Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №686/3471/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 686/3471/17

провадження № 61-981св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Держава Україна в особі Старосинявського районного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, Державна казначейська служба України в особі управління Державної казначейської служби України у Старосинявському районі Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Мазурок О. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Старосинявського районного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Старосинявський РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області), Державної казначейської служби України в особі управління Державної казначейської служби України у Старосинявському районі Хмельницької області про стягнення шкоди, заподіяної протизаконними діями та бездіяльністю посадових осіб.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за його скаргою на протиправні дії та бездіяльність посадової особи органу ДВС ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівід 24 січня 2017 року в справі № 686/10544/16-ц встановлено, що під час примусового виконання судового наказу від 14 квітня 2010 року № 2н-1555/10 про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 2 037,00 дол. США та 111,24 грн старший державний виконавець Семчик І. Т. неналежно виконала свої посадові обов'язки та не вжила заходів щодо його примусового виконання, а саме: не встановила наявність у боржника зареєстрованого за ним нерухомого та іншого майна, відкритих рахунків на ім'я боржника у фінансових установах і наявність на них коштів, не з'ясовано і не перевірено інформацію щодо працевлаштування боржника і отримання ним інших доходів, своєчасно не встановлено місце проживання та реєстрації боржника та не здійснено його повідомлення (виклику) до відділу ДВС. Внаслідок неналежного виконання обов'язків державним виконавцем, йому спричинено шкоду в розмірі нестягнутого за судовим рішенням боргу у розмірі 56 128,74 грн. Цією ж протиправною бездіяльністю державного виконавця йому спричинено моральну шкоду, яку оцінив у 50 000,00 грн. Крім того, вказував, що за звичайних обставин він міг би розмістити ці кошти у банку на депозитному рахунку під 24 % річних у гривні. Всього втрачена вигода з урахуванням шестимісячного строку на виконавчі дії з 10 грудня 2010 року по 10 квітня 2017 року, тобто, за 6 років 4 місяці складає 39 196,53 грн.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з держави в особі відповідача Старосинявського РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області матеріальну шкоду у розмірі 56 128, 74 грн, моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн та втрачену вигоду у розмірі 107 495,56 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_3 3 000,00 грн з відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі управління Державної казначейської служби України у Старосинявському районі Хмельницької області. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 бездіяльністю посадових осіб Стараросинявського РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області заподіяна моральна шкода, яка з урахуванням вимог розумності та справедливості становить 3 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції встановивши, що неправомірними діями державного виконавця, які полягають у бездіяльності та тривалому невиконанні рішення суду позивачу заподіяна моральна шкода, а тому відповідно до принципів розумності, справедливості, обґрунтовано визначив розмір відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що державний виконавець повинен притягуватися до участі у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. У разі задоволення позову державна виконавча служба матиме право зворотної вимоги (регресу) до державного виконавця, винного у завданні шкоди. Збитками, завданими у виконавчому провадженні необхідно вважати суми, які вказані у виконавчих документах, однак, не були реально стягнуті державним виконавцем. Суди не дали ніякої правової оцінки та просто проігнорували надані ним заперечення, розрахунки завданої шкоди, посилання на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інші норми права та наявність доказів заподіяння матеріальної шкоди позивачу. Зокрема судами обох інстанцій недооцінена наявність ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівід 24 січня 2017 року у справі 686/10544/16-ц та її доказове значення при розгляді позову.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання відзиву.

У лютому 2018 року Старосинявський РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області подало відзив на касаційну скаргу, згідно з яким позивачем не надано доказів заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди. Також просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2010 року у справі № 2н-1555/10 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 2 037,00 дол. США та 111,24 грн.

Цей судовий наказ знаходився на виконанні у Другому міському відділі ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції. 29 листопада 2010 року постановою державного виконавця виконавче провадження ВП № 21393636 закінчено, оскільки майна, яке б належало боржнику на праві приватної власності, на території м. Хмельницького не виявлено, а виявлено за іншою адресою: АДРЕСА_1 У зв'язку з цим виконавчий документ направлено за належністю до ВДВС Старосинявського РУЮ, і отримано ним 04 січня 2011 року.

Постановою державного виконавця Старосинявського відділу ДВС від 06 січня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 23999296 із примусового виконання судового наказу Хмельницького міськрайонного суду від 14 квітня 2010 року № 2н-1555/10.

Постановою державного виконавця Старосинявського ВДВС від 11 лютого 2014 року закінчено виконавче провадження з направленням виконавчого документа за належністю до Хмельницького ВДВС відповідно до пункту 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року визнано протизаконними дії старшого державного виконавця Старосинявського ВДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Семчик І. Т. щодо неналежного виконання своїх посадових обов'язків згідно із статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», вимог посадової інструкції щодо вжиття належних, повних та своєчасних заходів для примусового виконання судового наказу Хмельницького міськрайонного суду № 2н-1555/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Із наведеного вище вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди ще називають збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Разом з тим позивач визначаючи розмір матеріальної шкоди вказував на те, що він становить 56 128,74 грн тобто таким є борг ОСОБА_4 згідно із судовим наказом. Проте позивач не надав доказів того, що заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 і є розміром шкоди чи збитками, яких зазнав позивач, оскільки позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що він через незаконні дії державного виконавця безповоротно втратив можливість стягнути з боржника заборгованість за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, чинного на час розгляду справи судами, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач як на підставу задоволення своїх вимог не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, що шкода, спричинена йому неправомірними діями державного виконавця, становить саме розмір заборгованості боржника за судовим рішенням перед позивачем. Сума шкоди, що була заявлена позивачем до стягнення, є необґрунтованою, оскільки невиконання рішення суду не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки позивачем не надано доказів безповоротної втрати реальної можливості виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що неправомірними діями, бездіяльністю посадових осіб державної виконавчої служби позивачу завдану моральну шкоду та правильно визначив її розмір, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням невиправданої тривалості виконання судового рішення органами державної виконавчої служби.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які скаржник посилався в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 408, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик