове майно - 50/100 ідеальних часток у праві власності на жилий будинок та на частину земельної ділянки, площею 0,0500 га (кадастровий номер НОМЕР_1), призначеної для його обслуговування.

12 жовтня 2009 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_4 (співвласника жилого будинку), виконавчого комітету Житомирської міської ради, Управління містобудування, архітектури і дизайну міського середовища Житомирської міської ради, про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, знесення самочинно збудованого гаража, надання згоди на реконструкцію належної їй на праві власності частини жилого будинку та здійснення до неї добудови.

Позовні мотивовано тим, що на праві приватної власності їй належить ? частина спадкового майна за законом: земельна ділянка, площею 0, 05 га (кадастровий № НОМЕР_1), та 7/100 ідеальної частки у праві власності на жилий будинок за заповітом, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину НОМЕР_2 від 22 вересня 2009 року.

Вона користується спадковим майном, проживає у вказаному жилому приміщенні, між нею та ОСОБА_2 існує фактичний порядок користування вказаним будинком. Однак зареєструвати своє місце проживання позивач за зустрічним позовом не може, оскільки будинкову книгу утримує у себе ОСОБА_2

ОСОБА_3 має двох синів. Жила площа квартири АДРЕСА_1, де вона була зареєстрована раніше і проживала, унеможливлює спільне проживання у ній трьох сімей.

Успадковані будинок і господарські будівлі є старими, придбані ще у 1934 році. Приміщення, яким вона користується, потребує капітального ремонту і реконструкції. Вона мала намір покращити технічний стан належної їй частини будинку.

Рішенням міської міжвідомчої архітектурно-будівельної комісії Житомирської міської ради у наданні дозволу на проектування реконструкції і будівництва, а також будівництва прибудови до будинку і господарських будівель відмовлено у зв'язку з відсутністю згоди співвласників будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на таку реконструкцію та добудову.

У 2003 році позивач за первісним позовом ОСОБА_2 самочинно збудувала гараж, площею 22,70 кв.м, частково на спільній земельній ділянці та на землях загального користування. Належно затвердженого проекту останньою не надано та належного дозволу не отримано, чим порушено Державні будівельні норми України.

Уточнивши зустрічний позов ОСОБА_3 просила визнати за нею право на отримання дозволу органу місцевого самоврядування на проектування реконструкції та здійснення добудови до належної їй на праві власності частини будинку без нотаріально посвідченої згоди її співвласників, виділити у натурі 7/100 часток у праві власності на жиле приміщення та господарські будівлі, встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,05 га, між відповідачем та позивачем, а також знести самочинно збудований ОСОБА_5 гараж за рахунок останньої.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року у позові ОСОБА_2 відмовлено. Повернуто сплачені ОСОБА_2 на депозитний рахунок Богунського районного суду м. Житомира грошові кошти у сумі 16 300,20 грн, згідно із касовим ордером №118 від 28 липня 2009 року, грошові кошти у сумі 19 590,00 грн згідно із квитанцією №21/37 від 11 березня 2013 року, грошові кошти у розмірі 67 389,00 грн згідно із квитанцією №153 від 27 березня 2015 року. У зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з незначного розміру частки спадкового майна ОСОБА_3, який не підлягає виділенню у натурі, унеможливлює спільне користування будинком.

Суд першої інстанції не взяв до уваги можливі варіанти добудови до жилого будинку, зазначені у висновку, так як вони визначають саме можливість проведення такої добудови у майбутньому та не спростовують висновок експерта щодо неможливості виділу зазначеної частки у праві власності на будинок.

Поділ земельної ділянки, площею 0,05 га (кадастровий номер НОМЕР_1), є неможливим відповідно до висновку судово-технічної експертизи №326/41 від 06 лютого 2012 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_5 щодо встановлення нової ідеальної частки цілого домоволодіння - 50/100 ідеальних часток по вул. Закам'янській, 40 у м. Житомирі, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на положеннях статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка передбачає можливість зміни розміру ідеальної частки нерухомого майна.

Суд зазначив, що присудження грошової компенсації за частку у спільній власності не може розглядатися як неправомірне позбавлення права власності, якщо її неможливо виділити або поділити у натурі чи спільно користуватися майном.

Оскільки ОСОБА_5 не надано належних, допустимих та переконливих доказів дійсної реальної вартості спірної 7/100 частки жилого будинку та ? частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині припинення права власності.

Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у неї належного на праві власності житла, крім спірної ідеальної частки у праві власності на будинок, не може свідчити про завдання її інтересам істотної шкоди у разі припинення права власності на частину будинку, оскільки останньою належних та допустимих доказів того, що вказаний будинок є її єдиним фактичним місцем проживання, не надано.

Згідно із матеріалами справи, місцем проживання ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції зазначено, що у разі, коли спірна земельна ділянка перебуває у власності кількох осіб, за наявності спору вони можуть пред'явити вимогу про її поділ, а не вимогу про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права на отримання без нотаріально посвідченої згоди співвласників жилого будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 дозволу органу місцевого самоврядування на проектування реконструкції належної їй на праві власності частини будинку і здійснення добудови до неї.

Відповідно до технічного паспорта на вказаний будинок гараж був самочинно побудований батьком позивача та відповідача до виникнення у спадкоємців права власності на спадковий будинок.

ОСОБА_3 належних, допустимих, достатніх доказів порушення її права власності на земельну ділянку та доказів можливості її звернення до суду з такою вимогою в інтересах мешканців м. Житомира, які користуються правом проходу та проїзду по вул. Закам'янській у м. Житомирі, не надано.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року змінено в частині мотивів. В іншій частині рішення залишено без змін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, відмовивши у первісному позові ОСОБА_2 з мотивів ненадання останньою належних доказів дійсної реальної вартості спірної 7/100 частки жилого будинку та ? частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, не врахував, що ОСОБА_3, крім частки у праві спільної власності на будинок, належить ? земельної ділянки, що є значною.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що припинення права власності на частку в нерухомому майні про присудження їй вартості цієї частки за рішенням суду усупереч її волі не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, членам її сім'ї.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_2 у частині мотивів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у позові про виділ у натурі частки у спільному майні, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_3 про визнання права на отримання дозволу на проектування реконструкції частини будівлі й здійснення добудови до неї без нотаріально посвідченої згоди співвласників житлового будинку, оскільки проведення таких добудов можливе лише після поділу жилого будинку у натурі відповідно до ідеальної частки співвласників, який в зазначеному випадку неможливий.

03 серпня 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій вона просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2015 року в частині зупинення провадження у справі та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми процесуального права. Апеляційний суд неправомірно вирішив питання про призначення судової експертизи як нового доказу, що не розглядався у суді першої інстанції, не обґрунтував мотивів рішення про призначення судової експертизи, не зазначив у вступній частині ухвали від 13 липня 2015 року сторін та інших учасників, які брали участь у справі. Суд апеляційної інстанції не вказав підстав, з яких дійшов висновку про невиконання судом першої інстанції вимог процесуального закону про нероз'яснення наслідків невчинення процесуальних дій позивачем, чим порушив норми пункту 1 частини першої статті 210, статтю 315 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року). Вказана ухвала оскаржується в частині зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні в суді першої інстанції вона та її представник заперечували проти проведення експертизи на стадії апеляційного розгляду. Суд апеляційної інстанції не зазначив, з яких підстав дійшов висновку про невиконання судом першої інстанції вимог процесуального закону та про поважність причин незаявлення ОСОБА_2 клопотання про призначення експертизи.

21 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2015 року, ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 серпня 2016 року.

18 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 серпня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права. Зокрема, у судовому засіданні судом першої інстанції не було роз'яснено позивачу право заявити клопотання про призначення судової експертизи для визначення дійсної ринкової вартості спірної 7/100 частки у праві власності на жилий будинок та ? частини земельної ділянки для усунення розбіжностей, що містяться у висновках експерта щодо вартості спірного майна.

Судом апеляційної інстанції не враховано частину першу статті 365 ЦК України щодо підстав припинення права власності, не взято до уваги факт внесення ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду грошової компенсації за припинення права власності на частку спадкового майна.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є спадкоємцями майна померлого батька, ОСОБА_7

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 серпня 2009 року ОСОБА_3 належить 7/100 ідеальних часток у праві спільної власності на жилий будинок АДРЕСА_2.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 14 жовтня 2009 року на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 належить ? частина земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 0, 05 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за тією ж адресою (т. 1 а. с. 33, 35-37).

ОСОБА_2 належить 43/100 ідеальних часток у праві спільної власності на житловий будинок, ? частина земельної ділянки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2 а. с. 255, т. 3 а. с. 26-27).

Згідно із технічним паспортом на жилий будинок належна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірна частина будинку (квартира НОМЕР_4) складається з: веранди, площею 6,0 кв. м, кухні - 8,0 кв. м, житлових кімнат, площею 13,8 кв. м та 20,3 кв. м, всього загальна площа становить 48,1 кв. м, жила - 34,1 кв. м (т. 1, а. с. 122-126).

Згідно із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) жилий будинок АДРЕСА_2 від 12 березня 2003 року, за вказаною адресою попереднім власником ОСОБА_7 самочинно збудовано гараж (т. 1, а. с. 38).

Виділ у натурі спірної 7/100 ідеальної частини житлового будинку в самостійне ізольоване жиле приміщення є неможливим згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи №221 від 28 грудня 2010 року, оскільки виділення кожному із співвласників окремої квартири для ізольованого користування та заселення однією сім'єю суперечить вимогам пунктів 2.21, 2.22 (таблиця 1), 2.24, 2.30 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення), 6.28, 6.29, 6.37, 6.38 ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання» (т. 1 а. с. 128-142).

Поділ земельної ділянки 0,0500 га є неможливим згідно із висновком судово-технічної експертизи №326/41 від 06 лютого 2012 року (т. 1, а. с. 202-207) .

Згідно із висновком про вартість об'єкта оцінки ринкова вартість частини жилого будинку з надвірними будівлями станом на 11 березня 2015 року становила 119240,00 грн, експертна грошова оцінка земельної ділянки, площею 0,05 га - 173 170,00 грн (т. 2, а. с. 231-232).

Відповідно до висновку експертного оціночно-будівельного та оціночно-земельного дослідження ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, станом на 08 квітня 2015 рік становила 362 400,00 грн, ринкова вартість квартири НОМЕР_4 у житловому будинку АДРЕСА_2 та належних до неї господарських будівель і споруд - 174 700,00 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції, у порушення вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, ОСОБА_2 не роз'яснено про наслідки незаявлення нею клопотання про призначення у справі експертизи щодо оцінки нерухомого майна. Тому апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання ОСОБА_3 про призначення оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи.

Згідно із висновками експертів за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи №624/781/15-25 станом на 15 червня 2016 рік становила 115 060,00 грн, ринкова вартість належної ОСОБА_3 7/100 частки у праві власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 - 25 503,00 грн (т. 3, а. с. 180-200).

Дійсна (ринкова) вартість належної ОСОБА_3 спірної 7/100 частки у праві власності на жилий будинок в рамках методу аналогів продажу порівняльного методичного підходу, у цінах станом на 17 червня 2016 року з заокругленням до цілих становить 25 503,00 грн (т. 3, а. с. 180-206).

Грошові кошти загальним розміром 140 563,20 грн внесено ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 202 ЦПК України 2004 року суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у зв'язку з призначенням судом експертизи.

Зупинення провадження у справі є наслідком призначення судом експертизи.

Судом апеляційної інстанції зупинено провадження у справі відповідно до вимог цивільного процесуального закону.

З урахуванням пункту 5 частини першої статті 202 ЦПК 2004 року зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням судом експертизи є правом суду, а не його обов'язком. Тому зазначені доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Згідно із частиною другою статті 324 ЦПК України 2004 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду від 13 липня 2015 року про призначення судової експертизи в частині зупинення провадження у справі.

Водночас вказана скарга не містить доводів відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині зупинення провадження у справі.

З урахуванням статті 293, 324 ЦПК України 2004 року ухвала про призначення судової експертизи не є предметом касаційного оскарження окремо від рішення суду. Враховуючи зазначене, вказані доводи касаційної скарги не мають правового значення.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 стосуються призначення апеляційним судом експертизи на стадії апеляційного провадження, проте не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на викладене, Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про незаконність призначення судом апеляційної інстанції судової експертизи.

Статтею 346 ЦК України передбачений невичерпний перелік підстав припинення права власності.

Згідно із статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Стаття 364 ЦК України передбачає право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності. У разі, якщо такий виділ не допускається згідно із законом або є неможливим через неподільність речі, співвласник має право на одержання грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Водночас така компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачені статтею 365 ЦК України. Зокрема, зазначене право особи може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було роз'яснено позивачу право заявити клопотання про призначення судової експертизи для визначення дійсної ринкової вартості спірної 7/100 частки у праві власності на житловий будинок та ? частини земельної ділянки для усунення розбіжностей, що містяться у висновках експерта щодо вартості спірного майна є необґрунтованими, оскільки згідно із журналом судового засідання від 13 травня 2015 року головуючим суддею - Семенцовою Л. М. було роз'яснено сторонам право про призначення експертизи (т. 2, а. с. 29 17:28:46). Крім того, представник позивача ОСОБА_3 посилався на обґрунтованість висновку, наданого позивачем. Як позивач, так і відповідач не бажали призначати експертизу для визначення дійсної ринкової вартості спірної 7/100 частки у праві власності на житловий будинок та ? частини земельної ділянки.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи в позові, суди виходили із встановлених обставин, взяли до уваги інтереси обох сторін щодо володіння та користування належними їм частками будинку та земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до переоцінки доказів у справі.

Згідно із статтею 400 ЦПК України Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі обставини, не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2015 року, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик