Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 645/4665/17

провадження № 61-39450ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне науково-виробниче підприємство «Об`єднання Комунар»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П.,Кругової С. С., Маміної О. В.

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного науково-виробничого підприємства «Об`єднання Комунар» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 2011 року він був призначений на посаду помічника заступника директора державного науково-виробничого підприємства «Об`єднання Комунар», а з травня 2016 року переведений на посаду керівника комплексу ОЗК «Срібний бір». В жовтні

2017 року, після лікарняного, його було повідомлено про звільнення з посади у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивач вважав, що звільнення відбулось в період його тимчасової непрацездатності, він має переважне право на залишення на роботі, так як є інвалідом 2 групи, вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки при його звільненні не було дотримано норм чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення і поновити його на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року у складі судді Шарка О. П. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ДНВП «Об`єднання Комунар» № 1102-к

від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу № 1102-к від 19 вересня 2017 року відбулось в період тимчасової непрацездатності позивача, що суперечить частині третій статті 40 КЗпП України. При розгляді подання роботодавця первинною профспілковою організацією ДНВП «Об`єднання Комунар» порушено приписи статті 43 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки питання про надання згоди на звільнення відповідача розглядалось у відсутність позивача, розгляд питання не був відкладений до наступного засідання для повторного виклику працівника. Також працівнику не було запропоновано вакантні посади.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2018 року апеляційну скаргу державного науково-виробничого підприємства «Об`єднання Комунар» задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 19 лютого 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного науково-виробничого підприємства «Об`єднання Комунар» про поновлення на роботі відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, залишив поза увагою, що листок непрацездатності виданий позивачу госпіталем ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» з 20 вересня 2017 року, проте як позивач був звільнений 19 вересня 2017 року. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідач дотримався норм законодавства в частині повідомлення позивача про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяця, отримання згоди профспілкового комітету на розірвання трудового договору. ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, останній згоди на їх зайняття не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи суди залишили поза увагою, що розгляд профспілковою організацією питання про надання згоди на звільнення відбувався без його участі, 19 вересня 2017 року він був оглянутий лікарем та отримав направлення на стаціонарне лікування, а з 20 вересня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні, роботодавець не запропонував йому наявні на підприємстві посади та не забезпечив дотримання гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу державне науково-виробниче підприємство «Об`єднання Комунар» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, під час якої судове засідання не проводиться, повідомлення учасників не передбачено

ЦПК України, підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про виклик у судове засідання відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на державному науково-виробничому підприємстві «Об`єднання Комунар» з 16 червня 2011 року на посаді помічника заступника генерального директора в канцелярії.

Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

04 травня 2016 року був переведений на посаду директора комплексу в ОЗК «Срібний бір», на якій працював до звільнення.

01 березня 2017 року відповідачем видано наказ № 66 «Про скорочення штату і чисельності працівників ДНВП «Об`єднання Комунар», відповідно до якого згідно з наказом по ДНВП «Об`єднання Комунар» від 01 лютого 2017 року № 41 «Про внесення змін до структур відокремлених філій та структурних підрозділів ДНВП «Об`єднання Комунар» і скорочення штату працівників» та на підставі службових записок керівників підрозділів вирішено скоротити чисельність і штат працівників згідно з додатком до цього наказу та доручено керівникам структурних підрозділів відповідно до цього наказу персонально попередити працівників, посади (професії) яких скорочуються, не пізніше двох місяців до майбутнього звільнення. В додатку до цього наказу, крім інших, вказано і посаду директора комплексу ОЗК «Срібний бір».

Відповідачем надано персональне попередження про вивільнення працівника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України від 06 березня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 попереджається про те, що займана ним посада директора комплексу ОЗК «Срібний бір» підлягає скороченню, та в зв`язку з наступним вивільненням адміністрація пропонує йому іншу роботу - начальника відділу № 23. Між тим, від підпису про ознайомлення із зазначеними відомостями ОСОБА_1 відмовився.

Згідно акту від 06 березня 2017 року, складеного начальником соціально-побутової служби, директор комплексу ОЗК «Срібний бір» в присутності трьох осіб був ознайомлений з персональним попередженням про вивільнення посади директора комплексу ОЗК «Срібний бір» відповідно до наказу по ДНВП «Об`єднання Комунар» від 01 березня 2017 року № 66 та відмовився від підпису в персональному попередженні.

Згідно акту від 06 червня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду начальника бюро юридичного управління відділу 26, згідно акту від 03 липня 2017 року позивачу було запропоновано посаду юрисконсульта першої категорії юридичного управління 026, згідно акту від 18 вересня 2017 року позивачу було запропоновано посаду юрисконсульта першої категорії юридичного управління 026. На зазначені пропозиції ОСОБА_1 не пристав, обговорювати їх відмовлявся.

Роботодавець неодноразово звертався до профспілкового комітету за наданням згоди на звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідачем надано подання на звільнення директора комплексу ОЗК «Срібний бір» від 18 квітня 2017 року та повідомлення профспілкової організації від 19 квітня 2017 року про запрошення позивача на засідання профкому на 25 квітня 2017 року. Також надано подання на звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України від 10 травня 2017 року та акт від 06 червня 2017 року про те, що ОСОБА_1 був запрошений на засідання профкому на 07 червня 2017 року.

Роботодавцем було подано подання на звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України директора комплексу ОЗК «Срібний бір» від 22 червня 2017 року та

від 18 вересня 2017 року. Згідно повідомлень профспілкової організації

від 31 серпня 2017 року про запрошення на засідання профкому на 18 вересня 2017 року на 9:00 год, від 18 вересня 2017 року про запрошення на засідання профкому на 18 вересня 2017 року на 10:30 год ОСОБА_1 був запрошений на засідання профкому на 18 вересня 2017 року.

Відповідно до постанови первинної профспілкової організації

ДНВП «Об`єднання Комунар» від 18 вересня 2017 року, протокол № 132, надано згоду на звільнення директора комплексу ОЗК «Срібний бір» ОСОБА_1

18 вересня 2017 року було складено записку про припинення трудового договору відносно ОСОБА_1 , однак останній для її отримання не з`явився.

Наказом ДНВП «Об`єднання Комунар» № 1102-к від 19 вересня 2017 року директора комплексу ОЗК «Срібний бір» ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із скороченням штатів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 19 вересня 2017 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою-другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).

Згідно частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.

Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до статті 42 КЗпП України учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Згідно пунктами 1.1, 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року N 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

У відповідності пунктів 2.5, 2.9 вказаної Інструкції листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем вищенаведених норм трудового законодавства при звільненні працівника з роботи.

Доводи ОСОБА_1 щодо звільнення його в період його тимчасової непрацездатності визнані безпідставними, оскільки листок непрацездатності був виданий йому госпіталем ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» з 20 вересня 2017 року, проте як позивач був звільнений 19 вересня 2017 року.

Оскільки посада директора комплексу ОЗК «Срібний бір», яку займав ОСОБА_1 , була єдиною на підприємстві, були відсутні працівники, що займають таку ж посаду i виконують таку ж роботу на підприємстві, а роботодавець пропонував позивачу вакантні посади начальника відділу № 23, начальника бюро юридичного управління відділу № 26, юрисконсульта, тому доводи позивача про недотримання при звільненні його переважного права на залишення на роботі та невиконання роботодавцем обов`язку запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві визнані безпідставними.

ОСОБА_1 неодноразово запрошувався на засідання профспілкової організації ДНВП «Об`єднання Комунар» для розгляду питання щодо надання згоди на його звільнення, однак своїм правом на участь у засіданнях не скористався. За таких обставин, постанова первинної профспілкової організації ДНВП «Об`єднання Комунар» від 18 вересня 2017 року про надання згоди на звільнення директора комплексу ОЗК «Срібний бір» ОСОБА_1 не може вважатись такою, що суперечить вимогам трудового законодавства.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а значною мірою зводяться до необхідності дослідження доказів, проведення їх переоцінки та встановлення обставин, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції є достатнім чином мотивованою, містить оцінку основних доводів сторін.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У відповідності до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, підстави для скасування оскарженого судового рішеннявідсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович