Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2018 року у справі №369/5374/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 369/5374/17-ц

провадження № 61-31376св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Кулішенко Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Горенська сільська рада), ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням 12 сесії 5 скликання Горенської сільської ради від 12 липня 2007 року відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, на території Горенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення сільської ради, ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯЖ № 802484, який зареєстровано 09 липня 2009 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010991301959. Відповідно до Державного земельного кадастру, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не відчужувалось. Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/73, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3222482401.01:009:0112, відведена за рахунок земель водного фонду, а саме за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Горенка в межах Горенської сільської ради. Із інформації Центральної геофізичної обсерваторії від 22 лютого 2017 року № 17-08/383 убачається, що річка Горенка має статус природнього водотоку, є правою притокою р. Ірпінь, згідно з класифікацією річок України належить до малих річок та має площу водозабору 29,1 км2, прибережні захисні смуги р. Горенка становлять 25 метрів. З огляду на викладене, рішення 12 сесії 5 скликання Горенської сільської ради від 12 липня 2007 року, яким відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку є незаконним та підлягає скасуванню. Також, оспорюване рішення щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 прийняте усупереч вимог статей 60, 83, 118 ЗК України, статей 21 Закону України «Про основи містобудування», статей 3, 12 Закону України «Про планування і забудову і територій», у порушення визначеного чинною містобудівною документацією функціонального призначення території, за рахунок озеленених територій загального користування, які не можуть передаватись у приватну власність.

Посилаючись на викладене, прокурор просив визнати незаконними та скасувати рішення 12 сесії 5 скликання Горенської сільської ради від 12 липня 2007 року щодо відведення в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, на території Горенської сільської ради; визнати недійсним державний акт серії КВ № 802484 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, площею 0,15 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором пропущений строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2007 році. Таким чином, відповідно до статті 257 ЦК України, на момент подання прокурором (23 травня 2017 року) позову строк позовної давності сплив.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконними та скасовано рішення 12 сесії 5 скликання Горенської сільської ради від 12 липня 2007 року щодо відведення в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, на території Горенської сільської ради. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 802484 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, площею 0,15 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, не могла бути передана йому у власність через її належність до земель водного фонду, що Горенською сільською радою не враховано. Також, судом неправильно застосовано при розгляді справи строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, оскільки в обґрунтування початку відліку строку позовної давності для прокурора зазначено 2007 рік, так як на думку суду першої інстанції, прокурор через органи контролю у сфері земельних відносин мав можливість саме з цього моменту дізнатися про прийняття Горенською сільською радою спірного рішення. Матеріали справи не містять доказів, у тому числі і наданих чи спростованих відповідачами, щодо моменту обізнаності прокурора про порушене право (в інтересах держави) на землі водного фонду при наданні у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, при цьому обов`язок доказування чи спростування наданих сторонами доказів покладено на сторони. Прокурор, подаючи позов до суду, як на докази виявлених порушень при наданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , посилався на опрацювання інформації, наданої ДП «Укрндпіцивільбуд» від 10 березня 2017 року № 180 та відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської державної адміністрації від 27 лютого 2017 року № 36, а також інформації, наданої Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/73, тому саме із цього часу у прокурора виникло право на звернення до суду із вказаним позовом.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року апеляційний суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави із позовом. Із огляду на статус держави та її органів, як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Рішенням Горенської сільської ради 12 сесії 5 скликання від 12 липня 2007 року відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482401:01:009:0112, на території Горенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення сільської ради, ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯЖ № 802484, який зареєстровано 09 липня 2009 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010991301959.

Відповідно до даних Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не відчужувалось.

Згідно з інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/73, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3222482401.01:009:0112, відведена за рахунок земель водного фонду, за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Горенка в межах Горенської сільської ради.

Також, за інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 22 лютого 2017 року № 17-08/383, річка Горенка має статус природнього водотоку, є правою притокою р. Ірпінь, згідно з класифікацією річок України належить до малих річок та має площу водозабору 29,1 км2, прибережні захисні смуги р. Горенка становлять 25 метрів

Задовольняючи позов прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельна ділянка площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства не могла бути передана ОСОБА_1 через її належність до земель водного фонду. При цьому прокурором не пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки матеріали справи не містять доказів, у тому числі і наданих чи спростованих відповідачами, щодо моменту обізнаності прокурора про порушене право (в інтересах держави) на землі водного фонду при наданні у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Прокурор, подаючи позов до суду, як на докази виявлених порушень при наданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , посилався на опрацювання інформації наданої ДП «Укрндпіцивільбуд» від 10 березня 2017 року № 180, інформації, наданої відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської державної адміністрації від 27 лютого 2017 року № 36, а також інформації наданої Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/73, а тому саме із вказаного часу у прокурора виникло право на звернення до суду із вказаним позовом.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Щодо правового статусу земельної ділянки

Згідно зі статтями 19 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК Українипроводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК Українипорушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК Українита статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК Українипередбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера,водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК Українита статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434(далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Установивши, що земельна ділянка, які передана рішенням Горенської сільської ради у власність ОСОБА_1 , є землею водного фонду та розташована у 25-метровій прибережній захисній смузі річки Горенка в межах Горенської сільської ради, щодо якої установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89 ВК України), суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про незаконність рішення сільської ради. ОСОБА_1 незаконно отримав у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка накладається на прибережну захисну смугу річки Горенка.

Оцінка аргументів та висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність необхідно обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з позовом до суду прокурор звернувся у межах перебігу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду під час ознайомлення з інформацією наданою: ДП «Укрндпіцивільбуд» від 10 березня 2017 року № 180, відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської державної адміністрації від 27 лютого 2017 року № 36, а також Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/7. Доказів того, що прокуратура до цього знала або могла знати про передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , немає.

Відомостей про те, що спірна земельна ділянка є землею водного фонду та розташована у межах прибережної захисної смуги річки Горенка з тексту рішення сільської ради не вбачається. Дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.

Отже, звернувшись з позовом в інтересах держави у травні 2017 року, прокурор діяв в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, оскільки про порушення законодавства щодо передачі земельної ділянки у власність, прокуратурі стало відомо лише 2017 року.

З огляду на те, що за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин стосовно початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановив суд апеляційної інстанції.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

У справі, яка переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко