Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2018 року у справі №222/45/17

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 222/45/17-ц

провадження № 61-38464св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Нікольського районного нотаріального округу Майшмаз Сергій Федорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року у складі судді Доценко С. І. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Нікольського районного нотаріального округу Майшмаз С. Ф., про визнання договору дарування недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що її мати ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, подарувала ОСОБА_2 будинок на АДРЕСА_1, про що сторони 21 грудня 2015 року уклали письмовий договір, посвідчений приватним нотаріусом Володарського району Донецької області Майшмаз С. Ф., реєстровий № 1316. Вважає, що цей договір є недійсним, оскільки її мати ОСОБА_3 протягом шести років, що передували укладенню договору, страждала на поведінкові та психічні розлади здоров'я, перебувала на обліку в психіатричній лікарні, а тому не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсним договір дарування будинку на АДРЕСА_1, укладений 21 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Володарського району Донецької області Майшмаз С. Ф. та внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєструвавши право власності на спірний будинок за ОСОБА_3, згідно з рішенням суду про визнання недійсним договору дарування.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані сторонами докази не підтверджують те, що при укладенні договору дарування будинку дарувальник ОСОБА_3 страждала на психічну хворобу, яка б перешкоджала їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з'ясувавши у достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними у момент підписання договору дарування, позивачем, всупереч вимог частини 3 статті 12 ЦПК України, суду не надано.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 рокута постанову Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що амбулаторна карточка (в яку вклеються листи, які заповнюються у разі відсутності карточки), яка є карткою хворої ОСОБА_3 (дарувальника), і свідок ОСОБА_4 - лікар терапевт ЦПД міської лікарні № 2 м.

Маріуполя підтвердила, що ця амбулаторна картка належить ОСОБА_3 і що цю пацієнтку вона знає давно і вона підтвердила записи у картці зроблені свідком та встановлений діагноз ще у 2014 році. Церебральний атеросклероз вражає мозок, тому досить часто одними з перших симптомів є порушення у роботі цього органу.

Спостерігаються психічні розлади, погіршуються інтелектуальні здібності, знижується увага і пам'ять. Лікарі називають кілька важливих симптомів, за якими може приховувати церебральний атеросклероз: головні болі виникають через те, що погіршується кровопостачання мозку, біль носить тупий, ниючий характер, може посилюватися після розумових або психічних напружень. Свідки у справі не є спеціалістами у галузі психіатрії, а отже, не могли дати належну оцінку стану ОСОБА_3.

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частини 4 статті 395 ЦК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Частиною 4 статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До відзиву представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не додала докази надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи. У зв'язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори 14 лютого 2002 року за реєстровим № 457, належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.

21 грудня 2015 року ОСОБА_3 подарувала вказаний будинок своєму сину ОСОБА_2.Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу Майшмазом С. Ф. 21 грудня 2015 року за реєстровим № 1316, за участю сторін, які власноручно його підписали.

За клопотанням позивача судом першої інстанції проведена посмертна судово-психіатрична експертиза № 157 відповідно до висновків якої, ОСОБА_3 із урахуванням всіх наданих медичних документів на момент укладання договору дарування страждала на органічне слабоумство з галлюцінаторно-параноідальними розладами внаслідок перенесених порушень мозкового кровообігу, ХНМК ІІІ стадії, ІБС, атеросклеротичного кардіосклероза та не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. У випадку, якщо не враховувати відомості, викладені в амбулаторній карті № 49 Маріупольської міської лікарні № 2, ОСОБА_3 на момент укладання договору дарування страждала на органічний емоційно-нестійкий (астенічний) розлад особистості внаслідок церебросклероза, супутній діагноз: ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією І, ІІ стадії та могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Ця експертиза проведена трьома експертами із стажем роботи від 9 до 31 року, які попереджалися про кримінальну відповідальність.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За вимогами частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін. ) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій правильно врахували вказаний вище висновок, показання свідків, які були допитані у судових засіданнях, а також інші докази, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, оскільки позивач не довела свої вимоги, що є її процесуальним обов'язком. При цьому суд першої інстанції, з яким цілком аргументовано погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, у тому числі й висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, і надавши йому належну оцінку, та, відхиляючи як докази довідку КУ "Міська лікарня № 9", амбулаторну карту № 49 Маріупольської міської лікарні № 2, амбулаторну карту КЛПУ "МПЛ № 7" та показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, дійшов правильного висновку про вчинення оспорюваного договору дарування у момент, коли ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

При цьому твердження заявника про те, суди безпідставно відхили як докази довідку КУ "Міська лікарня № 9", амбулаторну карту № 49 Маріупольської міської лікарні № 2, амбулаторну карту КЛПУ "МПЛ № 7", не є підставою для скасування судових рішень, оскільки відомості викладені у довідці спростовані відповіддю головного лікаря КУ "Маріупольська міська лікарня № 9" про те, що Азовська Центральна басейнова лікарня на водному транспорті перереєстрована в КУ "Маріупольська міська лікарня № 9" 27 листопада 2002 року, а ОСОБА_3 на лікуванні в міській лікарні № 9 не перебувала та за медичною допомогою не зверталась. Амбулаторна карта № 49 хворої ОСОБА_3 Маріупольської міської лікарні № 2 (зошит) містить підклеєні перші 2 аркуші з виправленою нумерацією картки, з виправленою датою обстеження. У картці є виправлення дат початку медичного огляду, які не описані та не завірені у встановленому законом порядку, на титульному листі картки у листі уточнених діагнозів перший запис "22.02." має очевидне виправлення з літери "16" на "14".

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для заповнення вимог ОСОБА_1, оскільки надані позивачем докази не підтверджують факт абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 рокута постанову Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик