Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №461/2495/16

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 461/2495/16-ц

провадження № 61-1092св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5,

треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позов мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року між Акціонерним банком "Факторіал-Банк ", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 950 000,00 дол. США.

Додатково між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

На момент укладення іпотечного договору відповідачі були зареєстровані за вказаною адресою.

Оскільки ОСОБА_1 несвоєчасно та не у повному обсязі виконував зобов'язання, утворилась заборгованість по кредиту.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2011 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ТзОВ "Тиверія" заборгованість у сумі 8 654 574,19 грн.

26 листопада 2015 року відповідачам вручена вимога про добровільне звільнення житлового приміщення, однак вони її не виконують.

На підставі викладеного позивач просив суд виселити всіх осіб, місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, зняти з реєстраційного обліку відповідачів та стягнути на його користь витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, законним представником якої є ОСОБА_4, місце проживання яких зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фідобанк" судовий збір у сумі 344,50 грн

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Фідобанк" судовий збір у сумі 344,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Фідобанк" судовий збір у сумі 344,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Фідобанк" судовий збір у сумі 344,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність зареєстрованих у квартирі відповідачів перешкоджає виконанню рішення суду про стягнення заборгованості та/або зверненню стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", а тому позов у частині виселення є обґрунтованим. Рішення про звернення стягнення на квартири № АДРЕСА_1 та № АДРЕСА_2 та вчинення відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ~organization13~ дій, спрямованих на примусове відчуження зазначеного майна не суперечать нормам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року скасованота ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що жодних законних підстав для виселення громадян з урахуванням вимог частини 1 статті 109 ЖК УРСР немає, оскільки банк просив виселити мешканців спірної квартири, один із яких є власником, не будучи новим власником житла, не одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, що могли бути ухвалені у випадках, встановлених законом та передбачені у іпотечному застереженні у договорі іпотеки, укладеному між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Фідобанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та 26 листопада 2015 року на адресу відповідачів направив вимоги про усунення порушень відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" та вказав про початок процедури звернення стягнення на майно в позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу від свого імені на підставі договору у разі не погашення заборгованості.

Апеляційний суд не взяв до уваги, що підставами для звернення до суду з позовом про виселення було звернення стягнення виконавчою службою в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості та позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 10 квітня 2008 року між Акціонерним банком "Факторіал-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 086-В/46 на придбання нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору позивач надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 950 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 9 квітня 2038 року та сплатою за користування кредитом 12,5 % річних у порядку, визначеному пунктами 2.3-2.5 кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором щодо погашення кредиту, сплати процентів за ним, штрафних санкцій та інших витрат, між банком та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, належне іпотекодавцю на праві власності, а саме: квартира № АДРЕСА_1 та квартира № АДРЕСА_2, яка використовується як нежитлова на підставі рішення виконкому Львівської міської ради народних депутатів "Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових" від 29 серпня 1996 року № 435, загальною площею 32,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживали за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2011 року у справі № 2-2116/11 задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", солідарно стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та товариства з обмеженою відповідальністю "Тиверія" заборгованість у сумі 8 654 574,19 грн. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

19 січня 2015 року відкриті виконавчі провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Актом опису та арешту майна від 09 лютого 2015 року, складеним у рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, яким предмет іпотеки описаний та арештований, встановлено, що квартири №АДРЕСА_1 та №АДРЕСА_2 об'єднані в одне приміщення та використовуються як кафе-бар.

26 листопада 2015 року на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслані вимоги про усунення порушень, відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку". Ці вимоги отримані останніми 02,04 та 07 грудня 2015 pоку.

Суд встановив, що 15 січня 2016 року до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області подані заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна.

27 січня 2016 року до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області звернулась ОСОБА_4 як законний представник ОСОБА_5, із заявою про відкладення торгів з реалізації майна. У заяві вона зазначала, що її малолітня донька ОСОБА_5 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 05 лютого 2016 року отримав лист Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 лютого 2016 року № 3109, в якому викладене клопотання про недопущення порушення житлових та майнових прав неповнолітньої ОСОБА_5

09 березня 2016 року позивач надіслав вимоги про звільнення квартири АДРЕСА_1, та зняття з реєстрації місця проживання.

11 березня 2016 року ці вимоги отримані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, однак станом на 12 квітня 2016 року не виконані, відповідної інформації чи повідомлення позивач не отримав.

Заборгованість за договором кредиту не погашена, рішення суду не виконане.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для виселення громадян з урахуванням вимог частини 1 статті 109 ЖК УРСР, оскільки банк просив виселити мешканців спірної квартири, один із яких є власником, не одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, що могли бути ухвалені у випадках, встановлених законом та передбачені у іпотечному застереженні у договорі іпотеки, укладеному між сторонами.

Аналіз положень статей 33,36,37,39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-3173цс15.

Доводи касаційної скарги про те, що ПАТ "Фідобанк" прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу від свого імені на підставі договору, що є підставою для виселення з іпотечного майна є неприйнятними враховуючи таке.

Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання за договором кредиту та/або іпотекодавцем цього договору, звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено згідно статті 38 Закону України "Про іпотеку", у позасудовому порядку шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Матеріали справи не містять доказів щодо вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, так і доказів щодо вирішення цього питання у позасудовому порядку передбаченому пунктом 4.1 іпотечного договору.

Вимога про погашення заборгованості та повідомлення в ній про початок процедури звернення стягнення на майно в позасудовому порядку не є рішенням про звернення стягнення, у розумінні частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК УРСР.

Нормами ЖК УРСР та Закону України "Про іпотеку" передбачено можливі варіанти виселення громадян із житлового приміщення: за рішенням суду - у випадку набуття права власності на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення, за позовом нового власника для усунення перешкод у його праві власності; у випадку одночасного виселення із прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наведеним спростовуються доводи скарги про те, що підставою для виселення є також звернення стягнення виконавчою службою в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками апеляційного суду.

Встановивши, що підстави для виселення відповідачів відсутні, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фідобанк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко І. М.

Фаловська